"З кожної кухні - по дрону, донати на FPV та РЕБ" - поради українцям від волонтерки Марії Берлінської

Що країна має зробити для перемоги

Аеророзвідниця та волонтерка Марія Берлінська стверджує, що Україна поки що провалює війну. Які підстави у неї так думати, чому вона вважає, що кожен десятий в армії повинен вміти керувати дроном та як посилити позиції Україні у цій страшній війні?

Про навчання пілотів

— Що змінилось у використанні дронів з 2014 року за вашими спостереженнями?

— Масштаби виклику не порівняти. Таких фахівців, як я станом на 2014 рік було може до десятка на весь фронт. Зараз десятки тисяч. Ми знаємо цифри, тому що наша команда їх всіх в основному і підготувала.

З 2014 по 2017 як аеророзвідник я працювала на фронті, а ще ми навчали сотні пілотів та постачали дрони. В зоні бойових дій виконували завдання наші екіпажі, а в Києві ми налаштовували процес навчання пілотів. Вчили тоді перших розвідників армії, вчили армію літати на безпілотних системах, переважно літакового типу.

Коли почалось повномасштовне вторгнення, ми зробили ставку на мультиротори, і вчимо зараз літати як на звичайних розвідувальних коптерах, так і на FPV-дронах, бомберах, інших БПЛА. Ми зробили ставку на підготовку десятків тисяч фахівців. До кінця 2023-го — початку 2024 року плануємо навчити керувати дронами близько 50 000 чоловік.

— Скільки таких фахівців зараз потрібно?

— Я вірю, що кожний боєць має потребу в базовому розумінні технологій. Але ми хочемо вийти на рівень, який дозволить підготувати хоча б 100 000 спеціалістів. Це означатиме, що кожен десятий в українській армії матиме базове розуміння технологій. І справа не тільки в дронах. Дрон не працює в вакуумі. Дрон – це лише один з сенсорів. Чому ми навчаємо? У нас є дрон, Starlink, планшет з програмою "Кропива", є рація і екофлоу, є спектральний аналізатор.

І нам потрібно навчити людину користуватися цією екосистемною технологією, що ми успішно і робимо.

Про нестачу дронів на фронті

— Які моделі дронів найбільш затребувані на фронті?

— Запит є на все. Якщо ми говоримо про піхоту, то, звичайно, їм завжди потрібні мультиротори тактичного рівня. Умовний Mavic-3Т, щоб побачити, як росіяни вночі штурмують посадку. А якщо ми говоримо про артилерію, то, звичайно, потреба в розвідувальних дронах літакового типу дальністю хоча б 20-30 кілометрів. Вони дозволяють розвідувати і коригувати вогонь. Для сил, які виконують спеціальні завдання, спецоперації, для того ж ГУР, наприклад, потрібні ударні апарати, які дають можливість працювати на оперативній глибині противника, розбивати його на відстані 100 км "плюс". Такі дрони руйнують логістику ворога, вражають командні пункти, склади з боєприпасами. Це той випадок, коли літак врізається в склад і знищує там снарядів на мільйони доларів.

Тому потрібно все. Потрібні й FPV-дрони, особливо для відбиття штурмів. Щоб ви розуміли, зараз ми тримаємось в Авдіївці завдяки FPV-дронам. І десятки одиниць російської техніки спалено саме FPV-дронами на околицях Авдіївки, Креміної, на південному напрямку.

— Є повідомлення про тисячі відправлених на "нуль" дронів щомісяця. Цього достатньо для відсічі ворогу?

— Ні. Тих же FPV потрібно хоча б 200 000 на місяць. А с запасом — то хоча б 300 000 на місяць.

Якщо ми говоримо про ті ж "мавіки", то нам потрібно розуміти, що дрон – це розхідний матеріал. Таких дронів нам треба на місяць хоча б 20 000 з розумінням того, що до 70-80% їх буде втрачено. Якщо говорити про наземні системи, таких теж потрібно кілька десятків тисяч. Їх можна застосовувати для розмінування, евакуації, тощо. Якщо ми говоримо про літаки оперативного-тактичного рівня, то це, як мінімум, кілька десятків тисяч на місяць. Вони робитимуть розвідку на відстані хоча б 30-50 кілометрів.

— Як це відрізняється від того, що ми маємо наразі?

— З виробництвом дронів у нас все ще дуже погано. Значно краще ніж було, але абсолютно невідповідно до масштабу війни.

