Вячеслав Шаповалов: "Слідство вважає, що я перешкоджав ЗСУ, але чомусь не на 100, а на 20 відсотків"

Колишній заступник міністра оборони України Вячеслав Шаповалов, який відповідав за тилове забезпечення Збройних Сил, після "яєчного скандалу" отримав від Державного бюро розслідувань підозру, але не у корупції, не у завищенні цін і не у закупівлі харчів. Його підозрюють у перешкоджанні ЗСУ шляхом підписання контрактів на постачання амуніції для військових, за якими було куплено неякісної продукції на суму більше 1,1 мільярди гривень. Після вручення підозри Шаповалова заарештували та помістили у СІЗО.

16 березня Київський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу Шаповалова та його захисників, у якій вони вимагали змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. Однак суд скаргу не задовільнив навіть попри те, що сторона захисту навела низку аргументів, якими піддали сумніву ґрунтовність звинувачень проти колишнього заступника міністра.

Нам вдалося поставити Шаповалову низку запитань про деталі підозри проти нього, про те чи дійсно він мав мотив перешкоджати ЗСУ і як це доведено, і чому він вважає справу проти себе нікчемною та небезпечною для держави. Спілкування з Шаповаловим відбулося за посередництва його адвокатів.

Очікувалось, що після скандалу з закупівлями продуктів харчування для ЗСУ за завищеними цінами і після вашого добровільного звільнення вас якщо й будуть у чомусь підозрювати, то саме у завищенні цін на харчі або ж у збагаченні за рахунок бюджетних коштів. Тобто – у корупції. Однак виявилося, що ДБР вручило вам підозру у перешкоджанні ЗСУ, бо ви, як вважають слідчі, навмисно закупили засоби індивідуального захисту неналежної якості. І це було несподівано. Що трапилось?

До того моменту, поки до мене не прийшли з обшуком і не вручили підозру, я взагалі не знав, що ведеться таке розслідування. При цьому я не міг передбачити, що мене запідозрять у перешкоджанні діяльності ЗСУ. Ось це виявилося повною несподіванкою, адже для того, аби вчиняти таке, треба мати мотив, умисел або якусь матеріальну зацікавленість, а в мене не було мотиву, я нічого від цього не отримав.

Як слідство встановило, що ви мали умисел?

Ніяк. Воно його не встановило, а лише безпідставно і бездоказово дійшло висновку, що умисел в мене був, а який і чому – про це жодного слова. Тобто я не корупціонер і жодної копійки в держави не вкрав, хоча й підозрюю, що громадськість вважає навпаки.

У підозрі, яку вам вручили під час обшуку, вказані факти, на яких вона ґрунтується. Які це факти? На підставі чого слідство та прокуратура вважають, що ви перешкоджали ЗСУ?

Майже третина тексту підозри містить посилання на Конституцію, закони, внутрішні документи Міноборони, де сказано, хто і як має діяти і що робити. Власне, на цьому підозра і базується, мовляв, я мав діяти так і так, але діяв нібито всупереч, що неправда – і це випливає з наведених фактів. Майже по всім конкретним договорам закупівель з конкретними постачальниками слідчі вказали, що нібито я навмисно не включав у ці договори пункти про контроль якості. Але, по-перше, не я підписував всі ці договори, а Департамент закупівель, по-друге, всі ті закони, які були перелічені у першій третині підозри, дозволяли робити саме так.

Чому?

Тому що на час воєнного стану систему закупівель було суттєво спрощено – і саме про це слідчі самі й написали у підозрі. Спрощення процедур означає, що Міністерство оборони в умовах воєнного стану має діяти максимально швидко або ж вчасно задля забезпечення потреб ЗСУ. Не секрет, що чисельність Збройних Сил після початку вторгнення зросла в рази – було проведено мобілізацію, і ми всі бачили тисячі добровольців, які вишикувались у черги до військкоматів. Їх всіх треба було терміново одягнути, нагодувати, навчити та озброїти. Саме для цього процедури й були спрощені. І саме тому я, як заступник міністра оборони, який формує та відповідає за політику забезпечення армії, а також Департамент закупівель, який цю політику здійснює, терміново почали вирішувати цю проблему – потрібного було купити багато амуніції, засобів захисту та одягу негайно.

Тобто не включати в договори пункти про якість було припустимо?

Так, бо це були міжнародні договори, які не передбачають дотримання суто внутрішніх українських нормативів. До того, як процедури були спрощені, ми мали купувати лише в українських постачальників і підписувати договори за нашими внутрішніми правилами, а після оголошення воєнного стану ми отримали законне право на прямий імпорт. При цьому відсутність у міжнародному договорі окремого пункту про якість зовсім не означає, що можна купувати і постачати все що завгодно і якої завгодно якості, бо в договорах чітко прописані специфікації і відповідальність сторін договору, у тому числі, за якість. В окремому пункті не було потреби.

