"Усі важливі політичні події відбуваються у чарівні дати" — письменниця Лада Лузіна про Київ, війну та відьом

Широкомасштабна війна з Росією призвела до сплеску національної свідомості. Ми стали більше читати українською, купувати українське, святкувати наші забуті українські свята.

24 лютого — день бога смерті Велеса

— Ви дуже любите Київ і не виїжджали із нього навіть після вторгнення — інтуїція чи небажання кидати місто?

— Одна моя читачка чітко сформулювала мої почуття тоді, за що я їй вдячна: "Якщо головна київська відьма піде з Києва, він впаде". Було відчуття, що я маю залишитися, бо я — одна цегла з тих тисяч, які мають тримати місто. Якби всі люди виїхали, Київ би завмер.

Я у війну не вірила, але потім зрозуміла, що моє тіло знає все краще за розум. Розум якраз і не вірив, але числа з 20-го [лютого] у мене почалися панічні атаки. У моєї мами день народження 20-го числа, і я дуже боялася цими атаками його зіпсувати. А потім з’ясувалося, що тоді все вже за великим рахунком було вирішено. І трясло мене не на порожньому місці.

— Чи часто у вас трапляються такі "збіги"?

— Я постійно щось співставляю, аналізую. Наприклад, ви знаєте, що день, коли розпочалася війна, 24 лютого, це ж день Власія-Велеса, нашого бога підземного і підводного світу, бога смерті. Мене здивувало, як чітко було обрано дату. Звісно, у "Київських відьмах" я сама прописувала думку про те, що всі важливі політичні події відбуваються у чарівні дати, які наші предки вважали за особливі. Ось так пишеш, а потім з подивом з’ясовуєш: те, що ти писав як містику, виявилося суворою правдою.

На Власія, 24 лютого, жінки проводили ритуал, покликаний приборкати чоловічу енергію, зробити чоловіків слухняними. Війна — це саме чоловіча енергія. Можливо, якби не забули всі свої ритуали, і цього дня теж його провели, зараз було б менше чорноти в нашому світі.

— Як змінився Київ під час війни?

— Нині це дуже тривожне місто. Ти виїжджаєш на дачу і опиняєшся в раю. Лінія фронту відійшла, місто зараз — одне із найбезпечніших, але Київ — як натягнута струна. Ми всі звикли жити звичайним життям у війну, але вона нікуди не зникла.

Для мене моє Місто справді дуже багато важить. Я б не могла виїхати і просто спостерігати, як його намагаються знищити. Я думала: поки зможу, фіксуватиму те, що відбувається. Загинемо — то разом.

З другого дня війни веду щоденники, але навряд чи їх опублікую. До речі, одна з причин — у щоденнику я можу писати без цензури. А в соцмережах часом цензура сягає форменного божевілля. Один мій забанений пост — за словосполучення "війна відьом". Але коли пост спробували забанити за словосполучення "дурна жінка", я остаточно зрозуміла, що щось у Facebook пішло не так.

Страх не встигнути

— Деякі люди казали мені в інтерв’ю, що спочатку вторгнення росії їх так вибило, що просто не могли нічого створювати по кілька місяців, по півроку. Як у вас виходило не "стопнутись"?

— Перед війною я лише надіслала книгу "Київська відьма. Хто вона?" до друку. Було багато попередніх замовлень, бо книжки по акції йшли через мене. А я дуже відповідальна людина, і мені потрібно було вигадувати, як книги всім відправити.

Потім я поїхала за місто до свого саду. І там сіла за книгу "Сад української відьми". Я взагалі не збиралася писати нічого подібного, та й рослинами особливо не цікавилася. Але ця тема — квіточки, рослини, легенди — мене добре "перемикала".

Далі я зрозуміла, що у мене не закінчено книгу "Київські відьми. Портрет Бога". І я сіла її доробляти. У мене немає творчої кризи, я маю страх, що можу чогось не встигнути зробити. Не хочеться вибухнути з комп’ютером та недоробленими напрацюваннями, ідеями.

Іноді я, як і всі, думаю: а раптом я помру? Адже прилетіти може будь-якої миті. А у мене дуже нервова кішка, з нею до бомбосховища не підеш. А без неї теж не підеш. Тож залишаємося вдома. Виходиш уночі на кухню попити водички, дивишся у відкрите вікно і розумієш, що "летіти зі свистом" — це опис процесу, а не художній оборот.

