Ми так довго будували "європейський храм" в Україні, що забули, навіщо нам це треба - Юрій Смєлянський

У п’ятницю, 3 лютого, у Києві відбудеться саміт Україна-ЄС. Глава Кабміну Денис Шмигаль заявив, що наша країна має амбітний план – стати членом Євросоюзу протягом найближчих двох років.

Коли сьогодні чуєш щось пов’язане зі вступом України до ЄС, спливає фраза: "Так довго будували храм, що забули навіщо".

Влітку вже далекого 2005 року мене запросили на публічне обговорення питання євроінтеграції до Сімферополя. Це був той час, коли українська влада того періоду каденції вирішила вийти до суспільства і в публічному діалозі розповісти про переваги вступу до ЄС. Риторика від влади звучала стандартно – повірте нам, вам у ЄС буде добре. Зустріч, у якій я взяв участь, відбувалася з кримськими представниками малого та середнього бізнесу. Мені навіть дозволили виступити, але те, що я тоді казав, не сподобалося представникам державної влади.

Використовуючи футбольну риторику, я сказав, що нам пропонують вийти грати на чуже, незнайоме для нас поле. І грати за чужими правилами, яких ми не знаємо. Сказав про те, що було б простіше для початку запровадити європейські правила життя та відносин в Україні, звикнути з ними жити, досягти хоча б приблизного європейського рівня життя, а потім ухвалювати рішення про вступ.

Минуло вже майже 18 років із тієї зустрічі. Кожна каденція влади "веде" Україну до Європейського Союзу. Майже покоління ми рухаємось до Європи. Тільки виникає відчуття, що зовсім забули чи перестали розуміти – навіщо? Метою став сам рух, а не реальні результати. Усі минулі роки влада намагалася намалювати факт вступу до ЄС як якийсь секретний код, після запровадження якого одразу всім щастя.

Яка стратегічна мета для України: сам факт вступу до ЄС чи забезпечення європейської моделі життя в Україні? Для влади – підписання паперу про ухвалення. А суспільству? Для громадян України? Чи змінилася за минулі 18 років система відносин в Україні? Чи стала вона більш європейською? Чиновник чи представник правлячої сили однозначно дадуть відповідь, що "Так". І зазначить при цьому, що це заслуга саме їхньої каденції влади. А насправді?

В Україні побільшало робочих місць? Ми змогли стати економічно сильнішими? Адже ЄС – це насамперед економічний союз. Наш рівень життя та споживчі можливості суспільства стали за рівнем та можливостями більш європейськими? Ні. Навпаки.

Влада якимось чином намагається пофарбувати фасад України у європейські кольори: виконуючи через пень-колоду вимоги та умови; змінюючи законодавство тощо. Але, художнє фарбування фасаду (і на цьому влада стоїть твердо) жодним чином не має впливати на реальні позитивні зміни в Україні. Влада так само продовжує не поважати приватну власність, за винятком власності членів своєї команди. Влада так само вважає, що вона стоїть над законом і Конституцією. Влада так само не поважає людину, ігнорує її природні та конституційні права.

Наприклад. Безмежно завищені ціни стали, з погляду влади, ознакою та показником руху до Європи. Влада всіма силами та способами зберігає в українському суспільстві бідність. Адже бідною та економічно залежною людиною легше керувати і простіше збагачуватися за її рахунок. Ми так довго будували "європейський храм" в Україні, що забули, навіщо це нам треба.

Адже навіть ухвалення рішення дати "добро" на вступ України до ЄС не зробить нас економічно сильнішим. Для України є шанс вступу до ЄС у якомусь майбутньому, якщо ця влада, яка прагне побудувати в Україні новий УРСР 2.0, піде з політичної сцени, а на її місце виборці зможуть привести владу, яка займатиметься розвитком України, а не самозбагаченням.

Ну, а в словах прем’єра Шмигаля немає нічого, окрім політичного піару та чергових порожніх обіцянок.