Правила і прикмети Великого посту

Природа української Церкви ці струмені таємниче поєднує. Напевне, саме тому головні події українського сакрального року припадають на весну.

"Нема людини, щоб жила і не згрішила"... Ця проста християнська істина нині приступна не всім. Точніше, далеко не всі про неї згадують. Та й навіть згадавши, – чи ж усі здатні її дотримуватись. На щастя, Господь не полишає своїх суєтних чад напризволяще.

Напровесні в життя багатьох українців владно входить Великий піст. (Втім, в своїй основі це явище не національне. Постувати належить усім православним християнам в цілому світі, оскільки постові обмеження запроваджені соборними рішеннями Церкви від самих початків християнської доби. Всього на рік припадає понад двісті постових днів. Інша річ – нюанси: їх протягом сторіч виникало багато – і хронологічних, і географічних. Є вони і в Україні). Це дійсно велике випробування для духу й тіла, бо йдеться про всі сфери людського життя-буття.

Сім тижнів Великого посту належить провести якнайблагочестивіше: без образ, гніву, брехні тощо. Всілякі видовища і розваги (хіба що окрім концертів духовної музики) також суворо заборонені. Що вже казати про піст тілесний: інтимні стосунки у Великий піст виключаються. Так само, як і споживання будь-яких м’ясних, молочних і рибних страв. Олія і вино дозволяються тільки у свята й суботні та недільні дні. Певна річ, зовнішні атрибути посту – не самоціль. Окрім самодисципліни він вносить у життя необхідний елемент жертовності і самозречення задля спасіння своєї безсмертної душі. Та головний зміст посту – це щире покаяння, без якого неможливо "увійти у радість Господню". А до цієї радості у світлому Христовому Воскресінні має прилучитися кожний православний українець.

Увечері останньої неділі перед Великим постом, що зветься Сиропусною Неділею, в українських православних та греко-католицьких церквах відбувається особлива служба – Прощена вечірня. Властиво, це вже великопісна служба – адже церковний день в Україні починається із шостої години пополудні. За звичаєм стародавніх монахів-відлюдників, що саме цього дня збиралися із своїх розкиданих по лісах та горах келій і печер, всі парафіяни сходяться докупи. По завершенні вечірні священник і люди просять одне в одного прощення за всі гріхи, скоєні протягом року, аби з необтяженим провинами перед своїми ближніми серцем розпочати каяття перед Богом.

Перший день Великого посту в народі називається "жилавим понеділком". Етимологія цієї назви подвійна. В духовному плані саме посилені, ревні молитви першого тижня Великого посту заслужено називаються святими отцями Церкви "жилами душі", що єднають людину із Небом. Приземленіше тлумачення виводить "жилавий понеділок" із пісних-препісних "жиляників" – житніх коржів, що печуться господинями цього дня. Традиційними наїдками є і тертий хрін з буряковим квасом, а також редька. Страви, скажемо прямо, для здорового шлунку. Втім, проблему можна вирішити дуже просто, оскільки благочестивий звичай і церковний статут схвалюють повну відмову від їжі у перший день Великого посту. Звідси походить ще одна назва цього понеділка – "чистий", коли не лише душі, а й горщики мають залишитися незаплямованими…

Великий піст розділяється на сім седмиць, тобто тижнів, причому кожна неділя посту має свою назву.

Перша зоветься Торжеством Православ’я, на честь остаточної перемоги Церкви над іконоборською ерессю ще у ІХ столітті. У цей день українські священники мають особливо багато роботи, оскільки всі доброчесні парафіяни прагнуть сповідатися і причаститися на початку посту після щоденних і дуже довгих богослужінь першої седмиці святої Чотиридесятниці, як інакше називається Великий піст. В західноукраїнських містечках і селах до духівників вилаштовуюються довжелезні черги, що тішить серця пастирів, але дещо знижує "якісні показники" сповіді.

Друга неділя посту присвячена святителю Григорію Паламі, архієпископу і видатному отцю Церкви, яскравому представникові аскетичного вчення під назвою ісихазм.