Я особисто не давав вказівок Департаменту закупівель, що саме і в кого саме треба купувати, але постачальники мали сертифікати якості або ж відповідності стандартам, і не просто стандартам, а стандартам НАТО. Також вони мали балістичні сертифікати.

Якщо проаналізувати, де саме розташовані згадані у підозрі постачальники, то неважко пересвідчитись, що всі вони – з країн НАТО, таких як США, Туреччина, Польща, Греція, Словенія і так далі. Тому у Департаменту закупівель не могло виникнути жодних підстав заздалегідь вважати, що, маючи сертифікати, вони поставлять неякісну продукцію.

Однак слідство вважає, що саме так і сталося. Чому?

Дійсно, частина продукції була визнана неякісною. Експерти брали зразки, проводили огляд та випробування, так і стало відомо про те, що не всі товари відповідають нашим вимогам.

Більш того, у деяких випадках йдеться не лише про невідповідність українським вимогам, а й про очевидну неякісність, як от нитки, які без зусиль витягалися з черевиків і тому подібне. Чому постачальники з НАТО продали неякісну продукцію, навіть маючи сертифікати?

Я можу покладатися лише на висновки експертів. Але у будь-якому разі не можна вважати, що буквально все, що ви купуєте за кордоном, обов’язково якісне на 100%. І саме тому у договорах прописана відповідальність сторін, у тому числі – постачальника або виробника. І щойно було встановлено, що якась одиниця або партія неякісні, одразу ж з боку Міністерства оборони почалася претензійна робота, тобто від постачальників та виробників почали вимагати усунути недоліки, замінити товари або повернути гроші. Цей процес зараз триває і по контрактам, які мені інкримінують.

Ще у жовтні минулого року, поки тривало слідство, про яке я не знав, Міноборони створило спеціальну комісію з числа юристів, експертів з логістики й інших спеціалістів, яка відслідковує всю дебіторську заборгованість по всім тисячам й тисячам контрактів на десятки мільярдів. Необхідність у комісії виникла саме через велику кількість контрактів та необхідність контролювати якість. Комісія постійно моніторить всі ці контракти та поставки і у разі потреби контактує з постачальниками та домагається виконання умов договорів. Якщо це не допомагає, подається позов до суду. Це складна, кропітка, але системна робота, вона розпочалася задовго до скандалу з яйцями.

Тому не можна казати, що всі гроші українських платників податків було викинуто на непотріб без компенсації, це не так, інакше через потребу проводити претензійну роботу можна, якщо захотіти, посадити половину міністерства за статтею "перешкоджання ЗСУ". Мовляв, "постачальник не виконав умови контракту – значить, ви перешкоджаєте ЗСУ!".

За версією сторони обвинувачення, я так сильно перешкоджав ЗСУ, що ніхто не постраждав: ані люди, ані державні фінанси. Цікаво, щось зміниться, коли стане відомо, що по цим договорам товари або продукція – поставлена та прийнята, неякісні товари – або замінили, або повернули гроші, включаючи пеню, штрафи?

Справа проти мене нікчемна на тій підставі, що всі ці договори – це суто господарчі відносини між сторонами, і ці відносини можна врегулювати у законний спосіб, скажімо, у господарському суді або в міжнародному арбітражі, якщо потрібно. Навіть якщо на моєму місці був би не я, а хтось інший, все одно тут немає складу злочину, бо це господарські відносини між Міністерством оборони, як стороною, яка замовляє товари та послуги, та постачальником. І все.

І є ще одна важлива обставина, про яку мало хто знає. Росіяни здогадувались, що нам не вистачає спорядження для армії, тому вони майже по всьому світу кинулися контрактувати все те, що було необхідно нам, включаючи сировину. Вони платили гроші і навіть переплачували, але не забирали продукцію, щоб вона не дісталася нам.

Вас також підозрюють у тому, що ви робили 100-відсоткову передоплату за постачання. Хоча незрозуміло, чи був у цьому склад злочину. Він був?

Ні, бо це, по-перше, робилося законно. Чому не можна робити передоплату у повному обсязі, коли у договорі прописана відповідальність постачальника? По-друге, постачальники, наскільки мені відомо, не дуже хотіли продавати нам амуніцію на умовах часткової або післяоплати, бо вони теж чули заяви своїх урядів про те, що через три-чотири дні Україна зникне з мапи світу. Тому умова для України була простою і зрозумілою: вибачте, але ви маєте сплатити повну суму, інакше ми вам нічим не зможемо допомогти. Як кажуть, нічого особистого – лише бізнес. Вони розуміли, що ми у форс-мажорі, і не хотіли самі опинитися у ньому. А нам треба було забезпечувати армію, тому ми робили передоплату, якщо не було іншого варіанту отримати те, що потрібно армії "на вчора".

