Лачинський коридор та розв'язання проблем Карабаху: як Азербайджан справляється з проблемним регіоном

Ситуація в Карабаху очима журналіста "Телеграфу"

Навіть після майже трьох років з завершення другої карабаської, або 44-денної, війни ситуація у регіоні Карабаху, а саме без приставки Нагорний радить називати регіон азербайджанська сторона, досі напружена. Цього разу чергова ескалація конфлікту сталась через так званий Лачинський коридор, який, як стверджує Азербайджан, вірмени використовують для транспортування контрабанди. Своїми очима нинішню ситуацію у регіоні та те, як влада відбудовує Карабах, побачила журналіст "Телеграфу".

В ході 44-денної війни за звільнення Карабаху, Азербайджану вдалось повернути дві третини втрачених у 1994 році територій, але попри це, самопроголошена Нагорно-Карабаська республіка залишає за собою контроль решти територій. На азербайджанській території тепер також знаходиться так званий російський миротворчий контингент.

Вони мають знаходитись на території Карабаху до 2025 року, з можливістю автоматичного продовження їхньої місії.

У 2025 році миротворці мають покинути ці території. Якби це сталось, рф значно б зменшила свій вплив у цьому регіоні Кавказу.

Частина територій Карабаху після звільнення — це, частково, міста-привиди. Після 30-річної окупації та бойових дій міста Агдам, Фізулі фактично стерті з лиця землі. Наприклад, у Фізулі не залишилось жодної цілої будівлі, Агдам взагалі називають містом-привидом. Вцілілою залишилась лише будівля місцевої мечеті, й те, тому що, за словами азербайджанської сторони, вона використовувалась вірменами як спостережний пункт.

Будівлі у колишніх окупованих містах дуже часто руйнувались не через бойові дії чи обстріли, а через спеціальну недбалість вірменських солдатів та неповагу до азербайджанської культури.

В Агдамі вірменські військові, за словами азербайджанської влади, продавали домівки за 200-300 доларів, а потім спалювали їх.

Мечеті в регіоні знищувались, у них вірмени принципово тримали свиней та інших тварин, через що будівлі фактично перетворювались у хлів. Одну таку, у Фізулі, влада Азербайджану хоче залишити у напівзруйнованому стані, на пам’ять для наступних поколінь. Тут ще досі можна побачити залишки перебування тварин і пір’я. Всі інші зруйновані мечеті влада буде відновлювати та реставрувати.

Кладовища в регіоні також були зруйновані. Військові навіть виривали золоті зуби з черепів та руйнували могили.

Також в регіоні Карабаху після війни досі знаходять масові могили азербайджанців. Станом на зараз знайшли лише понад 10. А їх, як кажуть у місцевій прокуратурі, значно більше.

Ще одна проблема регіону — велика територія мінувань. Як розповідає спец представник президента Азербайджану у звільненій частині Карабаху Араз Іманов, територію розміновують з 2020 року, найбільш замінованими є вже згадані Агдам та Фізулі, а загалом на процес розмінування, за підрахунками влади, піде не менше десяти років і знадобиться близько 25 млрд доларів. За приблизними розрахунками, на території знаходиться не менше мільйона мін, це приблизно як територія Катару чи Лівану.

З 2020 року через підрив на мінах постраждало понад 300 людей, 50 — загинуло.

Через достатньо складний процес розмінування, держава залучає для цього сучасні технології, зокрема, штучний інтелект та дрони. А також, використовують досвід африканських країн і для більшої ефективності залучають пацюків, які мають вагу меншу, ніж собаки, але достатню для розмінування. Проблема розмінування одна як для Азербайджану, так і для України, тому всіма цими технологіями азербайджанська сторона вже зараз ділиться з Україною. Як і іншою гуманітарною допомогою, зокрема, генераторами, які допомогли Україні пережити непростий сезон.

Ще одне місто — Лачин, яке у майбутньому цілком може стати туристичною перлиною регіону, також було частково зруйновано і 30 років знаходилось під окупацією вірмен. До першої карабаської війни тут жило 80 тисяч людей, зараз — 700. Під час візиту у це місто журналіст "Телеграфу" на власні очі побачив велику родину, яка повернулась в Лачин через 30 років після того, як покинула його. Всі азербайджанці покидали територію Карабаху і залишали свої домівки через загрозу окупації і терпляче чекали повернення на рідну землю. Жоден азербайджанець не залишився у регіоні, який згодом зайняли вірмени.

