Віддаємо "чорне золото" у приватні руки, недорого: що буде з українською землею після реформи?

Кожен раз глибоко розмірковуючи про те, що можна назвати багатством і навіть гордістю України, ми незмінно згадуємо про "чорне золото" – чорноземи нашої країни. І з роками, зважаючи на різні причини і обставини, не в останню чергу політичного характеру, про рідну землю говорять все частіше. В якому вона стані на 30-му році незалежності? Кому земля належить зараз і належатиме після масштабної реформи? Правда чи міф, що вартість землі буде щорічно зростати на 20-40%, але тільки якщо її відберуть іноземці? Що таке "ножиці цін" і чому аграрії так ними задоволені? Чи Правда що за землею піде переділ водних ресурсів? Питань багато, а відповіді – в нашій сьогоднішній статті.

Земельне питання продовжує цикл матеріалів нашого спецпроєкту "Гордість України", присвяченого 30-й річниці здобуття незалежності. У цій статті ми розповімо про те, як сьогодні наша країна розпоряджається своїм найважливішим ресурсом, розберемося в перспективах і основних трендах розвитку ключової економічної галузі України. Зрештою ми з'ясуємо, чи збережуться наші чорноземи в майбутньому і чи стануть вони не тільки гордістю, а й реальною цінністю країни в руках її народу.

Гордість чи цінність: у якому стані українські чорноземи та орні землі?

Говорячи слово "земля", ми найчастіше маємо на увазі саме орні землі, а серед них виділяємо чорноземи. Всі найродючіші ґрунти континенту представлені на нашій території. Причому у величезному асортименті, адже 60% українських ґрунтів – це чорноземи різних типів. Елітні землі займають площу в 24 млн га – це 8% всіх європейських родючих ґрунтів. Є країни більші за Україну, але такої великої кількості орних земель елітної якості ніде в світі немає.

Всього в Україні виділяють 800 різних типів ґрунтів, які займають площу у 39,8 млн гектарів. Родючими вважаються не тільки чорноземи, а й буроземи, дерново-підзолисті, лугові, каштанові солонцюваті, піщані та ін. Чорноземи, до слова, теж бувають різні, наприклад: звичайні і типові, південні і підзолисті...

Для вивчення ґрунтів і їх особливостей створена ціла наука – ґрунтознавство. Головним дослідницьким центром у цій сфері вважається Харківський національний аграрний університет ім. Василя Докучаєва. До слова, генетичне ґрунтознавство Василь Докучаєв якраз і винайшов, вивчаючи поля півдня і Сходу країни в кінці XIX ст. Отже, українська земля має в буквальному сенсі ще й наукову цінність.

Однак мало мати якісні ґрунти – ними треба ще правильно розпорядитися, а з цим у нас в країні не все ідеально. Освоєння земель в Україні традиційно йде екстенсивним, а не інтенсивним методом – ростуть площі, а не врожайність. Так, станом на 2020 рік, 79% українських ґрунтів вже були розорані. З них чорноземи освоєні приблизно на 85-90%. Це один з найвищих показників в Європі, а ось по врожайності ми поки далеко не лідери.

"Станом на 1 січня 2020 року Загальна площа орних земель в Україні становить 32 755 980 гектарів, – повідомила нашому виданню заступник голови Держгеокадастру Марина Смирнова. - Відомством здійснюється державна інвентаризація земель, зокрема сільськогосподарського призначення".

За словами чиновників, інвентаризація та уточнення кадастру здійснюється постійно, але особливо активно з 2019 року, коли почали підготовку до відкриття ринку землі, наміченого на 1 липня 2021 року.

"Є державна установа Інститут охорони ґрунтів України, яка постійно проводить моніторинг стану та якості ґрунтів, – каже Тарас Висоцький, заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, який відповідає в Кабміні за аграрний напрям, поки Мінагрополітики відроджується після ліквідації. – Згідно з їхніми даними, за останні 20 років у нас дійсно є погіршення родючості ґрунтів на 8-10%. Але в цілому якість чорноземів залишається високою".

Причина погіршення якості чорноземів у тому, що після розпаду СРСР і розвалу колгоспів відновленням ґрунтів ніхто не займався. Але ситуація змінюється в кращу сторону, переконує нас народний депутат Микола Сольський. Він – голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики, а також "батько" нинішньої земельної реформи – автор ключових законопроектів щодо ринку землі.

"До 1991 року у нас було багато колгоспів. Відповідно, земля оброблялася і підтримувалася у відносно хорошому стані, – згадує депутат. – Згодом, у 90-ті, ми бачили занепад галузі. Значна площа земель не оброблялася, заростала чагарниками і бур'янами".