До речі, не по всіх договорах була повна передоплата: з американським постачальником було домовлено, що Департамент закупівель зробить 30-відсоткову передоплату, а решту виплатить тоді, коли продукцію буде доставлено. І саме цей факт також вказано у підозрі. Тобто, коли зроблено повну оплату, то це чомусь погано, а коли сплачено частку зараз, а решту через два тижні, коли товар отримано, то це добре. А у чому принципова різниця, якщо у підсумку отримано було все?

Слідчі порахували, що загалом вартість неякісної продукції оцінюється у більш ніж 1,1 мільярди гривень. Доволі значна сума.

Це приблизно 25 мільйонів доларів. Я не вживаю слово "лише", бо це не дрібниця, але мова тоді йшла, повторюю, про забезпечення армії, яка зросла у рази. А загальна сума контрактів, які фігурують у підозрі, складає, якщо я не помиляюсь, 5 мільярдів гривень.

Тобто у грошовому вимірі п’ята частина того, що купило Міністерство було неякісним. Це якось забагато, ви так не вважаєте?

Є різниця між неякісним товаром і тим, який не відповідає українським нормам, що геть не означає, що він неякісний. Так само наявність неякісного товару в поставках не свідчить про шахрайство чи інший злий умисел. Так, я згоден – це доволі велика частина того, що не потрапило до використання Збройними Силами, на жаль. Але шоломи, бронежилети, взуття та все інше на 4 мільярди з 5-ти – вони використовуються за призначенням. Те, що було визнано неякісним, жодної хвилини не використовувалось армією і не завдало шкоди.

І з цього випливає очевидний висновок: шкоди від моїх дій не було, не було умислу, ніхто не постраждав, а навпаки – армія за цими договорами була забезпечена на 4 мільярди гривень, а мова йде про десятки тисяч одиниць продукції.

То який же в мене міг бути умисел перешкоджати ЗСУ, якщо виявилося, що вони були забезпечені необхідним? Невже ви вважаєте, що я планував нашкодити ЗСУ на 20%? А чому не на 30 або 40? І чому не на всі 100, ось що цікаво.

Під час апеляції щодо зміни вашого тримання під вартою на домашній арешт ви сказали суду, що не визнаєте себе винним, однак здавалося, що ваші аргументи та аргументи ваших захисників були проігноровані. Як гадаєте, чому?

Під час апеляції щодо мого тримання під вартою справа не розглядалася по суті, однак, дійсно, в мене склалося враження, що судді нас слухають, але не чують. Зокрема, цікавою була аргументація прокурора, чому мене слід тримати у СІЗО: він просто зачитав всі прописані в КПК ризики, що можуть виникнути, якщо мене помістити під домашній арешт навіть з браслетом. Мовляв, я можу втекти, можу вплинути на свідків і так далі за всім списком. Але чому прокуратура вважає, що я робитиму таке? Я не був судимий раніше. Я ніколи раніше не впливав на жодних свідків. Я ж не рецидивіст. Тобто моя репутація у цьому плані – бездоганна. Однак карна система на це вже не зважає.

Крім того, єдиний свідок, на показах якого базується звинувачення проти мене, це керівник Департаменту закупівель, який також знаходиться в слідчому ізоляторі і якому, на відміну від мене, закидають розтрату державних коштів. То як я можу впливати на нього, коли він у камері?

Чому суд не чує аргументи моїх адвокатів, чому у судовому процесі не відбувається змагання між обвинувачами та захисниками, мені складно сказати, можу лише здогадуватись.

Ваш захисник назвав звинувачення проти вас абсурдом.

Це так і є. І за законом, і навіть за логікою, яка у тому, як саме викладена підозра проти мене, не проглядається. Це нагадує процес за Кафкою, вибратися з якого дуже складно.

Чи можна сказати, що ви стали, умовно кажучи, "жертвою" суспільного запиту на боротьбу з корупцією, особливо в армії і особливо під час війни?

Думаю, так можна сказати, і мені шкода, що в очах громадськості я – корупціонер, хоча звинувачують мене не у корупції. На жаль, ці важливі деталі вже нікого не цікавлять, мовляв, "корупціонера посадили у в’язницю – от і добре". Фактично ще до вироку суду моя репутація руйнується. Але ж ми правова держава або хочемо нею стати…

Чому вам призначили таку астрономічну заставу – більше 400 мільйонів гривень?