— Звідки беруться сюжети книг?

— У юності я захоплювалась Стівеном Кінгом. У деяких романах він пише, як прийшла ідея книги. Якщо не помиляюсь, в "Лангольєрах", він писав, що спочатку прийшов образ — він побачив стюардесу, яка стоїть і прикриває собою дірку в борту літака.

Археолог бачить шматочок артефакту, розуміє, що це, і потім пензликом акуратно очищає пил і сміття. У письменника образи, ідеї приходять самі. А потім ти, як археолог, очищуєш, прибираєш непотрібне, розкопуєш потрібне. Коли ти на зв’язку з Містом, проблем із темами книг немає.

Перенесення Верховної Ради

— Ви й зараз, у війну, водите екскурсії містичними місцями Києва. Як ця ідея виникла?

— Випадково. У мене ще до війни якось була творча криза завдовжки у півроку, мені взагалі не писалося. Зовсім! З одного боку, це були прекрасні півроку, коли я вирішувала всі питання, які давно відкладала: коли я пишу, мене складно кудись витягнути. А коли не пишу – погоджуюсь на всілякі авантюри, у тому числі – на інтерв’ю (сміється).

Мені запропонували провести екскурсію. Я подумала — чому ні, нехай буде такий експеримент. А на неї прийшло понад сто чоловік. І ще не всі охочі встигли. Тож мені запропонували провести другу. На неї знову прийшло понад сто людей. Я водила спочатку великі екскурсії, але багато хто скаржився, що погано чути, йшли засмучені. Тому зараз я вожу лише камерні, тоді і людям, і мені комфортно.

— За цей час екскурсії не набридли?

— Вони для мене, як письменника, виявилися дуже цікавими. По-перше, це живий контакт із читачами. По-друге, привід вийти в люди, адже письменник за своєю природою часто домосід. І пройтися містом хоча б раз на один-два тижні мені самій дуже цікаво.

По-третє, це важливий робочий інструмент, як виявилося. У мене кілька книг склалися завдяки саме екскурсіям. Коли ти хочеш добре зрозуміти ту чи іншу тему, дуже зручно спочатку описати її з погляду "художки", потім — з погляду історії, і після — як екскурсію.

На екскурсії люди ставлять запитання, і ти постійно себе перевіряєш на глибину знань. Іноді думаєш — ось тут треба переписати, а на цю тему зробити статтю для Facebook. Водночас ці три напрямки дуже допомагають у професії.

— Куди водите на екскурсії зараз найчастіше?

— Усього їх 13, але є ті, які зараз не проводжу, — деякі маршрути закриті. Наприклад, урядовий квартал. Там у мене була одна з найцікавіших екскурсій — "Страшні таємниці київських Липок".

— Ви якось казали, що наша Верховна Рада на проклятому місці. Що мали на увазі?

— У мене є така теорія. Одне з містичних місць Києва — "Провалля". Легендам Провалля присвячена моя книга "Джек-різник з Хрещатика". Це відома назва, вона є на дореволюційній карті Києва. Перебуває Провалля рівно під нашою Верховною Радою. Поруч — Маріїнський палац. З жодним царем, який бував у Маріїнському, нічого доброго не приходило. Типовий приклад — Марія Федорівна, мати Миколи II саме у Києві, у Маріїнському палаці дізналася про його зречення. Якщо ти живеш чи працюєш у місці, яке називається "Провалля", не дивно, що всі твої найкращі наміри провалюються в тартарари.

— Я писала про колоди Таро , і експерти говорили, що саме у війну почали купувати дорогі колоди — люди стали більше балувати себе. У вас у війну вийшла дорога, багато ілюстрована книга "Українська відьма. Хто вона?". Чому не вирішили її спростити, здешевити?

— Я її зверстала в січні 2022 року, відправила до друку на початку лютого, і потім почалося вторгнення. Для мене самої дивно, що її дуже добре купували і зараз добре купують. Вона закінчується вже, але щодня кілька людей пишуть — "Де купити? Як купити?"

Це книга-іграшка. Така велика, гарна, товста. Я її верстала так, що навіть просто прочитавши всі підписи до фото, ти вже знатимеш про відьом більше за інших.

— Іграшка?

— Книга, яку цікаво читати та перечитувати, гортати, розглядати ілюстрації. Не просто взяв, прочитав, відклав — і можна не повертатися до неї. Книгу я робила під себе.

