Справжнього Зеленського ми бачили лише раз: психолог розповів про зміни президента за останні 5 років

Читать на русском
Автор
19620
З 2019 року риторика глави держави стала кардинально іншою Новина оновлена 05 січня 2024, 10:31
З 2019 року риторика глави держави стала кардинально іншою. Фото Офіс президента

Які метаморфози відбулися у ставленні президента до війни та українського суспільства за час його правління

Останні тижні 2023 року були багатими на виступи президента Володимира Зеленського. Окрім традиційних вечірніх відеозвернень, глава держави двічі обговорював з українцями найскладніші теми – під час підсумкової пресконференції та новорічного звернення – і навіть приїздив у найгарячішу точку фронту для спілкування з військовими, що боронять Авдіївку.

"Телеграф" звернувся до політичного психолога та експерта з невербальної комунікації Валентина Кіма з проханням проаналізувати поведінку та риторику президента, аби зрозуміти, я яким настроєм Володимир Зеленський завершує другий рік повномасштабної війни і чи резонує цей настрій з психологічним станом українців.

Від "Кварталу 95" до Урядового кварталу

– Звернення президента до громадян 31 грудня 2022 року зворушило до сліз, здається, навіть тих, хто не є прихильником Володимира Зеленського. 2023-го настільки потужного ефекту не спостерігалося. Чому так?

– По-перше, на мою думку, справжнього Володимира Зеленського в ролі політика ми бачили лише один раз. Виступ, в якому він дійсно не грав, а був собою, – це новорічне звернення 2018 року, коли телеканал "1+1" випустив в ефір не звернення чинного глави держави Петра Порошенка, а Володимира Зеленського із заявою про те, що він йде у президенти.

Звернення 2022 року дійсно було дуже потужним, але там все ж простежувалася акторська підготовка. Ефект справило те, що рік був дуже насичений подіями, а українці і президент діяли у злагодженому тандемі. Перебуваючи на одній хвилі з народом, Володимир Зеленський влучив своєю промовою точно в ціль.

2023-го президенту і його команді не вдалося спіймати один настрій з українцями. Підтвердженням цьому є те, що виступ 31 грудня майже не обговорювали у соцмережах. У попередні рази Володимир Зеленський завжди знаходив спосіб викликати яскраву реакцію глядачів. Навіть якщо вона була негативною (як 2020 року, коли українцям не сподобалося, що з ними розмовляли, як з дітьми), вона завжди мала місце. Цього року я навмисно моніторив реакцію суспільства і можу констатувати, що її не було: послухали і розійшлися.

– Причина у самому Володимирі Зеленському чи у тому, що українців в принципі вже складніше зворушити і здивувати?

– Причина у тому, що люди очікували іншого. Дуже тривалий час президенту вдавалося балансувати між тим, щоб дати глядачеві те, чого він хоче, і водночас те, чого взагалі ніхто не очікував побачити і почути. В цьому сенсі Володимир Зеленський досі не став політиком, адже на перший план виходить не політична ідея, а він сам, його особистість.

Цього року такий підхід зіграв з ним злий жарт. Епатувати в сьогоднішніх реаліях недоречно і неетично, а сказати українцям те, що вони очікували почути, він не зміг.

– Що нам потрібно було почути?

– Лунав позаторішній меседж: "ми вистояли". Це правда, ми вистояли. Але ми вже пережили це усвідомлення, тепер нам набагато важливіше знати, на якому світі ми зараз і що нас чекає попереду.

Протягом усього минулого року нас супроводжували розчарування. Ми були розчаровані тим, що перегріті очікування від контрнаступу не справдилися, ми були розбиті трагедією на Каховському водосховищі, спантеличені відсутністю реакції світової спільноти на нескінченні терористичні акти РФ проти нас. Насамкінець, ми були розчаровані метаморфозами, які відбуваються з нашою державою в світлі мобілізаційних процесів.

Ми відчуваємо обмеженість власних прав і можливостей при шалених масштабах корупції та вседозволеності людей у владі. Ось, що дійсно хвилює українців, і про що вони хочуть розмовляти з президентом.

– Мобілізація не може подобатись, але це невід'ємний процес повномасштабної війни. Що може відповісти президент на небажання громадян йти на війну?

– Люди не чекають, що їм скажуть: "мобілізації не буде". У суспільстві є запит на відкритість і раціональність. Зверніть увагу на фактично рекламні оголошення деяких бригад, які самотужки набирають людей. Там чітко сказано, куди ти потрапиш, чим будеш займатися і що тобі для цього дадуть. У цих бригадах нема проблем з людьми, до них стоять черги, адже людина точно знає, на що вона підписується.

Саме такий підхід має бути до мобілізації на державному рівні. У своєму зверненні Володимиру Зеленському слід було дати українцям розуміння того, що влада має концепцію змін у цих процесах, що над цим працюють і далі буде краще. Він не зробив цього.

Градація громадян і нездатність до компромісів

– Які зміни у характері Володимира Зеленського і його ставленні до ситуації в країні можна помітити на прикладі новорічних звернень за останні п'ять років?