Позитив він бачить у тому, що в аграрній сфері відроджується середній клас фермерів, які розуміють, що підтримка і відновлення чорноземів – це не тільки відповідально, але ще й прибутково.

"Починаючи з 2000-х років, а особливо зараз, галузь розвивається. Саме в останнє десятиліття орендарі та землевласники за власною ініціативою стали більше уваги приділяти стану земель, їх відновленню. Зазначу, без втручання держави, – пояснює нардеп Сольський. – Просто зараз земля стає не тільки гордістю, а й цінністю. Фермерам це вигідно: чим родючіший ґрунт – тим краще урожай. Отже, більший і дохід фермера. Тренд на відновлення земель дає нам можливість дивитися з оптимізмом щодо питання збереження їх якості".

Обережний позитив демонструє і уряд.

"Не знаю, як буде в майбутньому – моніторинг буде продовжуватися, він на постійному фінансуванні – але зараз наші чорноземи все ще кращі і мають високу родючість. Це все ще наша гордість", – переконаний Тарас Висоцький.

При цьому він зазначає, що уряд підтримує тренд на розвиток аграрної галузі, для чого влада відновлює ліквідоване раніше Міністерство аграрної політики і промисловості. Це міністерство все ще не запущено, але це очікується протягом 2-3 тижнів. Роман Лещенко був призначений міністром аграрної політики та продовольства України ще 17 грудня 2020 року.

Як бачимо, мало усвідомлювати цінність чорноземів. Ними треба відповідально розпорядитися. Це змушує нас звернутися до проблеми земельної реформи.

Мораторій – селянам, землю – магнатам, великий камбек – куркулям

Велика земельна реформа в Україні стартувала навіть раніше незалежності – вона офіційно була запущена постановою Верховної Ради "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року і відтоді не припинялася. Однак землю жителям села так тоді і не роздали. У 2002 році паї почали роздавати, але відразу ж ввели мораторій на продаж орних угідь.

Мораторій і право тільки на оренду створили унікальні умови, за яких пересічний селянин не міг вести успішну фермерську діяльність через занадто маленький розмір паю і, відповідно, низький дохід з нього. Великі компанії і магнати за копійки орендували угіддя у малозабезпечених жителів цілими районами. Але навіть часткове повернення громадянам прав на землю повернуло в галузь приватну ініціативу і конкуренцію.

Сьогодні майже монопольне становище агрохолдингів 2000-х років поступово йде в історію, тому що сформувався ефективний клас середніх фермерських господарств – тих самих "куркулів", з якими намагалася боротися радянська влада. Вони все частіше кидають виклик великим компаніям, перекуповуючи у них права оренди. Що цікаво, агрохолдинги цю конкуренцію зараз програють, втрачаючи щорічно 1% свого земельного банку.

Найбільший на сьогодні агрохолдинг – це Kernel – єдина компанія, у якої в управлінні понад 500 тис. га. Показово, що в 2014 р. у UkrLandFarming було 600 тис. га, а зараз лише 475 тис. га. Ще три холдинги контролюють від 200 тис. до 400 тис. га орендованої землі, в той час як показники інших набагато скромніші. Деякі холдинги володіють всього 500 га, що означає – далеко не кожен холдинг великий і впливовий. За даними сервісу Feodal.online, в Україні працює 160 агрохолдингів, а за інформацією Latifundist.com – 117, із загальним земельним банком 6,4 млн га. При цьому великі холдинги контролюють лише близько 3,5 млн га.

Для порівняння, в країні зареєстровано близько 40 тис. юросіб, які ведуть діяльність в АПК – це переважно дрібні і середні компанії. Вони обробляють щорічно 16-18 млн га. Ще 8 млн га обробляють фізособи. Всього ж в країні майже 33 млн га орних земель. Тобто частка агрохолдингів, всупереч масовій думці, не така вже й велика.

"Державі важливо створити конкуренцію між ними, – каже Микола Сольський. – У нас в 90-ті, після розпаду колгоспів, в конкурентній боротьбі сформувалася сучасна система, де домінують середні виробники. Їх частка активно зростає. Відсоток великих господарств зараз не збільшується, а подекуди і зменшується – загрози монополізації немає".

На думку народного депутата, середніх компаній в країні вже близько 15-20 тисяч.

"Якщо не помиляюся, вони вже контролюють понад 60% орних земель і цей тренд буде зберігатися в найближчому майбутньому, – переконаний автор земельної реформи. – Також зараз багато дрібних фермерів, які розвиваються і конкурують. Конкуренція – це основний двигун будь-якого розвитку".

З ним згодні і в Кабміні.

