"Тирани на останньому подиху не раз розігрували єврейську карту": інтерв'ю з головним рабином України Моше Реувеном Асманом, ч.II

Нещодавно світ облетіло відео, на якому головний рабин України Моше Реувен Асман із іншими волонтерами потрапив під обстріл у Херсоні. Що змусило духовного лідера єврейської громади вирушити у затоплене місто та фактично опинитися на передовій?

Про українських "олігархів", нові ізраїльські розробки, здатні врятувати тисячі життів українців, і побоювання нових єврейських погромів у росії. На ці та інші теми говорили у другій частині ексклюзивного інтерв’ю "Телеграфу".

*Про допомогу постраждалим, передачу Україні винищувачів F-16, державний антисемітизм радянських часів та українців-праведників світу — читайте в першій частині інтерв’ю.

- З боку України якими за час великої війни були головні помилки, які могли заважати порозумінню з Ізраїлем?

- Я вважаю, що негативно сприйняли голосування в ООН проти Ізраїлю. Вони не зрозуміли, чому Україна голосувала проти. Це вдарило рикошетом та пошкодило стосункам на різних рівнях. Я знаю в Ізраїлі організації, волонтерів, які з ранку до ночі допомагали Україні. Вони відреагували гостро, з образою: "Як же так?" Дехто перестав допомагати. Нині вже все нормально, все налагодилося. А тоді…

Можливо, таким чином Україна хотіла натиснути на Ізраїль, щоби він допомагав. Тиск – не спосіб, треба домовлятися. Тоді довелося звернути увагу: так, Україна проголосувала проти. Але подивіться на росію! Вона завжди голосує проти Ізраїлю у 100%. Але це було дуже неприємно.

Доводиться багато чого пояснювати та показувати. От чому на відео з Херсона я говорю англійською? Я хотів пояснити світу, що російські війська спеціально стріляють по мирному населенню. Хтось може думати, що українці самі обстрілюють. А коли вони бачать, що ми їдемо з рятувальною операцією на "Шерпі" і поряд з нами у воді вибухає снаряд, що прилітає з лівого берега, від росіян, це наочно.

Коли ми повернулися на берег, я говорю: "Давай я зараз розповім, що вони стріляють прямо по рятувальних місіях". А вони під час зйомки відео знову нас обстріляли.

– Ви потім ще раз поїхали до Херсона.

- По-перше, я, коли вперше їхав звідти, вже вирішив, що повернуся обов’язково, мене ніхто не залякає. Це питання принципове, хоча багато хто мене відмовляв. По-друге, ми повезли апарат, який конденсує воду з повітря.

- Це ізраїльська технологія?

- Так. Їх робить мій знайомий. Ці апарати були створені переважно для спекотних країн. У Дубаї вони стоять на вулицях. Вони мають різні розміри, але ми привезли середній апарат, який виробляє до 900 літрів води на добу.

- А ви прораховували, скільки таких ще апаратів може бути потрібне для півдня?

– Ні. Але є апарати більше, на 5000 літрів, є менше, на 200 літрів і офісні на 30 літрів. Зараз робимо збір коштів на їхню покупку, але він важко йде.

Щоправда, зателефонував нещодавно спонсор і сказав: на кожні зібрані вами 80 тисяч доларів, я додам свої 80 тисяч доларів на купівлю цих апаратів. 80 тисяч дол. — саме ціна одного.

- Цікаво, що під час пандемії ваша громада почала відкрито допомагати людям похилого віку, всім, кому це було потрібно. Ви вивозили всіх підряд із Чернігова. У моєму розумінні — національна громада більше налаштована допомагати всередині, своїм.

- Війна — це трагедія… Я не уявляю, як можна в цей час говорити про "селекцію" людей. У нас у синагозі ім. Бродського справді знаходили притулок люди з Чернігова – і євреї, і неєвреї. І більшість була неєвреїв. У великій залі розміщувалося до 300 людей. Щодня ми їм давали їсти, пити, обігрівали. Якщо був автобус, то допомагали виїжджати далі. Якщо не було можливості, знімали на ніч готель поруч і потім відвозили далі. Багато людей були пригнічені, розгублені.

Була історія. Уявіть, люди приїхали після сидіння по підвалах, обстрілів, голодні, холодні. Хтось перший раз у теплі до туалету сходив за останній час. Ми їм давали кашу з м’ясом, щось звичайне. Але нам хтось подарував ананаси. Багато ананасів. Це було навіть трохи дико — війна, перелякані люди та… ананаси.

Я тоді говорю: "Наріжте їх мені". Взяв тацю і пішов пригощати людей — з усмішкою, з піснями. І вони починали змінюватися на очах. У них з’явилися посмішки.

- Куди вони далі їхали?

- У нас був хаб у Кишиневі, де була моя дружина з дітьми. Там уже далі вони вирішували, хто їхав до Європи, хто до Ізраїлю. Це нещастя згуртувало всіх. І не лише у самій Україні. Раніше в Америці не знали де така країна знаходиться. А зараз лідери всіх країн вважають за честь приїхати до нас, сфотографуватись із президентом Зеленським.

- Ви казали, що збори йдуть тяжко. Але ж в Україні є свої олігархи. Ви можете зателефонувати комусь із них і попросити про допомогу зараз?

- Це складно. На мою думку, зараз в Україні немає олігархів, залишилися просто трохи багаті люди. Я не маю багатих спонсорів в Україні. Допомагають прості люди. Багато хто просто надсилає на картку 50, 100, 200, 500 гривень.

Раніше це було незручно. Але рік тому була ситуація, коли я прийшов до військового шпиталю, там спека +35, а кондиціонерів немає. Бідолашні поранені солдати. При такій температурі рани навіть не гояться. Все, що було, я витратив на кондиціонери, і наступного дня їх встановили.

