Ілон Маск виставив себе ворогом, але Україні варто звернути увагу на один момент - Віталій Чепинога

Засновник компанії "SpaceХ", власник соціальної мережі Х (колишній Twitter) Ілон Маск запостив цинічний мем щодо президента України Зеленського, який неабияк розізлив та збурив мережу. Мем, по суті своїй, не смішний і не дуже дотепний. Цим Маск ще раз довів, що багата людина не обов'язково завжди мудра. Коли покидаєш межі своїх компетенцій і берешся говорити про те, в чому ти геть не тямиш, іноді цілому світові стає ясно, що ти – бовдур. Багатий, талановитий, почасти геніальний, але — бовдур. Вже не кажучи про те, що це просто ницо й ганебно.

Втім, Маск давно вважається латентним прокремлівським речником, який розповсюджує путінські наративи і говорить всілякі нісенітниці про україно-російську війну. Тому апелювати до його совісті — справа невдячна й непотрібна.

Але справа в іншому. Чи не уприявнив цей жарт Маска той, поки що ледь помітний, поворот у ставленні західного світу до України?

Бо ж ми впродовж останніх днів та тижнів можемо спостерігати за подіями та новинами у світі, які можна назвати "небажаними тенденціями". Для нас, для України.

Минулих вихідних на парламентських виборах у Словаччині перемогу здобула партія Smer-SD, яку називають проросійською. Її лідер, і майбутній потенційний прем’єр Роберт Фіцо – давній друг угорського прем’єра Орбана, виступає за припинення допомоги Україні, та проти вступу України до НАТО.

Ще трохи раніше, вперше за весь період україно-російської війни, більше половини конгресменів Республіканської партії США проголосували проти надання військової допомоги Україні.

Екс-президент США Дональд Трамп випереджає Джо Байдена на десять пунктів, за соціологічними опитуваннями, і цілком може повернутися в Білий дім, трохи більше як за рік.

Нині в США – "шатдаун", що може призвести до зупинки роботи всіх урядових органів, а відтак істотно вплине на надання допомоги Україні.

В Польщі правляча партія "Право і справедливість" також цілком може програти вибори до сейму, Анджей Дуда втратить посаду, а новим прем’єром стане Дональд Туск.

Якщо скласти всі ці новини й тенденції докупи, то отримаємо досить тривожну картину, яку експерти називають першими тріщинами в досі монолітній стіні західної підтримки України в її боротьбі з російською агресією.

На жаль для нас, сучасний західний світ – дуже прагматична територія. Впродовж останніх півтора року ми трималися на емоціях та пафосі в діалозі з союзниками. Ми говорили високі гарні слова, закликали до всесвітньої демократичної солідарності, вимагали негайної і неосяжної допомоги. І в зброї, і в грошах.

Ми справді ведемо боротьбу за свободу всього вільного світу і демократична Ойкумена це визнає. Але емоції втомлюють, як втомлює будь-яка одноманітність. Віднедавна від нас стали вимагати не слів і запевнень, а результатів. І не тільки військових. Це і боротьба з корупцією (а вірніше, її відсутність), яка сильно непокоїть Білий Дім (як днями написала Politico, проблема корупції в Україні турбує адміністрацію Байдена значно більше, ніж про це говориться публічно), і зволікання реформах, на яких наполягають США та Євросоюз, і не завжди збагнення кадрова політика вищого керівництва України.

Світ платить велику ціну за "нашу" війну. Звісно, Україна платить більше, і тою страшною ціною, яка не в грошах вимірюється. Але ці наші аргументи в прагматичному західному світі вже сприймаються не так, як раніше.

Сьогодні вищому державному керівництву України, дипломатам, лобістам українських інтересів в Європі та Америці слід переходити на принципово нові алгоритми діалогу з союзниками. Одягти футболку в кольорі хакі – вже не достатньо. Вони хочуть бачити результати конкретної роботи, а не самі тільки прапори й хоругви. Вони хочуть бачити й відчувати наше бажання здолати не тільки військо агресора, а й наших особистих внутрішніх ворогів — корупцію, непрозорість, тіньову економіку, безлад, непрофесіоналізм і невігластво.

А що стосується "поганих тенденцій", то не все так драматично, як нам розповідають деякі експерти. Сучасний світ, на щастя, не полярний, і не чорно-білий. Цінність інститутів світової демократії якраз і полягає у величезній кількості паритетних засторог та запобіжників, завдяки яким тримається ціла Система, незалежно від того, хто переміг на виборах до сейму, і кого обрали до конгресу. Якщо ви читаєте новини та експертні висновки, й бачите, що "все пропало", то найімовірніше ви стали жертвою ворожих ІПСО.

Якщо ми розглянемо кожну "погану" новину з усіх боків, то помітимо й інші її відтінки. І згадаємо, що наприклад, той самий словацький переможець на парламентських виборах Роберт Фіцо ще зовсім недавно підтримував Україну, і виступав категорично проти будівництва російського "Північного потоку". І загалом 70 відсотків республіканців США однозначно підтримують Україну. І до виборів в США ще є достатньо багато часу, аби Джо Байден зміг обратися на другий термін. І Дональд Трамп говорить, що він зможе збити ціну на світову нафту так, що російська агресія втратить будь-яку осяжну рентабельність. І шатдаун в США ніяк не вплине а ні на підготовку наших пілотів, а ні на постачання ракет ATACMS. І чергову фінансову допомогу конгрес нам надасть (з великими дебатами – але надасть)! І можлива перемога Дональда Туска на виборах до польського сейму, не ослабить, а зміцнить позицію Польщі щодо солідарності з Україною. Так працює демократія. ЇЇ треба відчувати, з нею треба говорити і спілкуватися, навіть у тому випадку, коли вона представлена Маском чи Трампом. Іншого вибору у нас немає.

Втім, і самозаспокоюватися не варто. Звісно, й за півтора року західний світ нікуди не пропаде, не відмовиться від підтримки, не зрадить. Але отримати цю допомогу буде суттєво важче. Тому зараз для України складається така нестандартна ситуація, коли час працює і проти нас, і за нас. Він проти нас, бо треба багато встигнути, але він і за нас, бо більше не можна зволікати.

А найголовніше: слід пам’ятати, що доля України вирішується не в Вашингтоні і не в Брюсселі. Доля України нині вирішується біля села Роботине, біля Кліщіївки, навколо Бахмута.

Минулого тижня ЗСУ знищило рекордну кількість російської артилерії – 947 одиниць. І це саме та новина, з якою жодне вороже ІПСО впоратися не в силі.

Тримаймося!