Нещодавно зрозуміла, що тепер у мене книга не дорога. Нині її вартість у магазинах — 900 гривень. У видавництві чи у мене її можна купити за 720. Але! Зараз я пишу "Київські відьми. Портрет Бога", і для роботи мені знадобилася низка книг — з вишивки, з біографії Казимира Малевича та інші. Коли я пішла книжковими магазинами, то в кращому разі книга з ілюстраціями коштувала 1200-1500. Одну продавали за ціною близько 5000 гривень, а вона була мені дуже потрібна.

— Багато містично налаштованих людей відриваються від реальності. У вас містика у всіх книгах — як вдається не перетнути небезпечну грань?

— Я не впевнена, що мені вдається не перетнути цю грань (усміхається). Важливо розкладати все по поличках. Я маю серію "Київські відьми". Це міське фентезі про жінок, які стали хранительками Києва. Воно зав’язане на історичних фактах та легендах Києва, але я дуже точно розумію, що це "художка", де я можу взяти факти і щось додумати.

А якщо брати книгу "Українська відьма. Хто вона?", то я її писала як історичну книгу-дослідження. Звідки взявся міф про київських відьом та чотири Лисі гори, наприклад? І чому будь-яка українська відьма — київська. А виявляється, вважалося, що відьмою жінка в Україні могла стати лише побувавши в Києві на Лисій горі.

А ще українці ділили всіх відьом на уроджених та вчених. Якби Мавка вийшла заміж за Лукаша, їхні доньки були б уродженими відьмами. І українці вірили, що такі чарівні істоти мешкали серед нас. Але вважалося також, що будь-яка жінка в Україні може стати відьмою вченою.

До речі, у нас про відьом говорили: "Вона точно щось знає". До цієї номінації я можу відноситись, бо багато знаю (сміється).

Як правильно святкувати Русальні святки

— Ви достеменно знаєте, які містичні дати у нас найближчим часом.

— Чудові Русальні чи Зелені святки, коли всі мавки чи русалки оживають. До речі, слово "русалка" – книжкове. Воно прийшло до нас лише у ХІХ столітті. До цього в Україні були лише мавки, і до них не було негативного ставлення. Мавками були як заложні покійники, так і духи природи.

— Заложні?

— Ті, хто помер неправильно, не свого часу. За віруваннями предків, у нас зараз, під час війни, час заложних покійників. Вважалося, що дівчата, які померли, не вийшовши заміж, перетворювалися на мавок, як і маленькі дітки. Практично у кожній родині були члени сім’ї, яких вважали мавками та з якими потрібно було налагодити стосунки.

До речі, мавка та русалка – це різні істоти. Мавка — душа природи. Навіть в Україні не всі знають, що наша мавка не мала хвоста. У нас були мавки водяні, польові, цвинтарні — різні, але всі вони виглядали як люди, з руками та ногами. І найчастіше — у вигляді дітей чи гарних дівчат.

— У нас на носі Русальний тиждень. Що робити, щоб провести його правильно?

— Насправді це майже два тижні, від 1 до 12 червня. У деяких регіонах України головним днем Русалі вважався четвер перед Трійцею (1 червня, оскільки у 2023 році Трійця припадає на 4 червня – Ред .), в інших – четвер після Трійці (цього року – 8 червня). Іноді головним днем вважалися проводи Русалок першого понеділка Петровського посту — це 12 червня.

Насамперед, Зелені святки — це час, коли сама природа приходить у гості до людей, тому українці прикрашали зеленню і ворота, і кімнати, і ікони. А разом із зеленню приходили й душі померлих. Тому в ці дні треба пам’ятати та шанувати всіх наших загиблих. Насамперед, загиблих не своєю смертю — жертв насильства, жертв убивць, потопельників, самогубців, загиблих від епідемії тощо. До русалок-мавків відносили і всіх загиблих на війні, зниклих безвісти. Людей, яким би ще жити і жити, а вони померли набагато раніше свого часу.

Цими днями ходили на могили, прибирали, поминали за столом чи виносили померлим обід у полі. Вважалося, що душі цих людей виходять у світ живих і знаходяться поряд. Навіть добрим словом згадати такого родича вже добре. А ще на зелені святки водили хороводи, плели вінки, чистили водоймища, ганяли шуляка (обряд, щоб відвадити хижих птахів, які могли нападати на курчат, каченят. — Ред .), водили Тополі — проводили безліч ритуалів.