За грубими оцінками, по різних типах і класах ми в середньому не закриваємо зараз і 10% від загальної потреби по різним системам.

— Як змінити ситуацію?

Комплексний підхід. Роботизовані системи мають стати пріоритетом для всіх органів влади. Не стадіони, не бруківка, не серіали, не чергові конференції про відбудову, а саме роботизовані системи. Вся філософія цієї війни має полягати в одній фазі: "Спочатку роботи, потім люди".

— Як працює ця філософія?

Ми розвідали село, посадку роботами, потім розмінували шлях туди роботами. Потім завдали ударів ворогу FPV-дронами. Позачищали окопи, які знаходяться на відстані трьох кілометрів. Залетіли дронами в їхні опорні пункти, бліндажі, вибили їхню легку броньовану техніку, вибили їхні танки, пікапи. На оперативній глибині розбили їхні склади, командні пункти, для того, щоб вони не могли підвозити боєкомплект для своєї артилерії. І тільки після розвідки, розмінування, використовуючи засоби радіоелектронної розвідки та боротьби, прикривши людей, техніку, ми пускаємо військових на зачистку. Лише тоді, коли залишилося обмаль живої сили противника. Чому? Бо можна штурмувати цю посадку чи це село і втратити на один кілометр пів бригади, а можна втратити один взвод загиблими і пораненими. Без втрат у війні не буває, але погодьтеся, це зовсім різні цифри.

Як увімкнути державну машину

— І що держава має зробити, щоб цього досягти?

— У нас — найбільша війна технологій в історії людства. А це означає, що саме технології – наш пріоритет. І та сторона, в якої буде більше технологій, та і виграє війну.

Війна – це, в першу чергу, математика. Нам потрібна комплексна державна політика. Це означає, що людина, яка може організувати інженерні процеси – головна людина в країні. Держава повинна масштабно, системно завозити комплектуючі для таких людей, як це, до речі, робить Росія. Їй вдається стягувати комплектуючі та технології з усього світу, обходячи санкції. Вона контрактує китайські заводи по тих же FPV-дронах на мільярди доларів. Іран контрактує на дрони-камікадзе. Стягуючи комплектуючі, ворог локалізує виробництво у себе. Нам теж потрібно це робити, тому людині, яка хоче забезпечувати фронт технологіями, потрібна "зелена вулиця". Її не повинні "кошмарити" митниці, податкові, їй не повинні створювати купу незрозумілих перешкод, як це було з Державною службою експортної контролю (ДСЕК), з якою я особисто боролася. Вона створила штучний шлагбаум для комплектуючих, коли контролювала імпорт. ДСЕК місяцями не пускала в країну 90% комплектуючих та високоточних технологій, які ми не виробляємо. Весь 2022 рік.

— Хто ще створює перепони для технологічного ривка?

— Мені хочеться більше проактивної позиції держави. З великими боями в співпраці з кількома проактивними волонтерськими групами та кількома притомними людьми у владі нам вдалося зняти ряд перешкод. Я можу їх перерахувати: обмеження маржинальності для виробників, зняття мита та ПДВ з імпортних комплектуючих для фронту, зняття перешкод поставкам технологій на озброєння, спрощений допуск до експлуатації. Проста процедура, щоб держава купила розробку чи технологію, і це займало місяць-півтора. Але й цього зараз не достатньо.

— А як має бути?

— Перше — держава повинна давати виробникам гранти. Зараз цим займається Brave1, але це складна процедура. Я вважаю, що мають бути дуже прості гранти для "гаражних" виробників. Припустімо, що ми з вами складаємо дрони в Тернополі. Держава повинна нам дати на комплектуючі швидкі гроші, які можна отримати умовно за тиждень-два під конкретну розробку, якщо є вже перші дослідні зразки, перші успішні випробування.

— А наразі яка ситуація? Скільки їх треба чекати?

— Місяці, в кращому випадку. По-друге, я вважаю, що держава повинна включитися в закупівлю комплектуючих. Насправді було б ідеально, щоб з виробника зняли це навантаження, як це часто відбувається в Росії. Задум в тому, щоб виробник не думав, як з Китаю затягнути комплектуючі, а міг купити готові комплектуючі всередині країни, не задумуючись, як побудувати логістичні ланцюжки їх доставки.

Це міг би взяти на себе Мінстратегпром або спецекспортери Міноборони.

