Перемогу наблизить не F-16, не танк "Абрамс", а мотивований солдат, який бажає воювати: підприємець з лінії фронту

Читать на русском
Автор
12988
Руслан Журило Новина оновлена 22 вересня 2023, 19:25
Руслан Журило

Інтерв'ю з підприємцем Русланом Журило, який зі зброєю в руках захищає Україну

Україну на передовій захищає чимало бізнесменів, які покинули сім’ї та власну справу з мотивацією "якщо не я, то хто?". У перші дні війни з безпечної комфортної Європи до Києва повернувся підприємець з Дніпропетровщини Руслан Журило, колишній голова титанової компанії ОГХК. Згодом він пішов до лав ЗСУ. "Бізнес Телеграф" поцікавився у солдата, які наразі настрої на фронті, чого не вистачає бійцям, як підняти бойовий дух та які напрями бізнесу будуть актуальними після перемоги.

Дорога на фронт

Як ви опинились на фронті? Це було особисте рішення чи вас мобілізували?

01 березня 2022 року я повернувся до України. Всі тоді їхали, як ви розумієте, у зворотному напрямку — з України. Тому прикордонник мене запитав, чи, мовляв, я нічого не переплутав "з перепою": "Всі тікають з України, а ти повернувся. Ти в курсі, що війна?" Назавжди запам’ятаю ці слова. В Берегівському військкоматі одразу вручили повістку. Потім перенаправили до Жовтоводського військкомату. У той час залишитись в Україні й допомагати ЗСУ стало моїм свідомим рішенням. Я нічого не переплутав. Спочатку у лавах ТРО Жовтих Вод допомагав фронту технікою, ремонтами, забезпеченням. В березні цього року вступив до лав Збройних Сил України, а саме до лав 517 батальйону "Гайдамаки" першої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Таким чином, з першого дня перебування на військовій службі, я маю честь служити в одному із найславетніших штурмових підрозділів ЗСУ.

Ходять чутки, що ви розвиваєте титановий проєкт, перебуваючи на фронті. Чи це правда, який саме?

Не маю жодного працюючого бізнесу чи проекту, тим більше титанового. Повністю зосереджений на військовій службі, і як кожен свідомий українець, докладаю максимум зусиль для перемоги.

В якому званні служите і які ваші посадові обов’язки?

Солдат. Командир відділення експлуатації підготовки транспорту. Займаюсь технічно-матеріальним забезпеченням нашого батальйону необхідною технікою та озброєнням. Це — одна з найважливіших складових для успішної боротьби з загарбником.

Де зараз перебуваєте?

Харківщина, східний фронт.

В бізнесі легше, ніж на фронті?

На фронті сильно простіше. Відсутній розподіл по соціальних прошарках, чітко виражені грані: свої-чужі. Після 24 лютого 2022 року змінилось моє ставлення до всіх друзів, колег, партнерів: на одному боці для мене лишились ті, хто воює за Україну, волонтерить, хто залишається в Україні або за кордоном, але допомагає здобути перемогу. По другий бік ті, хто теоретизує про війну в Україні з комфортних для безпечного проживання країнах, або взагалі зрадили та перейшли на бік ворога.

Фронт нагадує чимось бізнес?

По суті, тут багато спільного. Є адміністрація, є колектив, у кожного є свій функціонал. Як і у компанії — якщо весь функціонал виконується, то колектив працює як живий організм, він діяльний, ефективний. Боєздатність підрозділу висока. Тому з емоційної точки зору на фронті краще — не треба озиратися назад, щоб подивитися, чи не зраджують тебе партнери. На фронті з цим все зрозуміло.

Про настрої на передовій

Що змінилося в настроях бійців? Відчуваєте різницю порівняно з березнем?

Тих хлопців, які прийшли першими, добровольцями, багато загинуло, багато поранено. Ті, хто приходить сьогодні в Збройні Сили, по різних причинах це роблять. Абсолютно. Через моральне та фізичне виснаження багато почали звільнятися. Тому, звісно, мотиваційний аспект сьогодні для ЗСУ – це дуже важлива річ. Потрібно людей мотивувати психологічно.

Підвищення виплат до 100 000 гривень на передовій не спрацювало?

Скажу як думаю. Вся ця історія з виплатою 100 тисяч гривень якоюсь мірою розбестила. Треба визнати, що на фронті велика кількість ігроманів, які грають в онлайн казино. Багато хто витрачає гроші на алкоголь. Це не секрет, далеко не секрет. Не треба ідеалізувати.