"Державі вигідно мати диференційовану структуру господарювання, – пояснює Тарас Висоцький і наводить трохи інші дані по галузі. – Кожен із сегментів ринку має свої сильні сторони. Зараз приблизно 25% земель обробляється великими компаніями, 65% – середніми, у яких 1-2 тис. га, на зразок колишніх колгоспів, і ще 10% – дрібними фермерськими господарствами. Також ми бачимо, що частка великих компаній поступово зменшується, приблизно на 1% щороку. Зростає частка середніх і малих компаній. Ми прогнозуємо, що так буде відбуватися і надалі".

Микола Сольський дає портрет середнього виробника:

"Це найчастіше сімейна компанія, яка обробляє 1-5 тис. га землі, де працюють родичі і, можливо, кілька найманих працівників. За останні 10 років саме такі сімейні господарства мають найбільшу динаміку, – продовжує він. – Виявилося, що вони більш ефективні, ніж агрохолдинги і на одному гектарі отримують більше грошей. Отже, вони мають можливість переманювати у малих і великих компаній паї для укладення договорів оренди, за рахунок чого зростають ще більше. Щороку ці господарства потроху "від'їдають" частку ринку у великих і малих господарств".

На думку народного депутата, розвиток середнього класу на селі – найкращий варіант з усіх можливих. У міністерстві згодні з цією позицією, але бачать головною перевагою не домінування однієї з категорій, а саме різноманітність – виробників і товарів.

"Така диференціація – найкраща модель для держави. Це мінімізація ризиків, – пояснює Тарас Висоцький логіку уряду. – У сільському господарстві податок сплачується з гектара. Це приблизно 300 грн/га. З цієї точки зору державі немає різниці, який розмір має компанія, однак диференціація виробників, цей мікс, сприяє також диференціації по аграрних культурах і секторах".

Така різноманітність вже зараз дає відчутний результат у вигляді збільшення українського аграрного виробництва та експорту.

Драйвери зростання АПК: "ножиці цін", коронавірус і невтручання влади

Коронакриза вдарила найбільше по сфері послуг, яка була сильною у розвинених держав. При цьому падіння сировинних економік на зразок нашої був набагато слабкішим – люди не стали менше їсти, просто стали робити це вдома, а не в ресторанах. В економіці це називають "ножицями цін" – дисбалансом цін між сировинними (в першу чергу аграрними) і промисловими товарами. Наші аграрії зуміли сповна скористатися вигідною кон'юнктурою.

"Зараз світова кон'юнктура для аграріїв вкрай сприятлива. Ціни на сільськогосподарську продукцію – найвищі за останні 10 років, – каже Тарас Висоцький. – Це позитивно впливає на розвиток українських експортерів. Наприклад, за рік ціни на ячмінь зросли на 65-70%, на кукурудзу – на 90%, на насіння соняшнику – на 120%. Так само росли ріпак, соя, пшениця. Ми бачимо зростання майже в два рази практично по всіх сільськогосподарських культурах. Це все дуже позитивно впливає на доходи українських аграріїв".

"Нинішня світова ринкова кон'юнктура вітчизняним аграріям дуже допомагає – згоден з ним Микола Сольський. – Зараз ставки за кредитами невеликі, а ціни на аграрну продукцію постійно збільшуються. Подивіться, наприклад, на кукурудзу – в минулому році вона коштувала 170 доларів за тонну, а зараз ф'ючерси вже по 250. І так майже по всіх культурах".

Депутат очікує, що тренд триватиме і в найближчому майбутньому, а держава має намір цей успіх підтримати, для чого влада дотує малий і середній агробізнес. Досвід попередніх урядів, коли величезні кошти йшли на підтримку великих агрохолдингів, сьогодні вважають помилковим.

"Держава не надає підтримки великим компаніям. У нас є чітке обмеження, згідно з яким державна підтримка не може перевищувати 60 млн грн на рік на одну компанію, – говорить Тарас Висоцький. – Є п'ять основних напрямків підтримки малого та середнього бізнесу. Перше – це компенсація вартості сільськогосподарського обладнання вітчизняного виробництва. Компенсується до 25%. Друге – компенсація відсотків за отриманими кредитами. Це залежить від облікової ставки НБУ (зараз десь до 10% компенсується). Є ще цільові дотації. Наприклад, на сімейне фермерське господарство – 5000 грн на кожну корову, яку утримують або 10 грн на гектар землі. Також держава компенсує витрати на консультаційні послуги, якщо фермер за ними звертається. Для садівництва компенсується частина вартості саджанців, систем зрошення та інше".

Микола Сольський теж говорить про підтримку малих і середніх господарств з боку влади, але головним досягненням держави вважає "невтручання": чим менше держава впливатиме на галузь, тим краще.

"Завдяки тому, що держава не створювала аграрні монополії, утворилася дуже жива і конкурентна українська аграрна модель, – переконаний він. – У нашій країні є програма дотацій. Я вважаю, що ця система є найбільш ефективною і дієвою за останні 20 років, навіть незважаючи на те, що все це стало можливо при надзвичайно обмеженому бюджеті. Її ефективність вже підтверджується учасниками ринку".

