Чи готова Україна до відбиття загрози з повітря - Олександр Коваленко

В останні дні панічні заяви та різного роду плани вторгнення в Україну та "падіння" Києва за лічені години набувають все більш параноїдального та шизофренічного характеру. А параноя і шизофренія — це люто-токсична суміш, геть-чисто позбавляє здорового глузду. А саме в такі напружені часи саме розсудливість і холоднокровність потрібні як ніколи.

Що ж, додам дрібку критичного мислення в цю пульсуючу нервозність реальність.

Отже, вчора я спостерігав за тим, що у відкритих джерелах все більше почало з’являтися відео із зафіксованою передислокацією російських ударних гелікоптерів ближче до кордону з Україною. Причому відео з гелікоптерами кількісно почали витісняти відео з танками на залізничних складах та колони бронетехніки на дорогах загального користування.

Водночас в інформаційному просторі все частіше згадується сценарій килимових бомбардувань України протягом 48 годин російською авіацією.

Що ж, звучить і виглядає це все дуже страшно, але ж чи варто панікувати? Адже і справді, Росія є однією з тих країн, які мають численні повітряні сили. А для цього слід розуміти, якщо Росія і задіє свої ПКС проти України, чи є нам чим оборонятися від загрози з повітря?

Можливо, для когось це буде секрет, але ППО України є однією з найбільш боєздатних у Європі. І це зовсім не перебільшення для заспокоєння.

На сьогодні повітряний простір України прикривають 25 дивізіонів ЗРК С-300П, близько 5 дивізіонів ЗРК С-300В, не менше 9 дивізіонів ЗРК С-300ПТ та до 10 дивізіонів ЗРК Бук-М1.

Для розуміння, один дивізіон ЗРК С-300П — це 12 пускових установок, дивізіон ЗРК С-300В — це 24 ПУ, дивізіон ЗРК — "Бук" — це 6 СОУ.

Із зберігання протягом останніх кількох років виводилися ЗРК С-300, ЗРК Бук, ЗРС С-200 і ЗРК С-125. Наскільки успішно і в якому стані вони сьогодні, нічого конкретного сказати не можу. Але, головне те, що той потенціал ППО, який є щодо відбивання ударів висотної авіації, вже повинен змусити замислитися про те, хто має намір її застосувати проти України.

Але йдемо далі.

Те, що я писав вище — це ППО великого радіусу дії і застосовувати його по, наприклад, ударними вертольотами або БПЛА, м’яко кажучи, не доцільно. А ось що працюватиме по різного роду Мі-28, Ка-52 та банально Мі-24 та Мі-8, так це ПЗРК та ЗРК малого та середнього радіусу дії.

Згідно з відкритими джерелами на озброєнні ЗСУ є не менше 100 одиниць ЗРК "Оса", близько 150 ЗРК "Стріла-10", близько 90 ЗРПК "Тунгуска" та близько 30 ЗСУ-23-4 "Шилка". Також відомо про наявність 600 ПЗРК "Голка". Про наявність та кількість ПЗРК "Stinger" та "Piorun" говорити не стану, точних даних з цього питання немає.

Крім того, відомо про наявність на зберіганні понад 20 ЗРК "Тор", близько 100 ЗСУ-23-4 "Шилка", кількох сотень ПЗРК "Стріла-2" та "Стріла-3" та ряду іншого озброєння. Ступінь їхньої готовності невідомий.

Власне з цього співвідношення можна зробити дуже недвозначний висновок — російських пташок, у разі вторгнення в український повітряний простір, чекатиме неминуче і доволі масове падіння.

Але все ж таки, не все так райдужно. Адже саме на придушення ППО далекого радіусу дії, можливо і швидше за все, будуть спрямовані зусилля російських окупантів. А придушення може полягати не лише у використанні РЕБ, а й за допомогою вогневої поразки, для чого можуть бути використані засоби, що дозволяють не перетинати кордон з Україною, зокрема оперативно-тактичні ракетні комплекси або крилаті ракети морського та повітряного базування.

З іншого боку, задіяння подібного роду озброєнь з території Росії передуватиме як актове вторгнення, а отже сама сухопутна операція вже не стане несподіванкою.

Якщо Україні вдасться зберегти свою ППО далекого радіусу поразки у боєздатному стані та уникнути її придушення, російської авіації у нашому повітряному просторі місця не буде. А без переваги в повітрі говорити про успішну сухопутну операцію російських окупантів у нинішніх умовах не доводиться.

Загалом, ще раз зазначу, що за рядом показників Росія нині, незважаючи на стягування та збільшення військового контингенту біля кордонів з Україною, не має достатнього потенціалу для успішного вторгнення. І, повірте, це чудово усвідомлюють і у Кремлі. І якщо людські життя для російського керівництва, згідно з традицією, що історично склалася, нічого не означають, то ось нечисленну боєздатну техніку, яку вони по крихтах відновлювали останні два десятиліття, гробити в заздалегідь програшній авантюрі вони вже точно не стануть.

А тому не піддається паніці і віримо у ЗСУ.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.