Не лише Ларс фон Трієр. Хто ще зі знаменитих режисерів підтримує путіна і чому

Данський режисер Ларс фон Трієр обурив українців постом, у якому фактично виступив проти передачі Україні винищувачів F-16 та висловив жаль у зв’язку із загибеллю росіян на війні. Хто ще із знаменитих кінорежисерів підтримав росію після повномасштабного вторгнення в Україну і чим вони керувалися, розбирався "Телеграф".

Ларс фон Трієр

Це вже не перша скандальна витівка 67-річного Трієра. На прес-конференції Каннського кінофестивалю 2011 року, де режисер представляв фільм "Меланхолія", відповідаючи на запитання критика The Times про своє німецьке коріння і інтерес до естетики нацизму, Трієр жартома назвав себе "нацистом" і додав, що з розумінням і співчуттям ставиться до Гітлера.

Незважаючи на вибачення (режисер визнав, що був нетверезий), жарт Трієра, м’яко кажучи, не зрозумів ніхто – ані дирекція фестивалю, ані журналісти, ані шанувальники, ані французька прокуратура, яка розпочала розслідування. У Каннах він був оголошений персоною нон-грата, що стало серйозним ударом для режисера: Трієр був улюбленцем фестивалю, тут його фільми отримали шість призів, включаючи "Золоту пальмову гілку" за "Танцюючу у темряві" (1999).

Вибачили його лише у 2018 році – як писали ЗМІ, Трієру поставили умову, що фільм "Будинок, який збудував Джек" може потрапити на фестиваль, але лише поза конкурсом. До речі, одним із продюсерів фільму виступив Леонід Огарьов, президент компанії "Цезар Сателіт", що масово збирає дані на російських автомобілістів під виглядом надання послуг із встановлення сигналізацій. Тож турбота про життя російських солдатів пояснюється не лише лівими політичними переконаннями режисера (його батьки були комуністами), а ще й суто прагматичним інтересом.

Крім того, не будемо забувати про те, то Ларс фон Трієр – патологічний нарцис, який багато років страждає на алкоголізм. І хоча приказка запевнює, "що у тверезого на умі, то у п’яного на язиці", не варто виключати, що режисер вкотре вирішив привернути увагу до своєї персони скандальною витівкою.

Олівер Стоун

76-річний режисер Олівер Стоун – давній шанувальник путіна. Як і у випадку з Трієром, кохання режисера до росії пояснюється лівими поглядами. Але на відміну від більш-менш аполітичного Трієра, Стоун – послідовний дисидент, який критикує американську владу і знімає здебільшого політичне, антиімперіалістичне кіно. Єдиний президент, який користувався його повагою та підтримкою, був Барак Обама, та й то ненадовго.

Тож не дивно, що Стоун шукає натхнення на Кубі (тільки про Фіделя Кастро він зняв три документальні фільми), у соціалістичних режимах країн Латинської Америки та в росії, що традиційно протистоїть США. Його герой – Едвард Сноуден, ЦРУшник-перебіжчик, який викрав понад мільйон секретних документів про військово-морські операції США і в результаті отримав політичний притулок у росії. ("Сноуден" 2016 року з Джозефом Гордоном — Левіттом у головній ролі.)

Вирушивши в росію в процесі роботи над фільмом, Стоун абсолютно зачаровується путіним і знімає про нього дуже компліментарний документальний фільм. Як у випадку з Кубою та Венесуелою, Стоун воліє просто не помічати переслідувань опозиціонерів у Росії та розгул спецслужб.

Українські шанувальники режисера були, м’яко кажучи, шоковані його версією подій Революції гідності, окупації Криму та початку АТО-ООС, викладених у документалці "Україна у вогні" (2016). У фільмі Стоун озвучив усі кремлівські наративи. Надалі він знімає ще один пропагандистський фільм "Нерозказана історія України" (2019), де окрім путіна в кадрі з’являється його одіозний кум віктор медведчук. Тож не дивно, що у лютому 2022-го режисер підтримав повномасштабне вторгнення росії до України.

Емір Кустуріца

На відміну від Трієра, чиї нові роботи, як і раніше, викликають інтерес, сербський режисер боснійського походження 68-річний Емір Кустуріца сьогодні знаходиться десь на глухому узбіччі кінопроцесу. Незважаючи на те, що його останній на даний момент фільм "По чумацькому шляху" у 2016 році номінувався на "Золотого лева" Венеціанського фестивалю, він значно слабший за його колишні роботи.

Адже Кустуріца входить у нечисленне коло режисерів, які двічі нагороджені головним призом Канського фестивалю. (У Канни, до речі, фільм не взяли.) Мабуть, сьогодні йому цікавіше ставити спектаклі в Театрі російської армії – причому на особисте запрошення шойгу.

Звідки така любов до росії та до путіна зокрема, з рук якого у 2016 році режисер прийняв орден Дружби "за особливі заслуги у зміцненні миру та порозуміння між народами"?

Очевидно, варто шукати її витоки у Балканській війні, якій Кустуріца присвятив свій шедевр "Підпілля" 1995 року — найпронизливіший фільм про розпад соціалістичної імперії. Для режисера розпад Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія став особистою трагедією (він досі називає себе югославом). Природно, що після бомбардувань НАТО Югославії в 1999 році Кустуріца, який і так критично ставився до США, займає активну проросійську позицію.

Ну, а далі як за сценарієм: підтримка окупації Криму та повномасштабного вторгнення, а також дикі заяви про те, що русофобія – це новий Голокост, і що захистити Україну від НАТО здатний лише його найкращий друг путін.

Раніше "Телеграф" писав про непросту біографію режисера Романа Поланскі, якого звинувачували у зґвалтуванні та сексуальних домаганнях.