"Налаштований реформувати Україну": Зеленський зробив заяву після розмови з Байденом

За словами депутата, головна відмінність нинішнього підходу в тому, що вперше був обмежений рівень дотацій на одну особу з урахуванням пов'язаних осіб (у т.ч. юросіб), що знижує ризик махінацій.

"Дотації перейшли в прозорий автоматичний режим. Це пройшло майже непомітно для суспільства – але дало величезний результат для ринку, – продовжує він. – Я виступаю за вирівнювання ринку, проти якихось винятків, оскільки спеціальні режими підтримки лише провокують корупцію і зловживання".

В якості позитивного прикладу Микола Сольський називає американську модель, де масштабних дотацій немає, є тільки точкова підтримка від влади.

"У цій системі ти або розвиваєшся, або виходиш з бізнесу. Тобто, система дуже конкурентна, – пояснює депутат ВРУ. – Завдяки цьому американська аграрна галузь одна з найсильніших у світі. Найбільш ефективна система підтримки у них – це не прямі дотації, а страхування ризиків. Ми, до речі, законопроєкт про агрострахування вже прийняли в першому читанні. Думаю, цієї осені воно запрацює і в Україні".

За його словами, фермери не хочуть витрачатися на страхування ризиків, оскільки воно включає багато пунктів, і тому дороге. США виділяють кошти на страхування строком на один рік, щоб фермер не збанкрутував через несприятливу погоду або інші проблеми. Це знижує ризики для фермерів, полегшує кредитування, але головне – дає стабільність, оскільки дозволяє прогнозувати прибуток і витрати на цей і наступний сезон. Отримуючи можливість стратегічного планування, аграрії активніше вкладають кошти у відновлення земель.

Українські ж фермери поки не можуть собі дозволити страхування ризиків, що і хочуть виправити законодавці.

Міфи і легенди дикого ринку: чому селяни "за", але "проти"?

Головна ідея нинішньої реформи в тому, що український середній клас фермерів, за підтримки держави, вже дозрів до купівлі землі, яку вони зараз орендують. І цим фермерам треба дати право на купівлю і продаж землі, щоб вони могли розвиватися ще активніше з використанням держдотацій. Але якщо у нас в галузі все так добре і без вільного ринку землі, то навіщо він потрібен? Цим питанням задаються і пересічні українці, і агробізнесмени, не знаходячи поки однозначної відповіді і демонструючи розгубленість.

Так, за даними дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, в серпні 2020 року 58% громадян хотіло повернути собі право на купівлю і продаж землі. Роком раніше лише 50% опитаних заявляло про це.

У той же час, за найсвіжішими даними групи "Рейтинг" від 23-27 квітня 2021 року, 64% громадян виступили б проти відкриття ринку землі, у разі проведення референдуму. Відповідно підтримали б ініціативу лише 36% українців.

У 2019 році за інформацією цієї ж соціологічної групи, 73% українців були проти ринку.

Ці цифри корелюють з опитуванням щодо проведення цього референдуму – 77% українців висловилися за те, щоб вирішити земельне питання на плебісциті в обхід Верховної Ради. Найбільше сільські жителі бояться нерівноцінної конкуренції з іноземцями та олігархами, а також бути обдуреними. Побоювання українців цілком обґрунтовані, тому що всі ми пам'ятаємо історію з ваучеризацією підприємств, відому в народі як "прихватизація".

Втім, люди відзначають і позитивні риси реформи: можливість вільного використання своєї землі, нові робочі місця та залучення інвестицій у село.

Цікаво, що найактивніше відкритий ринок підтримують в центрі і на заході країни, а також прихильники Партії "Слуга народу". Не підтримують люди, які голосують за ОПЗЖ і проживають на Сході.

Виходить, з точки зору соціології, більшість громадян з опозицією згодні. Вони хотіли б мати право на продаж своєї землі, але, побоюючись обману, давати іншим право її купувати не готові – особливо іноземцям. Тобто селяни "за" ринок землі, але "проти". Втім, влада все одно відкриває ринок землі з 1 липня 2021 року.

Бояться куркулів та іноземців: очікування від реформи у агробізнесу

Цікаво, що ідея відкритого ринку землі лякає не тільки дрібних фермерів, а й значну частину латифундистів. Вони бояться конкуренції з боку пасіонарних середніх господарств – тих самих куркулів.

Рано чи пізно холдингам, заснованим у "тепличних" умовах 2000-х років, доведеться викуповувати за ринковими цінами ту землю, яку вони зараз орендують за безцінь. Або підвищувати вартість ренти. Враховуючи їх величезні земельні банки, це будуть колосальні збитки. Дрібні ж фермери побоюються, що їх почнуть затискати як середні, так і великі господарства і їм доведеться взагалі піти з ринку.

