"Прорвалися..." Розповідь українця, який вибрався з палаючої Бучі, вразила мережу

Читать на русском
Автор
142377
Кадр із Ірпеня після приходу окупантів Новина оновлена 19 лютого 2024, 10:57
Кадр із Ірпеня після приходу окупантів

Чоловікові вдалося врятувати не тільки себе, а й родину

Українське місто Буча під Києвом майже з початку війни страждає від рук окупантів. Вони не тільки зруйнували безліч будинків та об’єктів інфраструктури, але й залишили людей без світла, їжі та практично без можливості вибратися.

Один із тих, кому це вдалося – Дмитро Ткачук. Історією свого порятунку він поділився у соцмережі "Фейсбук". Чоловік вибирався з Бучі до Ірпіня, який також постраждав від рук окупантів, а потім до Києва. Він йшов не сам, а всемером із родичами та сусідами. 17 кілометрів по полю під обстрілами, коли одна з літніх жінок відмовила ноги — і вони всі вибралися.

Початок війни застав Дмитра в Бучі з мамою, сестрою та двома літніми бабусями. Він розповів, що відчував себе у безпеці, але ворог вирішив розпочати наступ із гостомельського аеродрому за 5 км від його будинку. "З кожної з чотирьох сторін від нашого дому почали лунати вибухи. Вікна вилітали мало не від кожного з них. Ми опинилися в оточенні. При цьому, ми все одно думали про те, що оскільки ми мирні-цивільні, оскільки ми без зброї у себе вдома, нас ніхто не чіпатиме. Ми помилялися", — пише Дмитро.

росіяни відключили електрику, зв’язок та інтернет. Навколо вибухали снаряди, літали винищувачі. З дому Дмитро виходив тільки за їжею, але все було закрито, а міська рада мовчала.

Чоловікові здавалося, що у приватному секторі він у безпеці, сім’я навіть переїхала жити у підвал, де було 5-7 градусів. Але виявилося це була примарна надія.

"Думали ми так до 5 березня — дня, коли на нашу вулицю в приватному секторі заїхав ворожий танк. На моїх очах ця залізна херня спочатку вистріла в приватний будинок, який знаходився через один від нас. Потім він поцілив в купол церкви, яка знаходилася від нас метрів за 70. Шум був такий, ніби задзвеніли всі дзвіниці світу", — описує Дмитро поведінку російських загарбників.

Люди виходили здаватися в полон, на вулицях тинялися вороги і заглядали у вікна будинків. Тоді було ухвалено рішення евакуюватися. Найважче вмовляти довелося бабусь. На виході зустріли сусідів, котрі вирішили йти з ними. Завдяки знанням місцевості у бабусі та матері вдалося обійти ворожий блокпост. Попрямували у бік Ірпеня, де були гучні вибухи.

В Ірпені ситуація виявилася не набагато кращою. Від колись гарного міста залишилися руїни. "Враження було таке, ніби там пройшов смерч. Ми дивилися на ці будинки і бачили розбиті кухні, залишки спалень, шпалери в дитячих та шматки дзеркал в ванних кімнатах. Дивилися і розуміли, що хтось з власників цих квартир півжиття збирав гроші, щоб побудувати і наповнити це житло", — згадує чоловік.

Ситуація продовжувала погіршуватися, до району міста Романівки доводилося пробиратися під обстрілом. Коли вони вийшли в поле, снаряд влучив до будинків, а в однієї з бабусь відмовили ноги. Дмитро з сестрою тягли її, а сусіди та рідні бігли поряд. Їм вдалося сховатись серед інших під мостом. Через річку переправлялися дошкою 40 см — коли до неї підвезли жінку на інвалідному візку українські військові перенесли її на руках. Коли після переправи треба було бігти, Дмитру вдалося посадити бабусю до мікроавтобуса, який забирав жінку на колясці та решта побігли. " Найдовший крос у житті ", — так він назвав дорогу до українського блокпоста. Їм вдалося навіть врятувати собаку, яку мати чоловіка пронесла під курткою.

Щоб вижити за умов війни, резюмує Дмитро, треба поглянути їй у вічі. Він описує три варіанти:

  • підготуватися до неї
  • намагатися сховатися, а потім із ризиком для себе вибиратися
  • залишитися на окупованій території, сподіваючись на щасливий результат.

"Якщо ви відчуваєте, що ви або ваші близькі в небезпеці — подумайте над тим (1) як перемістити вашу родину в безпечне місце та (2) які дії ви можете вчинити, щоб зробити свій внесок в перемогу над ворогом. Інакше одного дня ви можете прокинутися і зрозуміти, що вам потрібно рятуватися, і робити це треба під перехресним вогнем. Повірте, це не та ситуація, в якій ви хочете опинитися", — написав він.

Як раніше писав "Телеграф", із Бучі та Ірпеня, як і інших міст будуть підготовлені гуманітарні коридори — російські війська погодилися на режим тиші до 9 години вечора.