Знайти своє місце в цьому світі, це як знайти дорогоцінний камінь - Кирило Данильченко

Ми всі живемо на шматку скелі, що зі страшною швидкістю летить у крижаній пустці. На цій кульці не вистачає всього – води, їжі, тепла, заліза.

Реально, залізо, один із найпоширеніших елементів у всесвіті, а у пів мільярда жінок та чверть мільярда дітей анемія. Заробіть анемію, і спробуйте вилікувати її поїданням печінки та ковтанням добавок, може зрозумієте про що я пишу.

Хоч смокчи ручку, а гемоглобін вище 80 не піднімається. Нічого не вистачає там, де треба. Приблизно 70% жителів Землі опиняться на смітнику протягом двох місяців щойно втратить роботу. Багато хто вже на смітнику.

На тлі цього ми перетираємо одне одному міста в щебінь і ракетами підриваємо в порту кораблі за 400 км. Це викликає екзистенційний страх. Я розумію людей, які хочуть сховатись від подібного.

Уникати цього жаху з появою глобальної мережі стало трохи легше. Раніше доводилося малювати картонки наче це дама і вона б’є валета, щоб утекти в маня світи, але тепер є варіанти.

Серіали — як же важливо як саме закінчився сезон вигаданої х**ти, де Емілія Кларк, літала на намальованому на зеленому екрані драконі.

Футбол — моє улюблене 22 мільйонери у різних кольорах, давайте наб’ємо один одному обличчя за них у переході та розфарбуємося у кольори клубу. А ще весь вечір обговорюватимемо скільки коштував Мессі.

Срачі в соціальних мережах і набіги на тих, хто нам не подобається — читай кібербулінг і кидання гі*ном, як у бонобо.

Ігри — тут ти менеджер з продажу лямблій, а там ти голова поселення і темний лицар.

Сон величезних жахливих масштабів. Який буде розширюватися, бо людям страшно і нудно по черзі. Що можна побажати в новому обороті цього шматка скелі, тим, хто остаточно не втік у внутрішню еміграцію?

Чітко знайти місце на кульці.

У мене є знайомий тренер з боксу. Він у 65 років все ще складає грушу та ставить людям удар у підвалі. Чоловік сипле жартами примовками, знає у місті бандитів та депутатів, може вирішувати багато питань.

Але питання у нього найчастіше — бандерики на вечерю чи сосиски. Сто разів шановні люди пропонували піти до хромованої зали, зробити воронку продажів і почати штампувати курси. Тренер усміхається, але продовжує займатися у підвалі і все ще охочих до нього потрапити більше, ніж він може прийняти.

Ситий, взутий, одягнений, забезпечений, займається улюбленою справою і біжить до зали як на свято. Не виявиться на смітнику дуже довго, втративши роботу. А ще від нього виходить таке приємне сухе тепло. Те, що зумери називають словом вайб.

Людина на своєму місці. Не треба бити партнера та махати гранатами, йди краще попрацювати з мішком та лапами. Більш ніж впевнений, що якби він потрапив у зал, введи графіки продажів і прокачуй особистий бренд, тепле сухе тепло б зникло. І він із літнього навченого життям мужичка перетворився б на стандартного бройлера з баблом в очах.

Я бачив це тепло і в гончарів, і в пілотів рубак, і в медсестри помічника стоматолога. Воно й дає мотивацію. Хто реально хотів реально звалити в ЄС, переплив на качечці Тису. Він так не хотів бути тут у дискомфорті, що пішов і зробив.

Хто хотів до армії, не завадили, ні плоскостопість, ні аритмія, ні відсутність кінцівки. Хто хотів потрапити в "Москву" — повернув тумблер і влучив.

Я ось хотів після тромбозу пройти 15 км. з рюкзаком без болю. Пройшов. А починав з дійти до аптеки через дорогу.

Пощастило? Пощастило — міг зі стегна вилетіти тромб і пока. Але я пив пігулки за графіком, багато ходив через біль, у сніг дощ та мороз. Змивав піт після маршруту, кидав палиці і йшов в**бувати.

Було чудово. Ні про що не шкодую у минулому обороті.

Знайти своє місце в цьому світі, яке ти не ненавидиш і любиш там працювати, це як знайти дорогоцінний камінь.

Джерело: пост Данильченка у Facebook