До росії всього 5 кілометрів: як волонтери допомогли лікарні у звільненому Вовчанську та як виживають самі медики

Завдяки волонтерам прикордонне місто зберігає життя

За нашу перемогу та незалежність борються не тільки безпосередньо на фронті, а й у тилу. Ще з 2014 року волонтери єднаються та опікуються військовими та цивільними. Вони забезпечують необхідним харчуванням та медикаментами, якісним спорядженням, а головне – важливою технікою та автомобілями. Їхня діяльність мотивує та надихає, адже часто волонтери попри загрозу для життя відвідують населені пункти, же ведуться активні бойові дії. Вони роблять все можливе та збирають суми, які спершу здавалися непосильними.

Так, волонтери громадської організації "Дипломати" у січні навідалися до Вовчанська, щоб доставити гуманітарну допомогу місцевій лікарні. У місто, від якого до кордону з окупантами всього 5 км. Власне через це населений пункт страждає від постійних артилерійських обстрілів з боку агресивного сусіда.

Нам вдалося поспілкуватися з представником волонтерської організації Олексієм Гоянюком та дізнатися все про складнощі з організації добродійних ініціатив.

Як в сьогоднішніх умовах здійснюється доставка гуманітарних вантажів у такі дальні дороги? Що потребують медики на північному сході України? Як волонтерам вдається збирати великі суми та що їх мотивує обрати шлях інвестування свого часу, зусиль та ресурсів у розв'язання суспільних проблем?

- Як ви прийшли до рішення об'єднати свої зусилля та приєднатися до волонтерської діяльності?

- Організація "Дипломати" почала своє існування ще з 2020 року. Коли почалося повномасштабне вторгнення в нашу країну, ми зібрали людей та різні волонтерські ніші, з якими працювали від конфлікту на сході. Ми чітко розуміли, що в нашій країні біда, тому треба допомогати чим можемо. Наша позиція наступна: ми будемо волонтерити поки все не налагодиться заради майбутнього наших дітей.

Щоб доєднатися до нас треба тільки бажання. Ми маємо різні благодійні проєкти. Це допомога тваринам, гуманітарна допомога для переселенців або медичних закладів та багато іншого. У нас є сайт, де ви можете ознайомитися з цим. На сторінці ви знайдете опис до кожного проєкту, контакти, можливість зробити донат чи подати заявку на участь.

- Як ви знаходите тих, кому допомагати? Яким чином до вас можна звернутися?

- В переважній більшості до нас звертаються з конкретним запитом через соціальні мережі. Ми активно їх ведемо, зокрема Instagram-сторінку. Або ж через номер телефону, який закріплений на сайті. На жаль, шахраї теж зустрічаються, тому перш ніж допомогти, ми ретельно все перевіряємо.

Окрім того, на сьогодні ми регулярно допомагаємо п’ятьом медзакладам по Україні. Це заклади здоров'я Харківської, Херсонської та Дніпропетровської області. Проте до нас може звернутися будь-яка лікарня з офіційним листом з проханням допомогти тим чи іншим товаром.

- Напередодні ви доставляли апарати дуже високого класу. Довезти прилад вартістю €15000 є великою відповідальністю. Як ви здійснювали доставку, розвантаження та встановлення приладу?

- У Вовчанську центральну лікарню ми їздимо не вперше. Хоч місто знаходиться всього за 5 км від кордону з росією, а цілодобові обстріли створюють справжню небезпеку. З початку повномасштабного вторгнення і до 11 вересня населений пункт перебував під російською окупацією.

Все почалося з того, що від лікарні надійшов запит з проханням допомогти в отриманні наркозно-дихального апарату, відсутність якого значно ускладнювала роботу медичних працівників. Коли необхідна сума була зібрана, наша команда відправилась у Європу, аби забрати обладнання.

Подолавши понад 1000 км зі Львову ми успішно все привезли до пункту призначення. Окрім наркозно-дихального апарату Drager Fabius GS Premium, ми доставили й інші товари, які зараз необхідні для лікарів. Це кисневий концентратор, медичний компресор, кисневі балони, різного роду медикаменти, медичні товари та вироби. Оперативно розвантажити бус на місці допомогли медичні працівники та працівниці. Власне кажучи, європейці нам надали контакти медичного техніка, що встановив апарат.

У Вовчанську зараз менше чверті від довоєнного населення. Від кінця жовтня місто живе без газопостачання, адже раніше газ йшов безпосередньо з росії. Люди зігріваються електричними обігрівачами.