Третя неділя називається Хрестопоклонною. Напередодні ввечері на середину кожного храму виносится уквітчаний хрест-розп’яття, аби вірні, споглядаючи це знамено перемоги над гріхом, духовно укріплялися посередині довгої постової дороги.

Четверта й п’ята неділі присвячуються великим подвижникам духу – преподобним Іоану Ліствичнику та Марії Єгипетській. Їхній приклад має наснажувати християн на постові подвиги і щире покаяння. Найхарактерніша зовнішня ознака постових богослужінь – земні поклони. Вони теж мають велике виховальне значення для поглибення власного смирення. Наприклад, в п’яту середу посту, під час так званого "Маріїного стояння", коли читається Великий покаянний канон святого Андрія Критського, віруюючі кладуть у храмі до трьохсот таких поклонів! І взагалі – аби дотриматися всіх постових вимог церковного Уставу треба мати неабияку фізичну підготовку. Втім, Господь дає сили усім, хто потребує допомоги.

Одначе не слід думати, що Великий піст – це суцільні сльози і биття в груди. Є посеред цих 49 днів два великих свята, котрі дуже багато важать для підготовки до Великодня. Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня) недарма оспівується Церквою як "початок нашого спасіння". Адже архангел Гавриїл сповістив Діві Марії велику таємницю – про народження у Неї від Духа Святого Спасителя світу. Як переконані в народі, на Благовіщення задля величі свята і птиця не в’є свого гнізда. Людям тим паче не годиться працювати. Натомість неодмінно слід побувати у церкві, де після літургії відповідно до стародавньої традиції священники освячують проскурки – ритальні хлібці. Потім їх закопують по городах, аби овочі добре вродили. Українці вірять, що Бог благословляє у цей день рослини, – і все починає рясно квітувати. Саме на Благовіщення прийнято "топтати ряст" – ходити по весняному лісі, набираючись життєвої снаги на цілий рік. А ще – дівчата по обіді виводять навколо сільських церков перший весняний танок – "Кривий танець".

А найвідоміша благовіщенська прикмета стосується погоди: якою вона буде цього дня – такою видасться і на Великдень.

Свято Входу Господнього до Єрусалиму завжди припадає на неділю перед Пасхою. Встановлене воно теж на честь євангельких подій – врочистої зустрічі Ісуса Христа мешканцями священного міста перед Його хресним подвигом. Тоді юдейські діти вимахували пальмовим листям із вигуками "Осанна в вишніх! – Спасіння в Небі!". Ще в давнину виник прекрасний звичай освячувати це листя напередодні свята. Та в Україні окрім Криму пальми не ростуть. Тому православні українці й замінили цей екзот на свою улюблену вербу. А саме свято стали називати Вербною, або Квітною Неділею. Освяченим верболоззям оздоблюють домівки – на відігнання нечистої сили, а також використовують у якості цілющого зілля. Висаджені після цього свята освячені гілочки, перетворившися з часом на прекрасні дерева із розлогими сріблястими кронами, є справжньою окрасою українських пейзажів. А ще – неслухняних дітей та неблагочестивих дорослих злегка б’ють тими гілочками, примовляючи: "Не я б’ю – верба б’є. За тиждень – Великдень, недалечко червоне яєчко!"

Так, дійсно недалечко. Але сім останніх днів Великого посту є і найвідповідальнішими. Бо цей тиждень недарма називається Страсним. Кожен християнин має разом зі Спасителем пройти Його останньою дорогою – через Таємну вечерю, Гетсиманський сад і Голгофу, аби відновити в собі образ Божий, сплюндрований гріхом. Увечері Страсного Четверга у храмах відбувається особливе богослужіння – так звані Страсті, коли вірні із запаленими свічками у руках слухають дванадцять євангельських фрагментів про зраду, суд і хресні страждання Христа. Потім ці свічки належить донести палаючими додому – аби й оселі освітилися цим полум’ям Божественної любові. А у Страсну П’ятницю на середину кожної церкви виноситься Плащаниця – вишита ікона Погребіння Господнього – для поклоніння і звершення чину похорону.

Цей чин полягає у тому, що Плащаниця під сумовитий подзвін тричі обноситься навколо церкви. А у Страсну Суботу все завмирає, – і люди, і природа готуються до Воскресіння Господнього…