Відзначимо, рента тільки за минулий рік зросла на 50% і становить зараз в середньому 878 грн/га. Але на найродючіші чорноземи ціни доходять вже до 2,5-3 тис. грн за гектар. Найдорожчі землі – у Чернівецькій, Черкаській та Харківській областях, а найдешевші – на Житомирщині.

Однак не всі холдинги категорично проти відкритого ринку. Ті компанії, які зараз ведуть активну експансію, сподіваються на великий переділ земельного банку. Серед українських великих компаній найактивніше нарощує свій аграрний домен "Епіцентр Агро", що належить сімейству підприємця і депутата Олександра Гереги. Причому нарощує досить агресивно, поглинаючи одну компанію за одною. Тільки за останній рік їх земельний банк виріс на третину, досягнувши 160 тис. га.

Цікаво, що всі внутрішні гравці виступають категорично проти допуску на український ринок іноземців. У цьому сенсі у латифундистів, середніх і дрібних фермерів – повний консенсус і взаєморозуміння. Конкуренції ще з кимось за українську землю вони не хочуть. Але іноземці все одно заходять на наш ринок всупереч усім мораторіям.

Найбільші серед них – NCH Capital (бренд "Агропросперіс") з американським капіталом і "Континентал Фармерз груп" (раніше "Мрія") з саудівськими інвестиціями. Всього в країні близько 10 компаній з іноземним капіталом, але інші зараз вважаються дрібними і тільки починають свою експансію. Загальний банк агрокомпаній з іноземним капіталом становить близько 4 млн га.

Є ще одна категорія прихильників максимально відкритого ринку землі – інвестори, які мають намір заробити на земельних спекуляціях: дешево купив – дорого продав. Досвід відкриття ринку землі в інших східноєвропейських країнах показує, що вартість гектара зростає на 20% і більше щороку. Якщо ж доступ на ринок отримують іноземці, то ціни ростуть вже на 30-40% щорічно, тому що конкуренція за землю зростає.

На зростання цін в 20% і більше розраховує і влада. Там переконані, що це відродить українське село.

"Особисто я згоден з цими показниками, – каже народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський. – У своїх прогнозах я спираюся на зростання орендної плати в Україні (а зростає вона досить швидко через конкуренцію) і на досвід інших держав, які також пройшли процес розподілу паїв, і у яких темпи зростання цін на землю, залежно від країни, були 15-30% щорічно".

Заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тарас Висоцький теж згоден з цими прогнозами, але наполягає на тому, що іноземці ніяк не зможуть купити українську землю, тому що в законодавстві є на це пряма заборона. Максимум їх можливостей – оренда.

"Перше, що хочу підкреслити – доступу іноземців до купівлі української землі не передбачено взагалі. Ні зараз, ні в 2024-му році. Це обмеження безстрокове, – говорить він. – У 2024 році доступ на ринок землі отримають тільки українські юридичні особи. Дійсно, згідно зарубіжного досвіду, після відкриття ринку землі її ціна зростає на 15-20% щороку – ми з цими прогнозами згодні. Це відбувається саме в перші роки після відкриття ринку".

У Кабміні очікують, що земля стане ключовою альтернативою нинішнім інвестиційним інструментам, а це в свою чергу потягне за собою вгору і інші галузі економіки.

"У нас в країні не так багато подібних інвестиційних інструментів. Власне, банківські депозити, ОВДП і нерухомість, ось і все, – розмірковує Тарас Висоцький. – У нас немає розвиненого ринку цінних паперів, а ставки за депозитами невеликі, особливо за валютними – скільки там зараз, лише 2-3%? Прибутковість Землі може бути 7-8% на рік і більше. Тому однозначно, що земля стане популярним інструментом для збереження і примноження заощаджень населення. Вона буде користуватися активним попитом".

Інвесткомпанії вже починають активну підготовку до торгів за землю.

"У цьому я теж бачу велику перспективу, – говорить Ігор Мазепа, гендиректор інвестиційної компанії Concorde Capital. – Ми скоро виведемо на ринок інноваційний продукт – платформу, яка зведе продавців і покупців земельних паїв і дозволить зробити процес купівлі/продажу землі швидким, зрозумілим і прозорим".

В цілому, говорячи про очікування бізнесу, ті, хто вже зараз заробляє на обробці землі, виступають проти вільного ринку, побоюючись, що вони втратять орендовані ділянки або доведеться за оренду платити ще більше. З іншого боку, власники невеликих паїв та інвестори, які працювати на землі не планують, хочуть заробити на її продажі та перепродажі. Скуповувати землю готові середні фермерські господарства, а також деякі агрохолдинги, що почали експансію вже зараз – в тому числі і з залученням іноземного капіталу.

