Не можна не працювати, але й працювати можна не скрізь: закони СРСР, які сьогодні здаються дивними

У СРСР було багато речей, які сьогодні видаються відверто дивними. Йдеться не лише про дивакуваті звички радянських людей, а й про закони того часу.

"Телеграф" зібрав чотири закони СРСР, які давно перестали діяти. Радянська влада забороняла людям не тільки не працювати, а й регламентувала кількість дітей у сім’ях.

Спекуляція

У СРСР не можна було просто так купити щось для того, щоб потім цей товар продати та заробити. Це вважалося не роботою як сьогодні, а незаконною діяльністю. У радянському кримінальному кодексі з 1960 року такі дії називалися спекуляцією і було передбачено окрему статтю — 154 КК РРФСР. Особливо серйозно спекуляцію сприймали в особливо великих розмірах — за таке карали конфіскацією майна та позбавленням волі на строк від 2 до 7 років.

Якщо ж громадянина повторно спіймали на перепродажі речей, то на нього накладали штраф у 200 рублів (шалені гроші на той час), призначали виправні роботи до одного року, і конфіскували товар. У сучасному світі такий закон видається по-справжньому диким та абсурдним.

Жебрацтво

У СРСР була політика соціалізму, що будується, і будь-які явища, які не вписувалися в цю ідеологію, влада прагнула викорінити. Це стосувалося і жебраків — жебрацтво було під суворою забороною (ст. 209 КК РРФСР). За жебрацтво та бродяжництво було передбачено кримінальну відповідальність, а за повторного порушення людині могли призначити рік виправних робіт або позбавити волі до двох 2-х років.

Жебрацтво в СРСР розглядалося не тільки як соціальна проблема, але і як відображення особистих якостей індивіда. Влада вважала, що у кожного громадянина СРСР була можливість працювати та забезпечувати мінімальні життєві потреби. Жебраки ж сприймалися як нероби, які нехтують такими можливостями.

Більшовики були переконані, що соціальне суспільство можна побудувати лише в тому випадку, якщо викорінити злидні. Тому всі, хто жебракував на вулицях, просто суперечили основним принципам радянської системи та вважалися "пережитком царського режиму".

Дармоїдство

Радянська влада карала громадян СРСР ще й за "ведення паразитичного способу життя" або дармоїдство — стаття 209 Кримінального кодексу РРФСР. У ній описувалися різні форми поведінки, які вважалися неприйнятними. Наприклад, "ухилення від суспільно-корисної діяльності", тобто відмова працювати на державному підприємстві. Також заборонено було жити за "нетрудові доходи" більше, ніж чотири місяці на рік.

Карали по-різному: від виправних робіт до ув’язнення терміном до 4-х років. А потрапляли під статтю абсолютно всі громадяни, навіть ті, хто в минулому був законослухняним та працелюбним громадянином (пожежники, машиністи, інженери). Щобільше, навіть пенсіонерів, котрі намагалися забезпечити додатковий дохід, це стосувалося. Якщо людина похилого віку розводила, наприклад, кроликів або продавала овочі з грядки, то це не вважалося "громадсько-корисною діяльністю".

Нерідко під статтею "дармаїдство" влада переслідувала неугодних людей, чиї політичні погляди чи соціальна поведінка її не влаштовувала.

Податок на бездітність

Президія верховної ради СРСР у 1941 році встановила так званий "податок на бездітність" або закон "Про податок на холостяків, самотніх і малосімейних громадян СРСР". Платили його всі бездітні чоловіки віком від 20 до 50 років та бездітні заміжні жінки віком від 20 до 45 років. Розмір збору становив 6% заробітної плати.

У 1949 році податок збільшили для сільських мешканців: для бездітних жителів села — 150 руб. на рік, за наявності однієї дитини — 50 руб. на рік, а за наявності двох — 25 руб. на рік.

Збір припиняли стягувати після народження чи усиновлення дитини. У разі загибелі єдиної дитини батьки знову мали сплачувати податок.

Звільнені від податку:

• громадяни із зарплатою менше ніж 70 рублів на місяць;
• ченці та черниці будь-якого віросповідання, які дали обітницю безшлюбності;
• ті, хто за станом здоров’я не міг завести дітей;
• громадяни, чиї діти загинули або зникли безвісти на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Також була пільгова ставка, яка діяла для військовослужбовців, учнів середніх спеціальних та вищих навчальних закладів віком до 25 років, Героїв Радянського Союзу, кавалерів ордена Слави трьох ступенів. Також на пільги могли розраховувати ті, чия зарплата була меншою за 91 рубль.

З кінця 1980-х було введено відстрочку для молодят. Їм давався рік з моменту укладання шлюбу, щоб завести дитину. Скасувати податок почали з липня 1990 року, а повністю збір скасували з 1 січня 1992 року.

Також "Телеграф" розповідав про те, чим годували у їдальнях СРСР. Ці страви були настільки огидними, що їх практично ніколи не готували вдома.