До того ж мають бути податкові преференції для виробників. Я вважаю, що взагалі потрібні податкові канікули для всіх, хто хоче розвивати технології. Мають бути програми популяризації виробництва дронів, безкоштовна підготовка робочої сили, уроки робототехніки ще зі школи, преференції для бізнесу який в це інвестує…

Ну і замість безтолкової пропаганди по телемарафону давно пора популяризувати в суспільстві технології для знищення ворога.

Про народні дрони

— А до чого має привести така популярізація?

— Справді, я вважаю, що кожен українець може навчитися збирати дрони у себе вдома, щоб відправити потім на фронт. Тому ми запровадили проєкт "Народний FPV" і два тижні в зумі по вечорах вчимо людей збирати дрони.

Лектор відповідає на питання і розказує, як спаяти такий дрон, хоча зібрати дрон можна і по відео з Youtube. Ми готові підготувати як мінімум 5 000 людей, щоб вони могли збирати FPV дрони. Філософія така: кожен українець чи українка може скласти в себе на кухні дрони, які спалюватимуть російські танки. Станом на сьогодні навчання пройшло більше тисячі людей. Дрони люди надсилають на військовий центр, де вони тестуються і лише після цього їдуть на фронт.

FPV-дрони — це високоточне, дешеве, маневрене рішення з можливістю його швидко масштабувати.

Ці дрони умовно кажучи конструктор лего, їх можуть складати навіть школярі. Тому при бажанні держава могла б оперативно посприяти виробництву сотень тисяч таки апаратів на місяць.

— Я чую від людей на пропозицію вчитися керувати чи збирати дрони таке питання: це означає, що після цього мене заберуть на фронт? Як би ви пояснили таку необхідність цим людям?

— По-перше, якщо ми не почнемо воювати роботами замість людей, яких у нас не вистачає, то кожному доведеться піти на фронт рано чи пізно. Тому наша задача зберегти життя тим, хто вже служить, має військовий досвід та вмотивований захищати Україну. Ми просто зобов'язані включити весь резерв в тилу, щоб їм допомогти. Вони теж втомились і виснажились, повірте. А зібрати дрон може кожен. По-друге, я не бачу взаємозв'язку. Ви берете участь у волонтерському проєкті, вчитесь на кухні збирати дрони, передаєте ці дрони ЗСУ. Зрозумійте, чим більше ми зараз збережемо людей, даючи їм дрони як зброю, тим менше ймовірність того, що вам доведеться йти на передову. Якщо ми не збережемо людей на фронті, то вони закінчаться, і доведеться йти нам. Ось і все. Це цинічна математика.

— А як ми дійшли до такого стану?

— Причин багато. Ми дуже залежимо від зовнішньої допомоги і досі не поставили країну на військові рейки. Це треба було вирішувати ще вчора. В 2015, в 2016 роках я неодноразово підкреслювала: дайте нашим 50 виробникам по 20-30 тисяч доларів на розробки. Для держави це умовно 1,5 мільйона доларів. Це менше, ніж коштує один російський танк. На ці швидкі гроші вони придбають комплектуючі, зроблять R&D, і ми матимемо відповідь ворогу, інакше ми опинимося в ситуації, коли нам нічим буде бити. На жаль, так і сталося. До 24 лютого у нас лишилось буквально 5-6 виробників, до яких побігли всі.

Але 9 жінок не народжують дитину за один місяць. Тоді ми закривали звільнення територій людьми, і тепер ми наздоганяємо ворога і закриваємо звільнення територій людьми. Дуже повільно ми набираємо військові оберти. Якби в 2014 ми зустріли Росію з тим, що в нас є зараз, то могли б зберегти в рази більше людей і втратити в рази менше територій. І якщо ви мене запитаєте, чи робить щось держава для цього — так. Чи достатньо цього — ні. Тепер потрібен час. І місія волонтерів і простих людей тушити цю пожежу, потребу в дронах, поки розкачується державна машина, бо потреба в дронах глобальна. А кількісна перевага ворога в цих технологіях забирає життя наших оборонців.

Про імпортозалежність і завдання

— Наскільки критично ми наразі залежні від імпорту комплектуючих?

— Абсолютно залежні. На 90%.

— Як це можна виправити?

— В один день ніяк. Це можливо, але потрібен час.

— Тобто, ми не в силах розпочати виробництво хоча б якихось комплектуючих?

— Ми можемо поступово локалізувати такі виробництва. Але ж ви не побудуєте за рік завод з виробництв чипів.