Що буде з землею після 1 липня: суть реформи і претензії опозиції

Нинішня земельна реформа спочиває на "трьох китах" – законопроєктах №2178-10, №2194 і №2195. Перший документ, прийнятий і підписаний президентом у 2020 році, найбільш глобальний – перший його етап набуває чинності якраз 1 липня 2021 року. Він запроваджує, власне, ринок сільськогосподарської землі в Україні. Закон №2194 регламентує передачу державних земель у власність громад, які потім зможуть їх продавати з аукціонів, залучаючи капітал до місцевих бюджетів. Закон № 2195 ці електронні аукціони регулює.

Якщо максимально спростити суть реформи, то вона зводиться до наступних пунктів:

• ринок землі запускається в два етапи і з цілою низкою обмежень;
• перший етап починається 1 липня 2021 року, він запускає можливість купувати і продавати с/г-землю фізособам, але тільки ділянки, що не перевищують 100 га. Юрособам до 2024-го заборонено землю купувати, але можна отримувати як заставне майно в рахунок сплати за боргами;
• другий етап стартує 1 січня 2024 року і дає доступ на ринок землі юрособам, однак вони зможуть купувати ділянки, що не перевищують 10 тис. га;
• Усі землі державної власності за межами населених пунктів будуть передані громадам, крім земель НАНУ і тих, якими користуються держструктури (закон 2194);
• в одних руках може перебувати не більше 33% с/г-земель однієї ОТГ і не більше 8% земель однієї області – це повинно перешкоджати монополізації ринку;
• ціна земельної ділянки не може бути нижчою за її номінальну оцінку (яка зазвичай нижча за ринкову вартість);
• іноземним компаніям і фізособам заборонено купувати землю, а отримати це право вони зможуть тільки через національний референдум, але (!) вони можуть вступати в об'єднання з українськими юрособами, яким з 2024-го можна буде землю купувати. Крім того, іноземці зможуть отримувати землю у спадок, за умови, що ділянка знаходиться не менше ніж в 50 км від держкордону;
• не забороняється знімати верхні шари ґрунту (чорноземи), якщо є затверджений проєкт землеустрою, а в рамках дерегуляції цей документ тепер можуть складати профільні приватні компанії без дозволу місцевої влади (влада вважає, що це знизить корупційні ризики, опозиція ж впевнена, що тепер "чорноземи будуть вивозити вагонами");
• дозволяється передавати право на оренду землі без узгодження з власником ділянки, а орендарі отримують пріоритетне право на покупку цієї ділянки (як це буде працювати на практиці поки не ясно – селяни побоюються підвищення рейдерської активності);
• ті юрособи, які мають спеціальні дозволи на видобуток корисних копалин, також отримують право на пріоритетний викуп ділянок і зміну цільового призначення земельних ділянок (влада вважає, що це розблокує видобуток газу та інших цінних ресурсів, а опозиція вважає, що цю лазівку будуть використовувати, щоб знімати верхній слів чорноземів для продажу в Європу);
• земля (у тому числі державна і комунальна) продаватиметься через електронні аукціони, які проходитимуть в автоматичному режимі, щоб знизити корупційні ризики;
• лоти на аукціонах будуть невеликими, щоб не було можливості виставити на продаж всі землі ОТГ відразу.

Опозиція гостро критикує реформу, заявляючи про численні лазівки для агрохолдингів та іноземців, а також про неприпустимість зняття верхнього шару чорноземів для вивезення за кордон, вимагають всі процеси вирішувати через референдум.

Прихильники ж називають прогнози про вивезення землі вагонами "просто маячнею", а закони вважають збалансованими і орієнтованими на середнього с/г-виробника, а не на агрохолдинги, які втрачають свою частку з кожним роком. У Кабміні кажуть, що закони пройшли обговорення з фермерами і ті їх підтримали. Хоча і визнають наявність "дискусії".

"Тепер дозволено передавати і продавати право оренди без узгодження з власником паю, надаючи переважне право на купівлю землі особам, які збираються займатися видобутком корисних копалин, змушуючи селян, які обробляють землю на основі права користування і довічного володіння, викупити свої городи за ринковою вартістю, конкуруючи із зарубіжними банками", – окреслює головні претензії лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко.

Цікаво, що вона закликає не відмовитися від реформи як такої, а лише змінити і відкласти її на невизначений термін.

