Ми не повинні віддавати безпеку України на відкуп іншим країнам - Ілія Куса

Україна вступила у четвертий тиждень відкритої війни з Росією. На цей час можна зробити низку важливих військових, політичних та геополітичних висновків.

Російські війська змінили тактику. Стало зрозуміло, що вони можуть взяти великі міста. Тому вирішили перейти до млявої, тривалої війни. З облогами, зі знищенням базових комунікацій та інфраструктури. Зі знищенням стратегічних резервів: продовольчих баз, нафтобаз, газотранспортних систем, газопроводів, водоводів тощо.

Те, що відбувається за будь-якої сучасної "міської війни". Найнаочніше ми бачимо це у Маріуполі.

Така війна завжди пов’язана з тривалими облогами, постійними обстрілами, маневровними бойовими діями у передмістях. І з величезною кількістю жертв серед мирного населення, яке у великих містах фактично виявляється між молотом і ковадлом. Що робить таку війну ще більш мерзенною та трагічною.

Але російські війська вирішили діяти саме так, коли зрозуміли, що не можуть взяти нападом Маріуполь, Суми, Харків, Чернігів і так далі. Вони перейшли до тактики знищення. Деякі міста взагалі рівняють із землею – як ту ж Охтирку. Все заради того, щоб множити гуманітарну кризу, яка тисне на керівництво України, змушуючи її йти на поступки агресору

Проте зі поступками поки що не складається. Тим більше що Захід збільшує військову підтримку Україні. З останнього "набору" – сотні зенітних систем Stinger, тисячі ракетних комплексів Javelin, понад 20 мільйонів патронів стрілецької зброї та гранатометів та мінометів, по 25 тисяч комплектів бронежилетів та шоломів тощо. Все це допомагає нам оборонятися, триматись, затягувати війну. Але не дозволяє переходити у серйозний контрнаступ. Для цього необхідні потужні системи ППО, важке озброєння, що дозволить позбавити Росії переваги в повітрі. Звучать заяви про можливе надання нам потужних систем ППО. Якщо це станеться, росіяни не зможуть вільно, як зараз, запускати ракети або використати авіацію.

З приводу переговорів з Росії. Схоже, вони вийшли у проміжну важливу фазу, коли може відбутися зближення позицій – навіть підписання якихось домовленостей.

Принаймні якщо судити за заявами сторін. Зрозуміло, що будь-які домовленості, якщо їх буде досягнуто, мають бути підписані (і на цьому неодноразово акцентував президент Зеленський) на прямих переговорах лідерів України та Росії. Тобто Путін і Зеленський зустрінуться і щось підпишуть.

У переговорному процесі зараз є дві проблеми. Перша – так звана "денацифікація", під якою РФ, судячи з останніх заяв, розуміє прийняття Україною низки законопроєктів, спрямованих на збереження російської мови як другої державної або регіональної, або ще якоїсь. І посилення покарання за підтримку нацизму, фашизму і так далі (цікаво – у чиєму розумінні). Схоже, саме цього хоче Росії. Інакше термін "денацифікація" важко пояснити.

Друга проблема – визнання Криму російським, а т.зв. "ДНР" та "ЛНР" у межах Донецької та Луганської областей (або якось інакше).

Безперечно, Україна не може на це піти. І я не уявляю, за яких умов могла б. Отже, тут єдиний варіант для нас – винести ці питання за дужки. Тобто домовлятися про них окремо. Про що начебто вже сказав радник голови ВП Михайло Подоляк.

За іншими пунктами – можливий компроміс. Але багато залежить від Росії. Тому що саме вона зараз гальмує переговори тим, що досі вірить у свою перемогу та прагне захопити якнайбільше території України до підписання угоди про перемир’я та фіксацію нових ліній розмежування.

Але щодо перемир’я та виведення військ – компроміс, гадаю, можна буде знайти. Все залежатиме від воєнної ситуації.

Але треба заглядати за неї. За "після війни". В майбутнє. І в цьому сенсі цікавою видається пропозиція президента України Володимира Зеленського щодо нового військово-політичного союзу U-24.

От тільки я не вірю, що сьогодні світові лідери хоч щось можуть гарантувати. На жаль, ми живемо за часів, коли є криза гарантій безпеки. І це видно не лише на прикладі України.

Другий момент – я не впевнений, що багато країн світу захочуть брати на себе юридичні зобов’язання щодо захисту України протягом 24 годин (як запропонував Зеленський).

Тож якщо й будуть якісь домовленості на базі пропозицій Зеленського – це буде, умовно кажучи, ще один Будапештський меморандум. Коли виписані деякі гарантії, але вони не мають значної юридичної сили. Або гарантійний механізм виписаний так, щоб дозволяє його інтерпретувати – і залишати вікно для маневру, у разі чого…

Якщо втілювати в життя подібні відтворення "Будапешта" (а все виглядає саме так), то все одно ставка на власні збройні сили має бути основною.

Втім, ця ідея може бути використана як переговорний компроміс із Росією – у контексті питання нейтралітету України. Тобто – отримання певних гарантій від інших країн щодо нашої безпеки. При цьому важливо розуміти, що вони не стовідсоткові. І що ми не маємо віддавати безпеку України на відкуп іншим країнам. Не можна повторювати помилку 90-х років та й взагалі всієї нашої зовнішньої політики останніх 30 років.