Розкажіть про підрозділ

Бойові надбання нашого підрозділу "Гайдамаки" були відзначені нагородами за звільнення від загарбників Балаклії, Куп'янську та інших населених пунктів Харківщини. Починаючи з вересня 2022 року і до сьогоднішнього дня, наш підрозділ без ротацій та виведення на відновлення виконує бойові завдання на лінії зіткнення.

Хто з вами служить? Який стан людей?

Різні люди. Одні повернулися так само як і я, в перші дні війни з-за кордону. Хтось був далекобійником, хтось був інженером на якомусь заводі. Всі повернулися і продовжують служити з різною мірою успіху чи неуспіху. Комусь пощастило прослужити без поранень. Хтось переніс поранення, повернувся з госпіталю знову на фронт. Кожен отримав декілька контузій. Людину, у якої немає контузій, важко вже знайти. Глузуємо, що в головах кисіль. Тобто швидкість мислення трохи знижується. Знижується й емоційність на фронті, тому що половину емоцій треба залишити десь вдома. Для безпеки. Вважаю, що всі військовослужбовці, які служать та боронять нашу державу, заслуговують на шану, повагу та гідне ставлення до себе з боку суспільства та держави. І я бачу цю повагу, шану та вдячність у діях командування ЗСУ, своїх побратимів та наших родинах.

Бойовим злагодженням у вас займаються?

Звичайно. Цікаві речі відбуваються, коли після підготовки "на папері" приходить поповнення і вривається в уже злагоджений, підготовлений колектив. Підготовка в навчальних центрах або навчання за кордоном, дякуємо партнерам, що вони це для нас роблять, це добре. Але інша справа, коли поряд розривається граната чи снаряд, і ти бачиш, що у побратима зникає половина голови. Тоді сприйняття небезпеки стає іншим. Взагалі. Тому найефективніше навчання, звісно, те, яке відбувається прямо в бойових умовах. Виїхав в тил екіпаж, наприклад, повчився працювати на новій техніці, і відразу повертається в підрозділ закріплювати навички. Це правильно.

Як часто доводиться шукати нову, ремонтувати стару техніку?

Фраза про те, що автомобілі на фронті це розхідний матеріал — правдива. Буває так, що вдень "випадають" 3-4 одиниці техніки, вони не підлягають ремонту. І сьогодні з колегами, які активно допомагають у придбанні автомобілів, ми прийшли до висновку, що кількість не означає якість. І друге, до чого ми сьогодні прийшли — не треба купувати багато. У нас насправді, є велика кількість техніки на утриманні. Тому зараз треба зосередитися на ремонті. Вже зараз треба займатися підготовкою до експлуатації техніки взимку. Страшна історія була, коли всі чекали контрнаступу, а пішли такі дощі на Харківщині, кожен день зливи. Тоді була колосальна кількість ламання техніки.

Про забезпечення запитаю. Чого не вистачає?

Хто б що не говорив, забезпечення водою і їжею, не викликає зауважень. Люди нагодовані, люди напоєні. А от вже з забезпеченням такими специфічними речами, як дрони, на жаль, є проблеми. На якомусь етапі, можливо в державних закупівлях, ми почали програвати русні.

Ви про що саме?

Війна проходить етапами. Спочатку була війна артилерії, тепер війна дронів. Це страшна історія, коли ти нічого не можеш зробити, не йдеш в бій, а на тій стороні сидить якийсь геймер і полює на твою бронетехніку, твій пікап. Ми сміялися з росіян, коли вони мангалами танки накривали, рятуючись від джавелінів. Тепер те саме робимо, рятуючись від "Ланцетів", тому що цього лайна на фронті стає все більше і більше. І тут вкотре приємно дивуюся нашим хлопцям-кулібіним, які щось майструють, видумують, і те, що здавалося б, ніколи не відновити, за допомогою молотка, зубила і такої то матері починає працювати.

Про мотивацію бійців

Всі чекають на літаки F-16, наче б то вони змінять хід війни. Яке ваше бачення?

Чесно сказати, я б список того, що нам потрібно для контрнаступу, розширив би сторінки на чотири, дрібним почерком. Але якщо командування бачить, що не вистачає захисту з повітря — не сперечатимусь.