"Європейська відьма — чудовисько, українська — красуня!"

— Робили це переважно жінки?

— Велика роль в обрядах завжди відводилася жінці. Коли я написала книгу "Чарівні традиції українок", принциповим було українок, не українців. Було багато обрядів, куди не пускали чоловіків. Ця система здається дуже заплутаною, поки ти не зрозумієш один важливий принцип: вся обрядова магія будується на одному принципі — підключенні до природи. Ось чим наша українська відьма відрізняється від європейської?

— Цікаво, хотіла спитати.

— У нас не було полювання на відьом, були випадки жорстокої розправи, але поодинокі. А чому так? Тому що в Європі вважалося: щоб стати відьмою, треба укласти пакт із сатаною. А щоб потрапити на шабаш — перемазатись маззю, для якої потрібен жир убитих немовлят. Іншими словами, там не можна було бути гарною відьмою.

У легендах та казках про українських відьом практично відсутній сатана. Більше того, українська відьма чорта зневажає, він у неї в услужінні. В Україні якщо десь демон чи сатана з’являється, він чомусь відьмами не цікавиться, а цікавиться виключно освіченими чоловіками, часто — священниками.

Українська відьма взагалі не потребує чоловіка. Силу вона бере від природи. Наприклад, від рослин, які збирає на Івана Купалу. І якщо звичайна дівчина плете собі на Купалу вінок — він теж непростий, чарівний, за його допомогою вона підключається до природної магії. Жінка в принципі в Україні була провідником чаклунства у всіх ритуалах для себе, своєї сім’ї, громади. Якщо вона робила всі ритуали на свята Колеса року, то був урожай, достаток, все було добре — у гармонії з природою, всесвітом.

Українській відьмі, щоб потрапити на шабаш, потрібна була лише особлива трава для польоту. Зірвати її можна було лише на Івана Купала і лише у Києві, на Лисій горі. Будь-який інший збір чарівним не вважався. Тобто їй потрібні були лише сили матері-природи.

Військовий міф про конотопську відьму

— А чому ви вирішили ще раз торкнутися теми українських відьом?

— Напевно, насамперед для себе. Я вважала б за краще, щоб цю книгу написали раніше, і в момент, коли я цікавилася відьмами, я б змогла її прочитати. Але її ніхто не написав, тож довелося писати самій. Там наприкінці — величезний список літератури, це серйозне дослідження. Не знаю, чи буде продовження, ми всі під Богом ходимо, але я хотіла б написати другий том — "Українська відьма. Шабаш". Про всі чарівні свята українок, які стали прототипами шабашу.

— Як реагують на таку тематику — відьомську, на книгу?

— В Україні до відьом по-справжньому погано ніколи не ставились. Є ситуації, коли відьма за легендами, фольклором — зло. Але є багато історій, де вона нагодувала, допомогла, захистила. Була берегинею.

— Ставлення до відьом у росії та Україні сильно відрізняється?

— Коли я писала "Українську відьму", то свідомо намагалася не користуватися російськими джерелами, мені було важливо, щоб у нашій каструлі був тільки український борщ. Єдине, що я наголосила, що тоді всі відьми були українськими. Тобто їхні відьми літали до наших на Лису гору на шабаш — і російські, і білоруські, і литовські.

У другий тираж я додала розділ "Війна та відьма". Мені було дуже цікаво, як міф про українську відьму проявився під час війни.

— Ви маєте на увазі після вторгнення чи в давнину?

— Зараз. Цікаво, що ключову роль у запуску міфу відіграли не київські відьми. Все почалося з Конотопу. Пам’ятаєте, росіяни зайшли в Сумську область, і якась жінка сказала їм: "Ти уявляєш, куди ви прийшли? Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра х.. стояти не буде. Я таке начарую, що в тебе завтра нічого стояти не буде!". Пішла хвиля мемів, картинок. Потім з’явився мультфільм "Відьма Галька топить крейсер "Москва". І вірш Людмили Горової "Буде тобі враже так, як відьма скаже", а ще за місяць — пісня Енджі Крейди. Тобто образ української відьми під час війни сформувався із реальної ситуації. А потім ця тема вже обросла легендами та міфами. І в українців дуже заграло наше національне, історичне ставлення до відьми, як до берегині — вона захищає.