Це все треба робити, але в даній ситуації мова йде про роки, не місяці. Ми не встигнемо побудувати дуже швидко, як нам потрібно, виробництва чіпів, плат і тепловізійних камер. До того ж таке виробництво буде залежне від компонентної бази, яка виробляється в інших країнах. Тому скажу так: ми зараз пожинаємо плоди тих помилок, які засівали роками. Роками ми слухали популістів на ефірах, які бігали з вилами, кричали: " Ай-я-яй, українські чорноземи зараз продадуть, ми аграрна країна", і іншу дурню.

— В чому ворог має переваги, і в чому нам потрібно до нього підтягуватись?

— Він переважає нас в розвитку ВПК, в промислових масштабах виробництва. Наші заводи теж повинні працювати в три зміни. Це питання нашого виживання. В Києві ми воюємо не з Росією, коли я приїжджаю зі сходу. Ми воюємо з людьми в кабінетах, щоб пояснити просту річ: ми розслабилися, коли війська відійшли від Києва. Якщо ми зараз не зрозуміємо, що вже заходимо в поразку, то раніше чи пізніше, протягом року-півтора ми в ній опинимось. А що таке поразка? Це коли ми і людей втратимо, і територію не повернемо. А згодом ми втратимо значно більше людей і значно більше територій.

— Чи безпечно розгортати військове промислове виробництво під постійними обстрілами? Можливо, його краще будувати поблизу нашого кордону? Наприклад, в Польщі чи в Румунії. Принаймні, так роблять вже наші міжнародні партнери

— Можна в бункерах налагодити підземне виробництво. Нам у спадок від радянських часів залишились величезні території під землею. І, звичайно, потрібно виробляти озброєння і нові технології у партнерстві. Повторюсь — нам треба затягувати в Україну технології та кращих інженерів з усього світу. До речі, у нас є власні чудові інженери, треба дозволити їм розвиватися у нас. Росія не стоїть на місці, розумієте? Ворог швидко вчиться і робить роботу над помилками, тому ми постійно його наздоганяємо.

— І по РЕБ теж наздоганяємо?

— По всьому. Абсолютно по всьому. Тому якщо ми не включимося системно, на державному рівні, комплексною програмою розвитку військових технологій, будемо програвати.

— Якщо нам всього бракує, чи розумно акцентувати увагу саме на виробництві дронів?

— Нерозумно не акцентувати. По суті це єдине в чому в нас потенційно може бути перевага.

Ми не виготовимо за місяці свої літаки, не запустимо супутники, не зробимо свої Хаймарси. Навіть виробництво снарядів досі толком не можемо налагодити.

Безпілотники це дешеве, в порівнянні з класичною військовою авіацією просте і дуже ефективне рішення.

Не кількість гармат, не кількість танків при всій повазі – це теж потрібно. Але в умовах снарядного голоду, в умовах, коли ми залежні від зброї, в умовах, коли весь світ не виробляє стільки снарядів, скільки нам потрібно, в умовах, коли західна зброя далеко не завжди належної якості. В цій ситуації єдине, від чого ми можемо бути відносно незалежні – це ударні роботизовані системи. Тут економіка говорить сама за себе: дрон за 500 доларів спалює російський танк Т-90 за 4 мільйони доларів. Ми повинні швидше виробляти дрони, ніж вони виробляють свої танки, БМП і гармати. Ми повинні розбивати їхню техніку і озброєння дешевими рішеннями за 500 доларів, за 10 000 доларів, та, навіть, за 50 чи 100 000 доларів — вони себе окуповують в рази. І треба рахувати не тільки вартість російського танка, а скільки шкоди він зробить, скільки вб'є людей, скільки виплат потім держава здійснить загиблим, пораненим, скільки коштуватиме відбудова міста чи села. Тобто, в ці розрахунки потрібно обов'язково вкладати шкоду, яку приносить ворожа техніка.

— На що радите донатити? Які саме технології довели свою користь на фронті?

— Ви можете не донатити гроші в наш фонд "Дігнітас". Неважливо кому ви донатите. Головне — донатьте на технології.

Бо це про знищення причини. Щоб не прийшлося все життя працювати з наслідками роботи російського танка треба знищити сам танк.

Донатьте в будь-який Фонд, якому ви довіряєте. Зараз донатити потрібно в будь-які технології. Але, в першу чергу, це FPV-дрони, Мавіки 3Т та засоби радіоелектронної боротьби.