Neue Ostpolitik канцлера ФРН. Як Віллі Брандт став передвісником розпаду радянського блоку в Європі

Читать на русском
Автор
1257
Канцлер ФРН Віллі Брандт у Варшаві (біля пам'ятника захисникам Варшавського гетто) під час підписання Договору про нормалізацію відносин з ПНР. 7 грудня 1970 року Новина оновлена 14 грудня 2023, 23:26
Канцлер ФРН Віллі Брандт у Варшаві (біля пам'ятника захисникам Варшавського гетто) під час підписання Договору про нормалізацію відносин з ПНР. 7 грудня 1970 року

50 років тому західна Німеччина і соціалістична Чехословаччина денонсували Мюнхенський договір 1938-го

Пів століття тому, 12 грудня 1973 року, у Празі було підписано перший договір про нормалізацію відносин між Федеративною Республікою Німеччина (ФРН) та Чехословацькою Соціалістичною Республікою (ЧССР). З дня створення ФРН 1949 року між двома сусідніми державами не було дипломатичних відносин.

Нобелівська премія миру та звинувачення у зраді

Влада у Бонні ще наприкінці 1960-х фактично не визнавала кордони, накреслені після Другої світової війни у Східній Європі. Також до цього часу з боку Німеччини не був денонсований Мюнхенський договір 1938 року, який призвів до розчленування, а потім і до остаточного поглинання нацистською Німеччиною Чехословацької республіки. 15 березня 1939 року гітлерівські війська вже маршували у її столиці.

Празький договір став продовженням курсу німецького уряду Віллі Брандта, який отримав назву "Нова східна політика" (Neue Ostpolitik), на розрядку напруженості у світі. Цей курс сприяв налагодженню відносин між країнами Заходу та радянського блоку з СРСР на чолі.

Після перемоги соціал-демократів на парламентських виборах 1969 року і початку їхнього альянсу з вільними демократами, політика ФРН на зовнішньополітичній арені остаточно попрямувала у бік покращення відносин з країнами східного блоку. Перед цими виборами широка коаліція (християнські демократи та соціал-демократи як молодші партнери) вже починала робити певні кроки в цьому напрямку, за що піддавалася критиці як у середовищі християнських демократів (праве крило), так і у представників баварської партії Християнський соціальний союз (ХСС).

Саме в Баварії мешкала найбільша, багатомільйонна діаспора фольксдойчів – вигнанців з території Чехословаччини, Польщі, Калінінградської області СРСР (Східної Пруссії) і частково Югославії та Румунії. Усього в повоєнні роки було депортовано понад 12 млн німців, абсолютна більшість з яких отримала притулок саме у Західній Німеччині та частково в Австрії й Східній Німеччині.

Депортовані німці були важливою частиною електорату правої партії ХСС і постійно виступали проти поліпшення відносин з державами соцтабору. Їхні демонстрації та заходи збирали десятки тисяч прихильників.

Проте Віллі Брандт, який обіймав посаду віцеканцлера і голови зовнішньополітичного відомства (1966–1969), був непохитним і домігся відновлення дипломатичних відносин з соціалістичними Румунією (1967) та Югославією (1968), тобто з країнами, що мали з СРСР й іншими державами Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги досить прохолодні відносини.

Це був перший крок. Вже на посаді канцлера Віллі Брандт (1969–1974) продовжив "Нову східну політику", залишивши в минулому доктрину Гальштейна, яка зумовлювала фактичну заборону на встановлення дипломатичних відносин між ФРН та державами, які визнавали представницю східного блоку – Німецьку Демократичну Республіку (НДР). В доктрині таке рішення називалося "недружнім актом" і виняток зробили лише для Радянського Союзу – однієї з чотирьох держав (разом зі США, Великою Британією та Францією), які відповідали за повоєнний устрій і розвиток Німеччини. ФРН не визнавала НДР і до початку 1970-х років відносини двох німецьких держав були дуже напруженими: вони не вважали одна одну єдиним представником німецької нації на міжнародній арені.

Підписання Московського договору ФРН і СРСР у Кремлі. Ліворуч - канцлер ФРН Віллі Брандт, праворуч - голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін. 12 серпня 1970 року
Підписання Московського договору ФРН і СРСР у Кремлі. Ліворуч - канцлер ФРН Віллі Брандт, праворуч - голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін. 12 серпня 1970 року

1970 року Віллі Брандт фактично зупинив дію доктрини Гальштейна і почав підготовку серії договорів з державами соціалістичного табору – сателітів СРСР. Першою ластівкою стала Країна Рад. 12 серпня у Кремлі свої підписи поставили з радянського боку голова Ради міністрів Олексій Косигін і голова МЗС Анатолій Громико, а з німецького – канцлер Віллі Брандт і віцеканцлер та голова МЗС, вільний демократ Вальтер Шеєль. Наступного року Брандт отримав Нобелівську премію миру. Нагородження викликало величезну хвилю критики на батьківщині, канцлера називали "зрадником".

