Посланник Папи Римського в Москві тисне руку і посміхається злочинниці, яка вивозила українських дітей - Кирило Говорун

До екуменічних організацій та церков, як наприклад Всесвітня Рада Церков або Ватикан, був досить високий кредит довіри щодо їх миротворчих здатностей. На мою думку, цей кредит в Україні вичерпано. Я, мабуть, серед останніх, хто ще намагався знаходити якісь резерви для такого кредиту…

Проблема релігійних миротворців, на мою думку, у тому, що їх більше цікавить процес, аніж результат, бо процес хоч якось доводить їх корисність. Результатів ж ніхто гарантувати не може, і вони примарні.

Також релігійні миротворці неодноразово вели себе по відношенню до української влади за принципом: зʼїдять. І при цьому готові зʼїсти будь-що від російської влади. Вони продемонстрували нерозуміння природи цієї війни. Тому що виявилися заідеологізованими — насамперед під впливом постколоніальної ідеології, яка показала себе неспроможною пояснити війну в Україні.

Після зустрічі кардинала Дзуппі у Москві із злочинницею Львовою-Біловою я особисто втратив віру у миротворчий потенціал Ватикану, як раніше втратив таку віру щодо ВРЦ. ВРЦ раніше була направляла свої місії у табори з українськими дітьми, щоби підтвердити, як РПЦ "дбає" про них. Тепер Дзуппі тисне руку і посміхається тій, яка прямо причетна до депортацій.

Хоча б якимось виправданням цієї зустрічі кардинала Дзуппі може бути лише звільнення когось з депортованих дітей. У цьому сенсі слід роздрізняти між миротворчою та гуманітарною місіями Ватикану. У устанньому випадку успіхи є, і ми маємо бути за них вдячними. А у миротворчу місію Ватикану я вже не вірю.