– Головною рисою характеру президента є його впертість і неготовність змінювати думку, йти на компроміси. Це було помітно ще за часів КВК, коли у молодого коміка Володимира Зеленського був конфлікт з Олександром Масляковим.

Для перегляду ставлення як до подій, так і до свого оточення, йому потрібні кардинальні зміни навколо, щось дійсно радикальне. Ця риса залишилась при ньому.

– А як же зміна риторики з "домовитись десь посередині" на "ми не торгуємо територіями"?

– Це і є зміна під впливом трагічних і неочікуваних подій. Але й тут він проявляє впертість. Раніше він був впевнений, що лише йому вдасться домовитись з Путіним і укласти мир. Тепер він впевнений, що Росію можна перемогти лише силою. Заявою про те, що Зеленський не готовий до компромісів з ворогом є два моменти у новорічному зверненні: світлина, де він на острові Зміїному показує середній палець у бік РФ, і картина з палаючим Кремлем у його кабінеті.

Тому щодо різних сценаріїв завершення війни зараз можна констатувати лише одне: Володимир Зеленський буде перти до кінця. Це його природа.

Також під час виступу 31 грудня президент двічі підкреслив, що попри всі події в країні, він залишається на своєму посту, як і у перший день повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Це свідчення того, що він сприймає і позиціонує себе як константу, основу, без якої все може розвалитися.

– За своїм психотипом Володимир Зеленський – людина, на яку складно тиснути і впливати?

– На будь-яку людину можна впливати. Питання в тому, хто, що і за яких умов буде це робити. Володимир Зеленський відноситься до категорії людей, які складно піддаються впливу. Це дуже добре для лідера, бізнесмена, спортсмена, але не для політика.

Політика – це мистецтво компромісів. Впертість Володимира Зеленського може грати проти нього і заважати йому бути ефективним. Згадайте, що було напередодні повномасштабного вторгнення. Президент відмовлявся визнавати, що йому не вдасться вирішити цей конфлікт, він до останнього стояв на тому, що Путін не ризикне напасти на нас. Що було далі, усі ми знаємо, і це зіграло проти нього.

– Багатьом здалося, що в новорічну ніч президент був надто різким у тезах про українських біженців за кордоном. Ви відчули це?

– Так, це була дуже слизька доріжка і це також про зміни у ставленні президента до українського суспільства. У зверненні 31 грудня 2022 року одним з найпотужніших моментів була подяка кожному з регіонів за їхній внесок у боротьбу із ворогом: півдню і сходу – за стійкість, заходу – за прийом біженців і релокацію бізнесу. Біженці тоді сприймалися президентом як постраждалі від війни громадяни, яких слід підтримувати і обов'язково повертати додому.

Тепер риторика кардинально інша: "або працюєш, або воюєш", "хтось залишився, хтось побіг", "ким я хочу бути — біженцем чи громадянином", "я працюю, і це не подвиг, а обов'язок". Цей демарш у бік людей, які виїхали і не повернулися, – не дуже добре. Бо це ознака розділення суспільства на різні групи.

Причому, позитив дістався всім: і тим, хто на війні, і тим, хто в окупації, і тим, хто в Україні, і тим, хто виїхав і повернувся, а от ті, хто залишився за кордоном, обирайте – біженці ви чи громадяни. Впевнений, українцям, які, можливо, втратили все на Батьківщині, чути таке від президента у новорічну ніч було нелегко.

– Торік багато казали про ймовірний розкол між військовим і політичним керівництвом України. Шеврони за спиною Володимира Зеленського під час новорічного звернення були відповіддю на ці чутки?

– Цілком можливо. І якщо це так, то це дуже правильний і позитивний сигнал: політики і військові разом на шляху до перемоги. Зараз суспільству важливо бути впевненим у єдності на всіх рівнях.

З іншого боку, це могло бути спробою приєднатися до військової складової існування нашої політичної системи. Рівень довіри до війська зараз набагато перевищує рівень довіри до будь-яких інших державних або суспільних інституцій. Минулий рік був роком кардинальної зміни ставлення українців до органів влади. Рівень довіри до уряду становив 52%, а тепер – 26%, Верховній Раді раніше вірили 34% громадян, а тепер – 15%. Рівень недовіри наразі ще сумніший. В умовах війни це дуже суттєвий спад.

Тому можливість виступити на тлі військових символів може бути намаганням приєднатися до тих, кому довіряють, підкреслити, що він теж є частиною спротиву. І у цьому також нема нічого поганого.

– Що має зробити Володимир Зеленський, щоб знову справляти на суспільство ефект, який ми бачили у перші роки його президентства?

– Показовим моментом став недавній візит глави держави на передову. Поїхати в Авдіївку за сьогоднішніх умов – це дійсно героїчний вчинок. Втім, інформаційний простір майже не відреагував на цю подію. Після підсумкової пресконференції суспільство підсвідомо пішло на принцип: якщо ви нас не чуєте – ми вас не бачимо.

З 2018-го року змінився не тільки і не стільки Володимир Зеленський, скільки усі ми. Українці потребують, щоб наші метаморфози збігалися з його. Коли ми будемо мислити і діяти в унісон, заяви і рішення президента будуть справляти потрібний ефект на суспільство.