"Воювати мають готуватися всі": чи варто українцям мати вдома зброю та як досвід Ізраїлю допоможе нам в майбутньому

Україна переживає один із найскладніших періодів своєї історії – часи повномасштабної війни з росією. І ця боротьба є не ізольованим епізодом, а великою частиною хронології. Ймовірність зміни свідомості росіян у сприйнятті нашого народу у найближчий перспективі дуже сумнівна. Конфлікт може тривати довгий час, а його завершення є поки що загадкою.

Всі ми віримо в перемогу України. Однак все частіше можемо чути думки про важливість впровадження безпекового досвіду Ізраїлю. Повсякденне життя у нашій країні може виглядати подібно до цієї близькосхідної країни: у постійній загрозі, з високими вимогами до стандартів безпеки, з орієнтацією економіки на військові рейки. А це також про обладнання бомбосховищ в усіх освітніх закладах, будівництво нового житла з кімнатами безпеки, раннє оповіщення та загальну культуру поведінки при повітряних тривогах.

У випадку, якщо війна затягнеться — готовність долучитися до війська має бути у всіх. Це може стати поштовхом для зміни політики мілітаризації та впровадження обов'язкової військової служби для всіх громадян. Поки що така ініціатива не знайшла шляху до парламентської реалізації. Однак чи справді це хороша ідея, і з чого почати?

Про це ми поговорили з військовим експертом та полковником Сергієм Грабським. Він є першим і єдиним з громадян України, хто нагороджений вищою медаллю Організації Північноатлантичного договору "За особливі заслуги", виявлені під час служби у складі Тренувальної місії НАТО в Іраку.

— Ми можемо здогадуватися, що росія не змінить свою зовнішню політику щодо України. Як ви бачите цей конфлікт надалі? Чи згодні ви з тим, що він продовжить існувати в тому чи іншому вигляді навіть якщо ЗСУ вийдуть на кордони 1991 року?

— Моя ключова позиція полягає в тому, що до тих пір, поки в будь-якому вигляді буде існувати суб’єкт агресії й мати кордони з нами — загроза для існування незалежності України буде присутня.

Припустимо, що російські війська залишили наші території й провели демократичні зміни, подібні до того як відбувалися на початку 90-х років. Тоді, якщо росія продовжує існувати як держава, то з великою долею вірогідністю ми говоримо про те, що через певний час вона повернеться до своєї агресивної політики впливу на своїх сусідів.

— Зараз ми бачимо всі ознаки затяжного конфлікту, далі нас чекає період "після війни", а загроза все одно залишиться. Чи треба українцям бути готовими до того, що рано чи пізно воювати будуть всі?

— Власне так, тільки не треба готуватися до цього, а треба бути вже готовими. Кожен з нас має бути частиною військової оборонної структури України. Не важливо чим ця людина займається, не може бути виключень ні для кого. Кожен громадянин України має мати певне відношення до захисту та оборони держави.

— Чи доцільно нам перейняти досвід Ізраїлю в плані мобілізаційних резервів?

— Якщо розглядати найгірший сценарій, то у нас є тільки один спосіб зберегти існування нашої країни. І так, це спосіб подібний до Ізраїлю. Нам треба максимально мілітаризуватися.

* В Ізраїлі служать всі громадяни, що досягли 18-річного віку та не мають медичних протипоказань. Після проходження військової служби більшість солдатів перебувають в резерві. За цей час вони можуть навчатися та опановувати нові професії. Відповідно середній вік ізраїльського студента-першокурсника становить 23 роки. У разі необхідності, кожен громадян має постати на оборону і віддати борг батьківщині.

— А як щодо впровадження обов’язкових курсів військової підготовки для громадян? Іншими словами – навіть не військовозобов’язана людина має знати основи медичної допомоги або деяких базових військових навичок.

— Це все вирішується через військову службу або альтернативну службу (невійськова служба — ред.). Решта курсів та військових вишколів, які не мають військового державного значення — будуть підбивати людей на хитрощі. Тобто люди будуть намагатися обійти це. Бо коли в людини є вибір, вона навряд буде займатися цим.

Тому я вважаю, що повноцінна військова служба має бути закріплена як обов'язкова. Для всіх і без винятків. Країна, у якій війна, і яка не має убезпечених сухопутних кордонів — не може покладатися виключно на професійну армію. Ми маємо мати завжди певний ресурс і поповнювати свої оперативні резерви.

— Тобто нам потрібна така класична строкова служба?