А вже у грудні 1970 року Брандт вирушив до Варшави для підписання договору з Польською Народною Республікою. Там відбулася подія, яка справила на весь світ незабутнє враження: він став навколішки перед меморіалом захисникам Варшавського гетто у 1943 році. Західна Німеччина визнала кордон з Польщею на Одері (Одрі) і остаточно – втрату Померанії, Сілезії та 60% відсотків території Східної Пруссії (менша частина з 1945 року вже належала СРСР – сучасна Калінінградська область РФ).

1972 року також був підписаний перший договір ФРН з НДР про взаємовизнання. "Залізна завіса" і Берлінська стіна не похитнулись, навпаки, їхнє існування продовжилось на ще якийсь час. Німецька проблема не була розв’язана, зате обмежувалася тепер стабільними рамками мінімальних відносин. Консервативні опоненти Брандта звинувачували його, начебто він віддав природні права Німеччини. "Не можна віддати те, що вже програне", – була його відповідь" (Норман Дейвіс, "Історія. Європа").

Ціна підтримки нацистського режиму

Головною суперечкою в договорі ФРН і ЧССР було юридичне визначення Мюнхенської угоди 1938 року. Бонн визнавав її недійсність постфактум, а Прага наполягала на недійсності формулювання з самого початку, з моменту її підписання без участі представників уряду Чехословаччини.

Етнографічна мапа Чехословаччини, 1930 рік. Блакитним кольором позначені судетські німці
Етнографічна мапа Чехословаччини, 1930 рік. Блакитним кольором позначені судетські німці

Але уряд ФРН побоювався державно-правових і приватноправових наслідків у випадку другого формулювання, в результаті текст містив "м’якішу" німецьку версію, яка визнавала Мюнхенську угоду недійсною. Таке формулювання не призвело до жодних негативних правових наслідків для жодної зі сторін або ж матеріальних претензій від ЧССР. Іншими важливими пунктами договору стали відмова від насильства та визнання непорушності кордонів.

Тож надії судетських німців (у 1945-1946 роках до Німеччини й Австрії депортували понад три млн осіб) на повернення чи хоча б компенсації не справдилися. До речі, під час вигнання відбувалися жахливі злочини: за офіційними даними, загинули 18 816 осіб. Такою була ціна майже повної підтримки ними нацистського режиму до і під час окупації Чехословаччини.

У підписанні угоди взяли участь глави урядів обох країн Віллі Брандт і Любомир Штроугал, а також міністри закордонних справ Вальтер Шеєль і Богуслав Хноупек. Договір також відновив дипломатичні відносини між Прагою та Бонном. У преамбулі та статті 1-й було зазначено: "Мюнхенська угода від 29 вересня 1938 року була нав'язана Чехословацькій республіці нацистським режимом під загрозою застосування сили… ЧССР і ФРН вважають Мюнхенську угоду від 29 вересня 1938 року, маючи на увазі свої взаємовідносини відповідно до цього договору, недійсною".

Підписання Договору про нормалізацію відносин між ФРН та ЧССР. Канцлер ФРН Віллі Брандт (в центрі - ліворуч) та голова уряду ЧССР Любомир Штроугал (в центрі - праворуч). Прага. 12 грудня 1973 року
Підписання Договору про нормалізацію відносин між ФРН та ЧССР. Канцлер ФРН Віллі Брандт (в центрі - ліворуч) та голова уряду ЧССР Любомир Штроугал (в центрі - праворуч). Прага. 12 грудня 1973 року

У статті 4-й Договору між ФРН і ЧССР підтверджувалася непорушність спільних кордонів держав у сьогоденні та майбутньому і зобов'язання сторін поважати територіальну цілісність обох держав і не висувати жодних взаємних територіальних претензій.

Радянська імперія відступила, але не змирилася з поразкою

"Нова східна політика", мотором якої був Віллі Брандт, започаткувала курс на майбутнє возз’єднання Німеччини, а згодом і розрядку у світі. Однак деякі дослідники стверджують, що політика й надалі сприяла поділу Європи.

Проте Історія все розставила на свої місця. Після розвалу радянського блоку політична ситуація змінилася докорінно. Колишня радянська імперія відступила, проте не змирилася з поразкою і зачаїлася для нового експансіоністського стрибка.

Найгірші сподівання притомних політологів, яких на Заході виявилося дуже мало, на жаль, справдилися. Останні надії на лібералізацію кремлівського режиму розтанули як сніг 24 лютого 2022 року, з початком широкомасштабної військової агресії РФ в Україні. Принципи непорушності кордонів держав, зафіксовані по завершенні Другої світової війни, вже не вперше у XXI столітті опинилися під загрозою…