Тоді я кинув клич — давайте допоможемо нашим пораненим. І за два тижні ми зібрали гроші та встановили кондиціонери у 16 шпиталях. Мені запам’яталася бабуся, яка надіслала 200 грн і написала: "У мене самої немає кондиціонера, але я хочу, щоб у наших хлопців він був". Для багатьох 50, 100, 200 гривень більше, ніж для мільйонера — сотня тисяч.

Мій секретар вручну вводить у табличку дані тих, хто надсилає гроші, я перекидаю їй інформацію про всі надходження, і потім молюся за кожного.

- Ви казали, що дуже чітко контролюєте гуманітарну допомогу. Ми всі знаємо, що вона іноді йде кудись не туди. Ви стикалися з негативними моментами?

- Звісно, стикався. Але я намагаюся від тих, хто забруднився, дистанціюватися. І намагаюсь простежити шлях гуманітарної допомоги до отримувача. Мене виводить із себе, коли люди намагаються нажитися на війні — і тут, і за кордоном.

Але зараз такий час… Я сам борець із бюрократією, ненавиджу її. Єврейська громада одного із маленьких міст Слобожанщини нещодавно попросила грошей, я навіть не зрозумів, на що. Зрозумів, що то для наших солдатів. Ми перевели кілька тисяч гривень. Вчора дізналися, що вони зробили чимало нош. Вони сплетені з ременів і їх можна в сумочці носити. Я говорю своєму бухгалтеру: "Давайте ще переведемо". Мені: "У нас немає грошей" "Все одно переводите, тому що гроші невеликі, а ефект дуже великий, впораємося". Люди прості це робили, бабусі, дідусі. Мене дуже надихають такі речі.

У Херсоні, коли ми відвозили допомогу, до нас підійшла бухгалтер волонтерської організації, яка веде там велику роботу. Попросила допомоги, бо волонтери там працюють без зарплат. А скільки люди можуть працювати без грошей? Їм сім’ї годувати треба, самим щось їсти. Ми ще не доїхали до Києва, а вже перевели їм 50 тисяч гривень, щоб вони могли людям розкидати хоч потроху.

Я знаю, що є закордонні організації, сам звертався до таких, де для отримання допомоги потрібно заповнити 20 бланків, і прийде допомога через рік. Коли вона вже не потрібна. Коли вже годувати буде нема кого, розумієте? Не час для бюрократії.

- Що з Анатевкою? Вона була наївним ковчегом спочатку для біженців із Донбасу, потім — із Києва, Чернігова. Потім фронт підійшов, вас змусили покинути поселення. А зараз?

– Потім ми повернулися. Я хочу подякувати нашій охороні. Вони нас не покинули до кінця. Анатевка наново заповнюється людьми, тепер із Херсона.

- Працює як хаб?

– Це саме хаб, там збирається гуманітарна допомога, працюють волонтери. У нас зібрався парк машин: є кілька вантажних, евакуаційні, швидкі. Раніше ми мали багато мікроавтобусів, які возили дітей Анатевки до школи. Ми подарували трохи до Балаклії, коли її звільнили. Вони зараз їздять там як маршрутки. Там транспорту не було жодного взагалі.

- Як думаєте, що з росією буде після війни?

- У німців після Другої світової досі почуття провини, вони каються, відмиваються. У росії каяття і відмивання буде ще дуже довго. Крім того, агресія до інших перейде в агресію всередині країни. І вони почнуть шукати, хто винний, і це вже розпочалося. Ми чуємо, що каже "Вагнер" та інші. Там уже всередині є угруповання, і все розпадається. Коли людина поширює зло та отруту, у результаті це звертається проти неї.

- Ви не боїтеся, що там можуть бути погроми?

- Я, щиро кажучи, боюся цього. Тирани на останньому подиху неодноразово розігрували єврейську карту. Тому коли я побачив, що в росії опускається залізна завіса, що там садять за слово "мир", що журналісту дали 25 років, а за відмову від військової служби загрожує 10 років… Я кілька разів звернувся до євреїв росії. Я не мав трибуни для цього, просто через соцмережі їм намагався донести: їдьте звідти, бо може стати пізно. Багато хто виїхав, багато хто залишився. Вони звикли там жити, тяжко відірватися від дому. Ми бачимо це по Херсону, коли вода до будинку підходить, а люди сидять, поки по дах не затопить.

Я сам колись хотів виїхати із цієї "щасливої" країни радянської. І був у відмові кілька років у 80-х роках. Я знаю як це. А зараз опускається завіса набагато потужніша, ніж була тоді.

Вони зараз товариша Сталіна вихваляють, а це означає знову доноси, знову вороги народу, а далі що? Вбивати, розстрілювати? Це страшно, що впроваджується у маси. Я думаю, що вперше можна було сказати: "Ми не знали, ми не думали, що так буде". Але вдруге Бог цього вже не простить.

- За що зараз ви особисто любите, шануєте Україну? Якщо ви залишаєтеся тут і не плануєте їхати.

- Українці показують приклад самопожертви та об’єднання. Я нещодавно зустрічався із дівчиною, яка рятує дітей, ризикуючи життям. Має свою сім’ю, своїх дітей. І таких людей багато. Деяких я знав до війни, і неможливо було зрозуміти, що ця людина — герой, що в ній така доброта.

Що в ній таке прагнення перемоги, яке закладено як якість душі.

До речі, про Зеленського теж ніхто не міг сказати, що він так себе виявить. Про нього говорили — комік, сміялися з нього. Але згадайте, як сміялися з царя Давида, який вийшов і переміг Голіафа?

Україна виявила себе як героїчний народ. І росія розуміє вже, що Україна переможе. Нині вони там просто намагаються якось мінімізувати свою ганьбу.