"Інтонація", "Барви", "Бінго", "44": якими були перші та найкращі рок-клуби Києва (відео)
- Автор
- Дата публікації
- Автор
5 років тому в Києві закрився один із найбільших концертних майданчиків, які регулярно надавали сцену рок-гуртам з усього світу у всьому їхньому різноманітті, — легендарний, не побоюся цього слова, клуб "Бінго" (АДРЕСА). Закінчилася чергова (цього разу справді довга й славна) епоха в київському рок-н-ролі. На згадку про "Бінго" "Телеграф" згадує інші легендарні рок-клуби Києва.
Де виступали у Києві рок-гурти, коли не було клубів?
До появи спеціалізованих клубів із професійною звуковою та іншою апаратурою, баром та рештою атрибутів навколомузичних радостей київські рок-музиканти виступали у так званих будинках культури (БК) та актових залах столичних вишів: Політеху, Інʼязу, Авіаційного. Серед інших, у квітні 1989 року тут виступили легендарні Sonic Youth (чию музику в запису у кращому разі чули півтора десятка цінителів прекрасного з тих, хто прийшов "подивитися на американців").
У БК заводу "Більшовик" оселився київський варіант рок-клубу — тобто підконтрольної комсомолові організації, що опікувалася "самодіяльними ансамблями". "Рок-артіль" зібрала найкращі сили київського рок-н-ролу кінця вісімдесятих: "ВВ" (тоді вони ще називалися "Воплі Відоплясова"), "Коллежский Асессор" і "Раббота Хо".
Тоді час від часу виникав концертний рух навколо якогось місця, де вдавалося закріпитися гурту музикантів або групі діяльних товаришів з організаторськими нахилами.
Взагалі, у перші роки Незалежності концерти проходили у доволі екзотичних місцях. Наприклад, у 1992–1993 роках — у фортеці "Косий Капонір". І навіть у колишньому Музеї Леніна (теперішньому Українському домі) — подібне торжество демократії могли оцінити тільки діти девʼяностих. Тим часом улітку 1994 року тут виступав московський хуліган Олександр Лаєртський зі своїм бендом.
Все починається. "Музика в стилі КІН"
Формально "Музика в стилі КІН" була щомісячним фестивалем, створеним за принципом першого російського рок-клубу "Там-там", коли у визначені дні орендували дружній актовий зал певної організації — у цьому разі зал театру "КІН" неподалік від метро "Оболонь". Перші концерти відбулися наприкінці 1992 року: запрошували іменитого хедлайнера — зазвичай з Росії (наприклад, модних інді-рокерів "Матросская тишина"), після яких виступали київські гурти. Завершували свято молоді та початківці, вже часто майже при порожній залі напередодні закриття метро.
Організував усе це дійство таємнича людина на ім'я Геннадій Кирпікін. Він горів справді наполеонівськими планами: аж до створення на базі "КІНу" продюсерського центру, але чомусь із сауною. (Очевидно, за мірками 1993 року — вершина буржуазної розкоші у шоу-бізнесі.)
Ми познайомилися з Геном Кирпікіним наприкінці 1992 року. Гена хотів робити на базі фестивалю газету чи журнал і телепрограму. З телебаченням таки склалося: ці фестивалі почав знімати Володя Бакун (медіаменеджер, режисер і музичний редактор каналу "ТЕТ", помер у 2014 році). Так зʼявилася передача "Решето". У Гени був чудернацький, дуже демократичний підхід до добору учасників фестивалю. До нього приходили гурти й виконавці, він відкривав зошит і просто записував назву гурту та дату виступу на фестивалі. Демозапис він просив, але якщо демо не було — проходило й так. Пам’ятаю, таким чином на фестивалі дуже вдало дебютували Necropolis. А де тепер Гена — я не знаю. Хтось казав, що він ще в дев’яностих поїхав до Москви.
На сцені можна було побачити чимало екзотики. Наприклад, сольний виступ акторки театру, кіно та дубляжу Ганни Лев, майбутню зірку Green Grey Дмитра "Муріка" Муравицького у складі грандж-гурту Monkey’s Work, або Razefeet — один із перших у СНД гуртів в екзотичному жанрі сайкобіллі.
"Барві" — уламок Нью-Йорка на Шулявці
Підвал у Ковальському провулку, 5, був відомий кожному київському поціновувачеві рок-н-ролу ще з середини вісімдесятих. Маленький, щоб не сказати тісний зальчик, крихітний бар, майже домашня атмосфера. До моменту закриття в грудні 2017 року (точніше, переїзду на іншу локацію та ребрендингу) тут, мабуть, відіграли всі аматорські гурти Києва та околиць. І, звичайно ж, усі тодішні зірки андеграунду дев’яностих: Jinn, Caterpillar, So, Stop-Step, Pirata Band, Necropolis, Ivanow Down та багато інших. Величезна кількість гуртожитків, зокрема КПІ, невтомно постачали найвдячнішу публіку.
В інтерв’ю виданню The Village Антон Слєпаков ("…и друг мой грузовик", "Вагоновожаті") порівнює "Барви" з легендарним нью-йоркським клубом, де дозрів і виплеснувся у світ пост-панк: "Такий собі український CBGB, зі своїми завсідниками, незграбним звуком і продавленою сценою". У квітні 1998 року автор бачив у "Барвах" перший виступ у Києві майбутньої легенди – тоді ще "Я и друг мой грузовик". Нечисленна публіка, включаючи обох "Грін греїв", була в захваті, в повітрі витало відчуття: зірка народилася.
Взагалі з клубом пов’язано чимало історичних моментів. Наприклад, саме тут було записано один із нечисленних альбомів київської легенди вісімдесятих — "Рабботы Хо", під назвою "Гадкие лебеди".
Я чув про "Барви" у дев’яностих від багатьох: що це було чи не єдине тоді місце, де могли виступати андеграундні рок-гурти, і що тут уже сформувалася своя постійна аудиторія. Тодішні відчуття я цілком можу порівняти з враженнями від виступу в легендарному нью-йоркському клубі CBGB, який, до речі, невдовзі після концерту моєї нью-йоркської групи Goodswan також закрився. Як і "Барви", до речі. Може, я приношу клубам невдачу? (Сміється.) А запис у "Барвах" вийшов ненавмисно. Ми випадково взяли з собою два цифрові магнітофони, щоб грати з DAT-плейбеком барабанів і баса. І тодішній наш менеджер Володя Рудницький вирішив: раз один магнітофон вільний — чому б не записати виступ?
Нагадаємо, раніше "Телеграф" написав історію рейв-вечірок у Києві дев’яностих.