"Вже зараз іноземці де-факто присутні в українському сільському господарстві, – розповів британським медіа член аграрного комітету ВРУ Вадим Івченко, який виступає проти відкриття ринку землі. – Чотири мільйони гектарів або площа Швейцарії – щонайменше стільки сільськогосподарських земель орендують іноземні інвестори в Україні. Третій за розмірами агрохолдинг NCH Capital із земельним банком в 400 тис. га належить американським інвесторам. Нещодавно інвестиційний фонд із Саудівської Аравії купив агрохолдинг на 270 тис. га (агрохолдинг "Мрія", — ред.)".

Менше половини українців обізнані про проблему ринку землі (інфографіка)

Опозиціонер робить висновок, що раз галузь і без того успішно розвивається, то відкривати ринок землі не варто зовсім, законсервувавши нинішній стан справ. У решти опозиційних сил немає такої чіткої позиції щодо земельної реформи, але вони теж публічно висловлюються проти.

Цікаво, що за закон №2194 з "земельного пакету", який ВРУ розглядала 28 квітня, в повному складі не голосувала тільки фракція "Батьківщини", в той час як партія ЄС і ОПЗЖ голоси дали, нехай і небагато. Після голосування Юлія Тимошенко категорично заявила, що "сьогодні без будь-яких референдумів у нас з вами відібрали 72% території України".

"Ми ці закони (про земельну реформу, – ред.) презентували в усіх областях, ще до карантину. Я особисто їздив. Ми обговорювали все з громадськістю, і результати обговорень викладені в цих законопроєктах, – говорить Тарас Висоцький, який представляє уряд. – На них реагували позитивно. Селяни, профільні асоціації, об'єднання фермерів та місцеві громади їх підтримували.

Але він все ж визнає, що не всі поділяють оптимізм чиновників, і що "є певна дискусія". Особливо в контексті приходу на наш ринок іноземних холдингів. Як би там не було, закон вже прийнятий, значить говорити про референдум занадто пізно. Хто виявиться правий – прихильники або скептики – ми побачимо вже скоро, після 1 липня 2021 року.

Коли гордість перетвориться на цінність для селян?

Особливі надії Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства покладає саме на закон №2194, який передає державні ділянки в управління громад – тобто в комунальну власність. Він, за логікою авторів, повинен відродити українське село і був прийнятий буквально днями – у квітні 2021 року.

"Це однозначно позитив для держави, – каже Тарас Висоцький. – Законом №2194 закладено передачу всіх типів земель, у тому числі сільськогосподарських, у розпорядження громад. Громади зможуть, за рішенням місцевих депутатів і після обговорення з місцевими жителями, вирішувати, як розпоряджатися своїми землями – надавати їх для інвестицій, здавати в оренду або для розвитку місцевих фермерських господарств. Ефективне використання цього ресурсу дозволить краще наповнювати місцеві бюджети. Земля стане джерелом розвитку.

На його думку, цей закон значно скоротить земельну бюрократію, ліквідує необхідність додаткових формальних погоджень та іншої документації.

"Якщо зараз для оформлення ділянки є п'ять етапів погоджень, то в результаті реформи їх кількість зменшиться до трьох, – продовжує він. – Це майже вдвічі скоротить терміни узгодження і зменшить для українців витрати на оформлення".

Автор цього закону Микола Сольський пояснює суть нововведень більш детально.

"Місцеві громади отримують значний ресурс для власного розвитку, а також повноваження з контролю за самовільним захопленням, нецільовим використанням і засміченням земель. Закон також спрямований на значну дерегуляцію в сільському господарстві – у рази зменшується кількість різних погоджень, дозволів та інших документів, а також час на оформлення землі. Ліквідується, зокрема, дублювання дозволів. Крім цього, закон врегулює проблему визначення прав і обов'язків сторін при викупі приватної землі орендарями".

"Саме ті, хто орендує і обробляє землю, отримують першочергове право на її купівлю. Звичайно, якщо домовляться з власником про ціну. Якщо немає, то її зможе купити будь-хто інший. Важливо цей процес зробити прозорим і зручним, – каже депутат. – Є ще одна проблема – користування надрами і зміна цільового призначення землі з корисними копалинами загальнодержавного значення".

За словами депутата, ця проблема багато років перебувала у" замороженому " стані. Суть в тому, що компанія отримувала на аукціоні дозвіл на розробку корисних копалин, але не могла їх видобувати, оскільки там була сільськогосподарська земля. Її цільове призначення не можна було змінити через мораторій. Але він був скасований, а процедури врегульовані законопроектами 2280 і 2194, в чому депутат бачить величезний позитив.

Закон №2195, який запускає систему електронних аукціонів, повинен зробити весь процес розподілу землі максимально прозорим.

"Закон вже знаходиться на розгляді в залі Верховної Ради. Він запроваджує електронний дворівневий аукціон щодо прав на землю, – продовжує народний обранець. – Земля може здаватися державою або громадою в оренду. Або можуть передаватися інші права на її використання. Це потрібно, щоб зменшити зловживання, зробити цей процес прозорим, максимально автоматизованим (без участі чиновників) і доступним для всіх зацікавлених. Такий підхід дозволить додатково наповнити як державний, так і місцеві бюджети".

