Приватизація в Україні під час війни: що треба розуміти - Анатолій Амелін

З 1 вересня в Україні планують масово запустити процес приватизації. Про це заявив прем’єр-міністр Денис Шмигаль у ході селекторної наради з керівниками областей минулого тижня, 3 серпня.

Я не називав би це великою приватизацією держпідприємств. Швидше йдеться про малу та середню. Велика вона хіба що з погляду масштабів.

Звісно, війна – це найгірший час для продажу чогось. З іншого боку, війна – найкращий час для оптимізації чогось. Доходи від держмайна ми отримуємо у вигляді дивідендів лише від кількох великих державних компаній. Насамперед це "Нафтогаз" та його донька "Укргазвидобування". Крім того, серед таких компаній – "Укрзалізниця", "Укрпошта", "Енергоатом", а також держбанки, які контролюють понад 50% банківського сектору.

Те, що анонсовано до продажу, це здебільшого підприємства, які вже не існують, або об’єкти нерухомості. Тож у цьому випадку – мова не так про отримання доходів від їх продажу, як про оптимізацію витрат держави. Всі ці будівлі, їхня охорона, перевірки, аудити, потребує витрат. У тому числі на утримання людей, які цим займаються.

Тому, наголошую, такого роду приватизація – це механізм не так наповнення держбюджету, як оптимізації його видатків. Великі прибуткові підприємства, як я знаю, на продаж не виставляються. І не планується.

Ну, а небезпека придбання тих чи інших підприємств під час війни, звичайно, є. Як і будь-яка комерційна діяльність у воєнний час. І бізнес сам для себе ухвалює рішення – брати ризики чи ні. І ці ризики враховуються у ціні. Отже, великої конкуренції під час цієї приватизації точно чекати не варто. Але, повторюся, йдеться про оптимізацію видатків держави. Якщо ці напівзруйновані, зношені об’єкти потраплять до рук приватників – і приватники будуть зацікавлені щось зробити з цим, це створить додаткові інвестиції, робочі місця.