— Це не обов'язково має бути строкова служба в тому вигляді як вона є. Адже всі ми знаємо, що за 6 місяців не можна досягнути якогось професійного рівня. Але власне так. Треба строкову службу щонайменше на рік.

— Як думаєте, чи повинна держава змінити свою інформаційну політику відносно підготовки населення до тривалого конфлікту і залучення до військової служби? Бо наразі присутні настрої, що частина українців не хоче вступати до лав Сил оборони.

— Я вважаю, що основою держави і є народ. І по-перше, треба розуміти, що ухилення від повістки — це вже порушення закону. По-друге, українцям треба усвідомити реалії нашого часу і необхідність захисту своєї домівки. Кожен з нас захищає цю країну. Як то кажуть, держава — це просто інструмент політики.

Якщо не захищати країну, то ворог прийде сюди й буде Буча в кожному населеному пункті. Тому це не тільки держава має щось робити, це всі мають щось розуміти та робити. Наприклад у сільській громаді має бути розуміння того, як організувати оборону, як там забезпечити чоловіків в армію.

Давайте будемо реалістами, економіка держави на сьогодні не дозволяє нам з якихось ефемерних складів і баз забезпечити екіпіровкою і зброєю повністю всіх. Це колосальна задача, яка потребує роки напруженої роботи. Тому інформаційна політика важлива, але головне вкладається в розумінні кожної окремої громади й кожної людини. І кожна родина має усвідомити необхідність захисту тих здобутків і того майна, яке має.

— Тоді хіба б вистачило Україні інструкторського персоналу, навчальних матеріалів та інших ресурсів, щоб реалізувати більше залучення до служби?

— Ніхто не каже, що зміна підходу до мілітаризації має статися негайно. Умовно, якщо приймуть таке рішення сьогодні, то завтра нічого не зміниться. В Ізраїлі теж армія не постала в один день.

Щоб ви розуміли, на початку 50-х років в Ізраїлі розглядалося таке питання: чи можуть євреї воювати в шабат? Тому це справа перспективна і стратегічна. Важлива зміна свідомості людей. І так само з дитинства треба привчити, що кожен громадян і громадянка — це елемент захисту країни.

— Власне, зараз росія повертає військову підготовку в шкільну програму, що багатьом нашим громадянам нагадує СРСР. Але ми тут в ситуації оборони. І, наприклад, наш міністр освіти підтримав ідею тренувань вчителів, які, зокрема, навчатимуть школярів керувати дронами. На вашу думку, на скільки важливо в школі проводити патріотичне виховання з військовим ухилом?

— Я взагалі вважаю, що розповідати це все треба з дитячого садочку. Будь-яка навичка має бути відпрацьована. Іноді кажуть, що є таке поняття як військова муштра, але я трохи не про це. Я про відпрацювання моторних навичок певних алгоритмів. Тобто щоб ви не думали як ви дістаєте перев'язувальні пакети й що далі робити. Цей етап має бути пропущений, бо ви маєте діяти автоматично. І це відпрацьовується на постійній практиці.

Я вам чесно кажу, що якщо я місяць не займаюсь певною справою, то я потім беру турнікети й починаю щось пригадувати. Тому треба і тренування, і усвідомлення, і моральна підготовка до того, що в будь-який момент ми можемо постати на захист.

І тут ще одна справа. Українці мають бути добре озброєні, це важливий фактор. Є історична ситуація, коли резервісти Чехословаччини у 1968 році кинулися до своїх баз, щоб взяти зброю і захищати країну, але коли вони прийшли, там вже стояли совєти та інші країни Варшавського договору. Як висновок — вони виявилися беззбройними. У нас є приклад Швейцарії, де резервіст має зброю та повне екіпірування вдома і він несе відповідальність за це.

Тому зброя має бути у всіх, щоб не повторилася та біда, яка була в Херсоні, коли хлопці були змушені йти проти танків з коктейлями Молотова. Одразу варто зазначити, що приклад інших країн демонструє — рівень злочинності в таких умовах не повинен вирости. На мою думку, зброя має бути таким же елементом української родини як телефон чи телевізор.

— І все ж таки, щоб почати такі кроки та впровадити обов'язкове військове навчання необхідна нормативно-правова база. Як думаєте, склад нашої Верховної Ради спроможний на такі зміни?

— Це ми вже побачимо. Ми самі вибирали цю владу, тому тільки наше суспільство має бути спроможне на такі зміни. І їх треба започинати вже сьогодні. А не чекати, щоб ВР щось за нас зробила. Тож нам треба закласти безумовну необхідність оборони держави та працювати на перемогу. Не зупинятися.