Загалом, до 2040 року Азербайджан планує відновити дев’ять зруйнованих міст. До кінця 2026 року на звільнені території планується повернути 35 тисяч сімей.

За офіційними підрахунками, 67% людей готові повернутись на свою рідну землю без жодних умов, ще 98% готові, якщо влада забезпечить їх житлом.

Влада вже зараз готова і надає житло на відновлених територіях власним коштом, і ще й на три роки люди, які готові вертатись, позбавляються обов’язку платити за комунальні послуги. Все це бере на себе держава.

Але наразі однією з найбільш проблемних частин регіону залишається так званий Лачинський коридор поблизу міста Лачин.

Вірмени заявляють про так звану "блокаду" з боку Азербайджану, але це не відповідає дійсності, адже вірменські етнічні меншини мають змогу спокійно переміщуватись, зокрема і за допомогою Міжнародного комітету Червоного Хреста, що на власні очі бачив журналіст "Телеграфу".

Навесні офіційний Баку встановив контрольно-пропускний пункт на мосту Хакарі, це і є, по суті, частиною так званого Лачинського коридору. Але потім його закрили і заявили, що таким чином хочуть унеможливити доставку до Вірменії живої сили, мін та зброї. Досі на території Карабаху знаходиться до 10 тисяч військових вірменського походження, а частина мін вірменського виробництва, які подекуди знаходять у районі Карабаху, датується останніми роками, що якраз може свідчити про те, що ці міни були доставлені нещодавно. Ці факти безліч разів документувались представниками медіа, як з української, так і з західної сторін. Крім того, за наявною інформацією, для доставки контрабанди були використані навіть машини Комітету Червоного Хреста.

Вірменія ж своєю чергою звинувачує Азербайджан у тому, що він не дає проходити гуманітарним вантажам і це сприяє виникненню голоду в регіоні. Але ці тези з боку Вірменії також не витримують критики, адже численні відомості і фотографії з соціальних мереж кажуть про інше: на тих територіях спокійно працюють ресторани, люди відвідують їх, справляють дні народження і весілля.

Крім того, влада Азербайджану заявляє, що вони готові, по перше, доставляти гуманітарну допомогу самі, по друге, відкрити іншу дорогу — Агдамську. Вірмени усіляко блокують таку можливість. Прихильники російсько-вірменського кримінального олігарха Рубена Варданяна, якого в регіон відправив Кремль, заблокували цю дорогу з Агдаму бетонними плитами, тим самим, взяв у заручники близько 30 тисяч людей, які там проживають.

По суті, вірмени майже дзеркально хочуть повторити дії Росії, яка у 2015 році також заявляла про "гуманітарну кризу" на Донбасі, якої насправді не було.

Голова Центру аналізу міжнародних відносин Фарід Шафієв каже на це, що питання контролю Лачинського коридору — це, по суті, питання національної безпеки держави Азербайджан. Вірмени хочуть отримати цей коридор без будь-якого контролю, аби мати змогу доправляти у Вірменію контрабандою купу різних товарів, зброю, зокрема, й дрони. Але Азербайджан підкреслює, що все необхідне може надходити через їхню територію.

Для вирішення конфлікту азербайджанська влада пропонує тим вірменам, які хочуть продовжувати жити на території Карабаху, отримати азербайджанські паспорти та інтегруватись в азербайджанське суспільство з повним збереженням усіх прав та свобод вірмен.

Це б дозволило вирішити багаторічний конфлікт вже у мирний спосіб.

Але єдності щодо частини Карабаху та Лачинського коридору немає навіть у світової спільноти. Наприклад, держсекретар США Ентоні Блінкен закликав відкрити Лачинський коридор, а мер Парижу Анн Ідальго готова супроводжувати гуманітарні вантажі з Вірменії. В Азербайджані натомість у цій ситуації акцентують на головному — збереженні поваги до територіальної цілісності країни. І згадують, що навіть прем’єр Вірменії Пашинян нещодавно визнав: Карабах — це частина Азербайджану.

А отже саме Азербайджану диктувати правила для вирішення багаторічного непростого карабаського конфлікту.