"Кожен фермер, або той, хто бажає ним стати, зможе брати участь в таких аукціонах віддалено, з будь-якої точки України. Треба лише мати доступ до Інтернету, – каже заступник міністра економіки Тарас Висоцький. – Розмір орендної плати для комунальних земель може бути не менше 7% від вартості ділянки, щоб не проводили фіктивні аукціони. Тобто гарантовано будуть надходження до місцевих бюджетів. Площа одного лота обмежується 20 гектарами".

За його словами, обмеження лота у 20 га стане запобіжником від монополізації ринку і зробить купівлю ділянок доступною для малих сімейних господарств.

Нескінченна історія: які ще нововведення готує влада?

Було б помилково вважати, що на цьому земельна реформа завершиться, адже у неї є початок, але немає кінця. Наступним у черзі аграрних законопроєктів стоїть №3205, який у найближчому майбутньому, як сподівається Микола Сольський, буде прийнятий. Ним передбачається можливість надання додаткових гарантій фінансовим установам, які кредитують малих фермерів, що мають у власності лише кілька сотень гектарів.

Крім того, влада має намір лібералізувати всі процедури, пов'язані з переробкою, транспортуванням аграрної продукції та будівництвом інфраструктури, а також з розподілом водних ресурсів для поливу угідь.

"Одна з основних проблем – меліорація. Лише близько 500 тис. га в Україні обробляється із застосуванням поливу, – каже Микола Сольський. – Ще кілька мільйонів потенційно може зрошуватися. Однак, ніхто в це не вкладає, оскільки земля орендована – хто це буде робити, якщо земля чужа? Але ринок землі ми вже відкриваємо, отже, потрібно створити ринок поливу і лібералізувати його. Для цього ми повинні реформувати Державне агентство водних ресурсів. Нам треба вирішити цю історію якомога швидше. Наш комітет вже підготував законопроєкт про меліорацію. Він може піти в сесійну залу вже у найближчі місяці".

За словами депутата, закон дозволить створювати організації водокористувачів, які отримуватимуть в управління окремі канали і насосні станції, які не впливають на основний потік води і на безпеку регіонів. По суті, це буде відкриття ринку водних ресурсів.

"Якщо цей закон прийняти зараз, то через 5-7 років ми отримаємо відчутні результати, адже бізнес почне вкладатися у меліорацію. Це збільшить родючість нашої землі, – сподівається депутат. – Також, я вважаю, нам потрібно зменшити ПДВ для кінцевого споживача українських аграрних продуктів".

Таким чином, наступним етапом земельної реформи буде боротьба за перерозподіл контролю над водними ресурсами для меліорації, а також за перерозподіл капіталу, який прийде в галузь після запуску ринку землі у 2021-2024 роках. Очевидно, що ці теми будуть не менш резонансними і суперечливими, ніж нинішнє відкриття ринку землі.

Земля майбутнього: гордість буде набувати все зростаючу цінність

Підводячи загальний підсумок статті, слід визначити основні тренди нинішньої земельної реформи та загального стану чорноземів. Перше і найважливіше – у сфері обробки землі розвивається приватна ініціатива. Причому стрімко, якщо виходити з приросту орендних ставок на 50% за рік.

Мораторій сформував умови, які перешкодили повторенню історії з ваучеризацією підприємств, коли люди за безцінь віддавали акції заводів майбутнім олігархам. Але на даний момент в умовах високої конкуренції вже сформувався середній клас фермерів, готовий не просто боротися, а й перемагати земельних магнатів.

І це третій важливий тренд – в село повертається ефективний власник. Причому, як кажуть у самій владі, завдяки невтручанню у цю сферу держави. Треба сказати, що за останні роки у контексті земельної реформи було зроблено дуже багато. Однак результат цілого ряду нововведень поки неочевидний і складно сказати заздалегідь, будуть вони позитивними або як завжди.

Ці побоювання поділяють і українці, які і хотіли б отримати повне право на управління своєю землею, яке було відібрано більшовиками сто років тому, але побоюються обману і зловживань. Тому результат реформи багато у чому залежатиме від контролю суспільства над цим процесом, а також від готовності влади йти на поступки.

Сьогоднішні тренди говорять нам про докорінні зміни у АПК і галузі управління українськими розкішними чорноземами. Причому багато тенденцій дають оптимізм і надію на те, що наша гордість – земля – дійсно отримає достойну цінність. А та підштовхне у розвитку всю українську економіку.

Ядерний реактор на Місяці і космодром біля Криму: як Україна здійснює космічний камбек