Регулювання медіа під час війни — чому це погана ідея та як не перетворитись на Росію - Редакція "Телеграфу"

Відкрите звернення редакції "Телеграфу" до народних депутатів щодо закону "про медіа"

У перші тижні після повномасштабного вторгнення Росії Україна глобально переграла кремлівських технологів на інформаційному полі. Ми говоримо саме "Україна", оскільки якраз українські медіа та блогери у режимі 24/7 показували правду про вторгнення, насилля та жахи війни, яку в нашу країну принесли російські війська. Склалось враження, що навіть кремлівська пропаганда не була готова до того, що російські солдати таки перейдуть кордон та спробують захопити Київ.

Українські ж журналісти самовіддано, під обстрілами та з окупації, з бункерів та еміграції доносили всьому світові позицію жертви агресора. Дехто з наших колег взяв до рук зброю та пішов захищати Батьківщину на передову, декого закатували та вбили окупанти.

Однак свобода перемогла тоді й перемагає зараз. Українські медіа власноручно знаходили баланс між самоцензурою та бажанням донести читачу важливу інформацію. Ми не просто так використовуємо слово "самоцензура", оскільки у часи війни журналіст як ніколи розуміє важливість збереження у секреті певних даних, які може використати ворог. Наприклад, військових позицій, імен й таке інше.

Наразі Верховна Рада планує прийняти законопроєкт "Про медіа", яким влада намагається запровадити регуляцію онлайн-ЗМІ, роботи блогерів та платформ. 23 серпня документ вже підтримав комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, хоча 34 народні депутати з п’яти фракцій та позафракційні звернулися до голови парламенту Руслана Стефанчука з закликом зняти документ із пленарного засідання.

Зазначимо, що це не перша спроба влади прийняти закон "про медіа" за каденції чинного президента. Перші намагання були продемонстровані ще до війни — законопроєкт № 2693-д "Про медіа" зареєстрували у Верховній Раді 27 грудня 2019 року, у травні 2020-го парламент відправив його на повторне перше читання. Звісно, нині можна прикритись поясненням, що прийняття закону є однією з вимог вступу до ЄС, але чи не є свобода якраз одним з індикаторів готовності стати членами європейської родини.

Нам здається, що прийняття закону, який крім всього іншого передбачає також розширення повноважень Нацради з питань телебачення та радіомовлення, є, м’яко кажучи, не на часі. Українське суспільство і журналісти зокрема продемонстрували свою зрілість і готовність жертвувати сенсаціями заради перемоги. Чому саме зараз, коли на фронті гинуть кращі сини України, народні депутати вирішили спробувати підкрутити гайки під егідою світлого європейського майбутнього? Питання риторичне.

У понеділок, 29 серпня, українські ЗМІ максимально коректно висвітили інформацію щодо контрнаступу українських військ на Півдні нашої країни. Ми точно розуміємо, коли задля великої перемоги треба хвилину помовчати, однак шкода, що деякі з нардепів, які будуть голосувати за цей закон, цього режиму відповідальної тиші, на жаль, не притримались.

Україна — не Росія, свобода, яку ми маємо зараз, не просто дарована нам, а відвойована і відвойовується щодня і щосекунди. Згадайте про це, шановні депутати, коли будете тиснути на кнопку.