Лавра розбрату. Чому доля легендарного київського монастиря – важлива - Іван Верстюк

У вівторок, 22 листопада, Служба безпеки України, а також Нацполіція та Нацгвардія, розпочали проведення низки контррозвідувальних заходів на території Києво-Печерської Лаври – легендарного столичного монастиря, заснованого в ХІ столітті, що знаходиться під контролем так званої "УПЦ МП". Це – правильне рішення й правильні дії. Лавра не один рік виконувала роль осередка російської православної культури, що в нинішніх умовах є безпековим ризиком для Києва та України, котрий не можна ігнорувати.

Почнімо з того, що Київську Лавру в різні роки охороняла власна воєнізована охорона в мілітарній формі та проросійськими настроями. Присутність радикально налаштованих молодиків у формі з сентиментами до ідеології "російського світу" в Києві – не можна було вважати нормою ні до війни, ні тим більше під час війни. Форму охоронців Лаври можуть носити різні ненадійні елементи, підвищуючи ризик диверсій як на території самого монастиря, так і в центрі Києва.

Саме тому дії СБУ – цілком виправдані й дуже логічні. Але справа в тім, що проблема Київської Лаври – значно глибша, ніж проросійські молодики у формі. Спробую пояснити, в чому річ.

Лавра та її духовенство традиційно займається поширенням російської православної культури. Це помітно з асортименту лаврських магазинів, де є, для прикладу, книги про московських священників, а от книгу з біографією українського священника знайти тут вкрай важко, а логічних пояснень для цього немає.

Згадаймо 2019 рік. Тоді Лавра видала великий книжковий том про митрополита Володимира (Богоявленського) – очільника монастиря та керівника Київської єпархії, вбитого в 1918 році. Для організації конференції про митрополита Володимира, матеріали якої й стали основою книги, намісник Лаври Павло (Лебідь) утворив організаційний комітет. До нього офіційно увійшли Микола Азаров, Едуард Ставицький та Микола Злочевський – "еліта" Партії регіонів. А це – 2019 рік, коли злочинний характер діяльності цієї партії був очевидним для мільйонів українців та українок. Таке провокування суспільних розколів, підігрівання нестабільності в суспільних настроях зі сторони керівників Лаври не є припустимим.

Довгі роки Лавра ігнорувала більшість актуальних церковних питань – це і відправлення богослужінь українською мовою, і видання книг про історію Української церкви в проукраїнському дусі, і належні стандарти освіти в тутешній Київській духовній семінарії та академії. Натомість, лаврське духовенство проводило регулярні заходи із вшановування "російської культурної величі".

Офіційно припинивши канонічний зв’язок з Московським патріархатом в травні 2022 року, церковна організація митрополита Онуфрія (Березовського), відома як УПЦ МП, не вдалася до подальших заходів із українізації церкви з метою позбавлення від російських впливів. А саме до цього закликали деякі священники цієї церкви.

Але давайте спробуємо подумати про майбутнє. Російська пропаганда неодмінно покаже контр-розвідувальні заходи в Лаврі як "агресію проти церкви", проти "православних вірян". Слід чекати, що Московський патріархат звернеться з нотами протесту до міжнародних релігійних організацій, вимагаючи засудити події в Київській Лаврі 22 листопада. Такі ноти можуть бути надіслані до Всесвітньої організації церков, ООН, помісних православних церков.

Традиційно, лінію Московського патріархату на міжнародній релігійній мапі підтримують Польська православна церква, часом це роблять Антіохійська церква та Єрусалимська церква. Тому слід приготуватися, що низка релігійних організацій таки можуть виступити публічно із осудом контр-розвідувальних заходів у Лаврі.

Понад те, Московський патріархат та його очільники можуть виступити з тезами про "рейдерське захоплення Лаври українськими неонацистами", закликаючи до "православного джихаду". Подібні меседжі можуть бути поширені через соціальні мережі, зокрема православні групі, що діють в Україні. Можна назвати такі Вайбер-групи, як "Православные", "Мир души!", "Батюшка Амфилохий", в котрих відбувається поширення російської православної культури, а спроби говорити про українську православну культуру регулярно блокуються адміністраторами та учасниками цих груп.

Мета Московського патріархату наразі – мобілізувати лояльних російській православній культурі священників та мирян на акції протесту проти контр-розвідувальних подій у Лаврі.

Коментуючи події в Лаврі, слід говорити про те, що вплив російської культури для Києва та України під час війни – дуже серйозний елемент в палітрі суспільної нестабільності. В часи, коли потрібно гуртуватися навколо ідеї перемоги у війни, ідеї максимальної підтримки для ЗСУ, Україна не може ігнорувати присутність проросійськи налаштованих сил на території легендарного столичного монастиря.

Якщо ж говорити про майбутнє церковної організації під проводом митрополита Онуфрія (Березовського), то їй слід почати нарешті діяти в проукраїнському дусі. Відновити повноцінний діалог з ПЦУ, визнавши для початку канонічність ПЦУ та її духовенства. Почати провадити українську патріотичну діяльність. Провести аудит настроїв серед власного духовенства, що виявити в ньому тих, хто своїми проросійськими настроями, висловлюваннями та діями вносить розбрат у середовище українського суспільства.

З організаційної точки зору, УПЦ МП – вкрай громіздка структура з великою кількістю духовенства, зокрема духовенства в архиєрейському сані. Висвята надмірної кількості єпископів довший час було специфічною лінією політики УПЦ МП, яка була спрямована на те, аби зупинити перехід духовенства до ПЦУ. Логіка була наступна: в нас в УПЦ МП ти скоро можеш стати єпископом, а в ПЦУ будеш всього лише священником. Звісно, з канонічної токи зору подібна логіка є неправильною.

Проблему УПЦ МП слід було починати вирішувати, мабуть, раніше, однак краще цю проблему вирішити зараз, під час війни, ніж не вирішити її взагалі. Навряд чи в Україні може бути місце для релігійної організації, що проповідує духовну культуру країни-агресора. Легких рішень в даному напрямку наразі немає, а є лише складні – але вони здатні забезпечити той рівень суспільної стабільності в Києві та Україні, якого потребує задача перемоги у війні, що почалася 24 лютого.