Найголовніше не F-16, не танк "Абрамс", найголовніше – мотивований військовий, який бажає воювати. Якщо ці воїни є, то в нас є шанс. Якщо цих воїнів ставатиме менше й менше, їхня мотивація буде падати. Шансів стане менше, незалежно від того, скільки у тебе F-16. Я не знаю країни, в якій багато F-16, "Абрамсів" та іншої новітньої техніки, яка стримала б такого ворога. А Україна це зробила. Завдяки запалу, без достатнього озброєння.

Які б технології та озброєння не були, головним елементом війни є солдат. Звичайний солдат, який зі стрілецькою зброєю знаходиться в окопі. І коли пересічний глядач дивиться на мапи, куди просунулись війська, це героїчний наступ, чи не менш героїчна оборона перед силами, які нас переважають в десятки разів. Тому, звичайно, все озброєння і техніка допомагає в бою, нові артилерійські, танкові системи. Але головне – це мотивований солдат. А як мотивувати солдата? Це найскладніше питання, яке треба вирішувати щодня.

Що надихає бійців на фронті?

Надихають бійців успіхи дітей, які складають іспити з німецької чи польської краще за місцевих. Зі мною служить командир мінометної батареї. Дитина народилась під час війни, бачив її двічі. З дому він повертається зовсім іншим, бо знає, за кого воює. Він хоче, щоб його дитина жила у вільній Україні, не під гнітом під…ського чобота. Ось така мотивація дуже відчувається, коли воїн воює і добре розуміє, за що.

Про проблеми мобілізації

Болюча проблема — ухилянти, зловживання військкомами та медиками на цій темі…

Це зараз найприбутковіший бізнес в Україні. Справді. Люди виїжджають, Я сам, коли їхав у відпустку, бачив на кордоні тих "непридатних" до військової служби на дорогих машинах. Але треба розуміти, що в кінці свого життя кожен сам собі повинен відповісти: "Чому виїхав? Чому не захищав країну? Рідний дім? А що ти розповіси дітям, онукам про те, де ти був, коли була війна?"

Як би ви мотивували мобілізуватися?

Хорошим прикладом є молоді офіцери, які закінчили фахове військове навчання, та вже служать командирами роти. На них просто приємно дивитися: патріотично налаштовані, мотивовані молоді хлопці, в підпорядкуванні яких 100 людей різного віку. Людей, які їм в батьки годяться, а вони за них відповідальні. У них за рік війни на фронті з'явився авторитет відповідальних керівників.

Про відновлення після перемоги

Якою ви бачите нашу перемогу?

Перемога буде неодмінно. Питання в іншому. Якою вона буде і скільки людей її побачать? Бо в мене не дуже оптимістичний прогноз з приводу 7-8 мільйонів біженців з України, які по всьому світу роз'їхалися. Думаю, якби війна закінчилася через 2-3 місяці, то у всіх була б сильна мотивація повернутися додому.

До чого потрібно готуватись?

Потрібно готувати резервні армії. Відновлювати все, як було раніше. Повертати початковий військовий вишкіл. Привертати увагу до кадрових військових. Після перемоги що ми зробимо? Штики в землю — і додому. А кадрові офіцери залишаться. Якщо вони будуть жити, вибачте, в "зачуханих" військових містечках, якщо через 20 років служби не будуть отримувати житло, заробляти принизливу зарплату, ми зруйнуємо наші Збройні Сили.

У нас сьогодні формується неймовірний кістяк, з якого в мирний час ми можемо створити ідеальну армію. Елітну, найкращу у світі. Ні другу, ні третю, а саме першу. Це буде армія з бойовим досвідом. Ця армія проходить такі битви, які жодна армія Європи можливо б не витримала.

Розвиток яких галузей ви бачите після перемоги?

Безумовно будівельна. Країна відновлюватиметься. Ми втратили частину сільськогосподарської галузі, але збільшимо в рази переробну і не будемо сировинним придатком.

Які проблеми в економіці передбачаєте?

Треба розуміти, яким буде соціальне навантаження на економіку після війни. Навіть важко уявити, скільки потрібно буде мати податків, щоб забезпечити виплати військовим. Якою потужною має бути промисловість, щоб закрити ці зобов’язання. Буде велика проблема з транспортом, логістикою. Ми втратили велику кількість транзитних потоків. Поки важко порахувати всі економічні втрати. Вони вимірюватимуться сотнями мільярдів доларів. А як порахувати втрати від виїзду жінок і дітей?

Війни завжди закінчуються за столом переговорів. І настає час відновлення. Яке потребує не менше сил, ніж перемога.