Це питання не до мене, я не розумію, як вирахували таку суму. З нею я увійшов у ТОП-5 найбільших застав. Опинитися в "клубі мільйонерів" – це, звісно "велика честь", але у матеріалах справи є довідка про мої доходи – півтора мільйона гривень за чотири роки. Під час обшуку в мене вилучили менше 10 тисяч доларів різними валютами, які я показав добровільно, як і свій телефон і планшет. Це все, що ми з дружиною мали.

Захисники пропонували суду довідку про доходи моєї дружини, яких також не вистачить на заставу, навіть якщо б ми вдвох прожили і пропрацювали не одне життя, але суд навіть не відповів на цю пропозицію, просто зробив вигляд, що її не було.

Мабуть, такий розмір застави має свідчити про мою виняткову небезпечність. Або ж це було зроблено для того, аби я не вийшов з СІЗО. До речі, спочатку прокурори просили 500 мільйонів гривень. І виходить так, що 1,1 мільярди гривень для держави – це багато, а 500 мільйонів для звичайної люди – так, копійки. Складно прийняти таку логіку.

Зараз деякі спостерігачі порівнюють вашу справу зі справами проти Андрія Коболєва та Андрія Пивоварського, мовляв, це не дуже гарна тенденція, коли під час боротьби з корупцією намагаються посадити людей побільше і рангом якомога вище. Ви самі бачите таку тенденцію? І чи не вважаєте, що ви саме у неї й потрапили?

Насправді, все це різні справи. Коболєв – менеджер або ж антикризовий менеджер, що розвинув державну компанію, виграв суд проти росії і отримав бонус, який був погоджений всіма відповідальними органами та посадовцями. Пивоварський – реформатор, який міняв правила гри у цілих галузях на цивілізовані, і ніяких бонусів, наскільки мені відомо, не отримав. Вони діяли сміливо, нестандартно і творчо, тому й були успішні. Я ж просто виконував свою рутинну, звичайну роботу, хоча й у надзвичайній ситуації. В якомусь сенсі я теж був антикризовим менеджером. Хіба хтось знає більшу кризу, ніж війна? І я теж нічого, крім кримінальної справи, не отримав.

От якби мене звинуватили, приміром, у тому, що я брав "відкати" у постачальників з НАТО, що само по собі абсурдно, от тоді мені було б у якомусь сенсі легше все це спростовувати у суді, бо таке навіть уявити важко, тим більше – довести. Мене можна було б звинуватити, припустимо, у службовому недбальстві, але я не мав жодної догани або зауважень до своєї роботи з боку міністра, і, як жартує мій адвокат, для цілого заступника міністра оборони недбалість – це не так гучно звучить, а от перешкоджання ЗСУ – то вже інша справа. Можливо, це і є причина того, що мене переслідують – щоб мій кейс був показовим? Але ж потрібні хоча б якісь притомні докази та хоча б щось схоже на логіку.

До речі, стаття 114-1 Кримінального Кодексу, за якою мене підозрюють, дуже небезпечна, адже під поняття "перешкоджання законним діям ЗСУ" тепер можна підвести що завгодно. Насправді, Верховний Суд таким перешкоджанням вважає, наприклад, блокування військових колон, частин, і тому подібне. Тобто мова йде про фізичне перешкоджання. На моєму прикладі ми бачимо, що перешкоджанням тепер може вважатися будь що. І тут трохи тхне 1937-м роком, бо так ми дійдемо і до "ворогів народу", і до "іноагентів". Скажімо, журналіст пише критичну статтю про армію, і у цьому також можна побачити перешкоджання. Чи ми хочемо аналогічний російському закон про дискредитацію збройних сил?

А от що всі ці три кейси об’єднує, так це те, що нинішню тенденцію антикорупційної боротьби можна охарактеризувати наступним чином: якщо ти зробив добру справу для своєї країни у критичні моменти, тобі не уникнути покарання. Принаймні, так воно може виглядати зі сторони, якщо уважно придивитися. І це, на жаль, дуже поганий сигнал, бо після того, що сталося зі мною та іншими, бажаючих піти на державну службу і буквально рятувати країну буде менше і менше. Тоді вже краще повідомляти про вакансії на держслужбі відверто: "Достойна зарплатня, дружній колектив і кримінальна справа у кінці". Особливо це стосується так званих "розстрільних посад", якою була моя, – історично це така посада, коли рано чи пізно до тебе виникнуть питання, незважаючи на те, чи дійсно ти винний. Я про це знав, але треба було працювати на нашу обороноздатність.

Не думаю, що все це вірний шлях для держави, яка відстоює свою незалежність та є країною – кандидатом у члени Євросоюзу. І, звісно, ми дуже потребуємо реформи судової системи, яка має не лише слідувати букві закону, а й виносити справедливі рішення, бо закон без справедливості – це інструмент репресій.