Кордони Росії закінчуються там, де можуть дати чоботом по брудному хлі**льнику - Віталій Дейнега

Тривоги у моєму ФБ стало забагато. Частина з вас навіть пише і питає чи треба боятися, вивозити дітей, купувати зброю і тому подібне.

Для початку розповім історію:

Під час війни у нас склались дуже теплі стосунки з Роман Костенко. Я продовжую вважати його одним з найпрофесійніших військових з якими мене звела ця війна. В часи коли він був спецпризначенцем то виконував дуже різні задачі. Не певен чи я можу їх розкривати, але ризик для життя та складність там стабільно були максимальними. Коли ти живеш у постійному стресі і загрозі свого фізичного знищення то є дуже велика спокуса забити на "завтра" і жити одним днем. Думаю це одна з причин чому багато хлопців і дівчат повертаються з фронту і потім лишають всі свої виплати стоматологам, щоб ті полагодили залишки їхніх зубів. Бо навіщо ставити пломби та робити гігієну, коли щомиті можеш померти? І пофігу що стрес і армійське харчування – це привід дбати про власні зуби вдвічі частіше, а не навпаки.

Так от, що мені завжди подобалось в Ромі – це те що він крім фахової підготовки та тренувань читав, займався спортом, учив англійську, розвивався як міг і, звісно, слідкував за здоровʼям і зубами зокрема. Він не дав загрозі забрати у себе завтрашній день. Зараз він став депутатом. Думаю, що це не остання сходинка в його карʼєрі. Зуби має здорові. Книжки продовжує читати. Мови вчити теж.

Якщо повернутись до країни, то насправді на нас напали 8 років тому і війна нікуди не ділася. Ми в цьому схожі на Ізраїль, якому судилося воювати всю свою недовгу історію. У нас буде війна, завжди буде загроза, завжди будуть танки на кордоні і це чи наступне х**ло, наслідуючи уроки Ким Ір Сена, буде махати нам своєю новою погано пофарбованою ракетою. Поки вони не розваляться у нас буде війна. А коли розваляться – будуть війни поменше. Завжди. Вони зазомбовані на покоління вперед і все. Крапка. Лишіть свої ілюзії про мир. Навіть коли ми повернемо Крим та Донбас спокійно не буде. Ваші діти і онуки будуть рости і будувати країну, яка щодня має доводити своє право на існування.

Чи можуть вони напасти зараз? Можуть. І вже напали кібернетично та інформаційно, вже розхитують суспільство та економіку.

Чи вдарять вони ракетами та танками? Теоретично так. Але я не уявляю як вони планують окуповувати великі міста, в країні з сотнями тисяч ветеранів. Вони з усіма своїми ракетами та літаками пів року нічого не могли зробити з Алеппо в якому їм протистояло всього кілька тисяч людей і жменька техніки, які знаходились у повному оточенні. Маленькі переможні війни в Росії історично виходять так собі. І я не думаю, що жителям великих українських міст варто сильно турбуватися за власні життя. А карту бомбосховищ варто було глянути ще у 2014-му. В тому ж Ізраїлі кожен знає куди бігти у разі чого.

Частина друзів і знайомих почала купувати зброю і шукати собі місце на випадок бойових дій. Тут я вам таке скажу, ніхто не знає не тільки чи будуть ті дії, а і якими вони будуть. Тому, наразі, не намагайтесь вгадати що буде далі. Не вгадаєте. Толку від цього як від текстів про виживання під час війни у твоєму місті написаних під час Балканських війн. Я їх читав з переляку навесні 2014-го. Краще б більше часу витратив на заробляння грошей. Якщо ви маєте щире бажання зустрічати ворога зі зброєю в руках – то нагадаю що в Україні як раз починається формування територіальної оборони. Запишіться туди. У разі ж якщо нападуть до того як воно буде працездатним – у нас уже і так є хороший досвід формування добровольчих підрозділів. Не переймайтесь – та для всіх стане місця. І забезпечення буде краще ніж у 2014. Не пропадемо. Ми це вже проходили. А зараз достатньо записатись у ТРО і просто собі пообіцяти що ви не будете ховатись за відмазками, якщо час прийде. А спосіб знайдеться. Не переймайтесь.

Щодо вірогідностей. Особисто я на даний момент думаю, що у повний зріст не нападе. Пошантажує захід, побрязкає і звалить у барліг. Бо, як каже народна мудрість, кордони Росії закінчуються там, де можуть дати чоботом по брудному хлібальнику. От і все.

Тому я і продовжую жити наступний етап свого життя. Їхати свою навколосвітку. Відкривати світ для себе та інших. Розвиватися, відновлювати здоровʼя та дивитися у майбутнє. Бо якщо я дам його у себе забрати цим стресам і тривогам це означатиме що ворог переміг. А я дуже не люблю програвати. Власне, тому й обрав для посту саме це фото. Хрін їм, а не майбутнє. У нас воно є і буде, на відміну від них.

І ми маємо за це подякувати нашим військовим, дипломатам, та кожному хто хоч раз за час війни брав до рук зброю або допомагав армії в інший спосіб. Це ваша заслуга, що ми зараз є. У 2014-му ми могли втратити все. Той потяг для Росії вже пішов. Завдяки вам у нас усіх є майбутнє.

Окрема вдячність міністерствам Оборони, Закордонних Справ, Генеральному Штабу та нашій діаспорі. Безпрецедентні обсяги міжнародної допомоги та підтримки – це ваша заслуга. Лупайте цю скалу й надалі. Приємно відчувати що ми з цією ситуацією працюємо не одні.

P.S. Ну а в разі, якщо мої прогнози не справдяться – не переживайте, я знайду спосіб швиденько повернутись і знайти своє місце у системі національної безпеки та оборони. Там і зустрінемось. Буду радий знову побачити багато знайомих і світлих людей. Хоча думаю, що зустрінемось ми традиційно на Марші на День Незалежності, а не на війні.

А поки буду жити своє життя і втілювати свої мрії. Того ж бажаю і вам.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.