Після повернення у Вовчанськ українського прапора, місто переживає посилені обстріли та майже повну відсутність мобільного зв’язку. Окупанти навмисне гатять по лінії електропередач. Зрештою "Телеграфу" вдалося поговорити з головним лікарем Костянтином Тищенком та дещо дізнатися про те, як працює лікарня в умовах цілодобової збройної агресії.

"До 24 лютого лікарня була розрахована на 100 ліжко-місць, у лікарні працювало 316 осіб, з яких був 81 лікар. На сьогодні, на жаль, лікарів залишилось не більше чверті від загальної кількості. Люди стараються виїхати разом з сім'ями. Частина персоналу мешкає на території медзакладу, оскільки велика кількість домівок в місті були зруйновані. Ситуація дуже складна, але ми стараємося надавати медичну допомогу населенню у повному обсязі. Зараз лікарня працює на генераторах, тож цілодобово ми маємо можливість проводити як рентгенологічні, так і томографічні дослідження. "

Обстріли застають жителів міста повсюди, навіть у самій лікарні, де здавалося б можна знайти порятунок. Костянтин Вікторович додає, що кожен день є непередбачуваним, тому що буде вже за 5 хвилин ніхто не знає. Впоратися з усіма перешкодами, допомагають не тільки українські волонтери, а й міжнародні організації. Так, значна частина необхідного забезпечується товариством Червоного Хреста та іншими іноземними благодійними організаціями.

Продовжуємо розмову з волонтером ГО "Дипломати" Олексієм Гоянюком.

- Які складнощі зустрічалися на шляху до місця призначення? Адже зараз нерідко зустрічаються підірвані мости та понівечені дороги.

- Ми були в різних містах, об’їздили майже всю Харківщину. Дійсно мости підірвані, а доріг майже немає. Частіше за все ми користуємося об'їзними шляхами, щоб хоча б мати змогу дібратися. Наприклад, раніше домчати з Харкова до Вовчанська можна було й за півтори години, але сьогодні дорога триває приблизно п'яти годин.

Блокпости та черги зустрічаються дуже часто, але у нас є всі необхідні документи. Зокрема посвідчення волонтерів та перепустки від місцевої військової адміністрації.

- Ви оперуєте немалими коштами. Як вам вдається збирати необхідні суми? Хто задіяний у цьому?

- У значній частині зборів допомагають небайдужі люди. Висловлюють бажання допомогти навіть іноземці. У нас можна задонатити прямо на сайті у зручний спосіб. Щоб підтвердити прозорість своєї діяльності, ми використовуємо лише офіційні реквізити організації. Часом ми звертаємося до своїх партнерів, благодійних фондів або бізнесу, що підтримує нас.

- Як ви звітуєте, якщо отримуєте гроші від організацій і людей?

- У нас на сайті є розділ з детальною звітністю по кожному збору. Якщо людина зробить донат, то це відобразиться на вебсторінці в автоматичному режимі. Так само можна загрузити будь-який чек або фотозвіт.

- Як заробляють волонтери й на що живуть?

- Варто розуміти, що волонтерство це не робота, а покликання. Наприклад, я заробляю на життя працюючи в IT-сфері. По сьогоднішній день я беру для себе якісь внутрішні проєкти та виконую замовлення. Мої колеги з організації теж мають якісь свої додаткові доходи, коштом яких і мають можливість волонтерити. Звісно, цьому важко приділити 100% своїх ресурсів, але праці ще багато. Попереду чекає відбудова країни, надання психологічної реабілітації та багато іншого.

- Який ваш найбільш пам’ятний випадок за час роботи волонтером?

- Найбільше, що віддзеркалюється мені — це діти у Харківському авіаційному університеті. У травні ми були там з гуманітарними місіями й бачили дітей, які не виходили з підвалів вже декілька місяців. Переживаючи всі ці події вони отримали безліч психологічних травм. У мене у самого є двоє маленьких дітей, тому мене це дуже чіпляє. Це є додатковим стимулом волонтерити, доки я маю можливість.

- Зустрічалися випадки, коли волонтери були викрадені або зникали безвісти. Чи маєте ви страх втрапити у халепу та як долаєте його?

- Ми чітко розуміємо куди їдемо та що робимо, тож це свідомий ризик. Обов’язково кожен волонтер має базові знання з надання першої невідкладної допомоги. Наш інвентар складається з необхідної амуніції. У нас є каски, бронежилети, аптечка. Артобстріли супроводжують дорогу постійно, адже ми нерідко прямуємо в зону активних бойових дій. Щоб підстрахувати своє життя, ми зв'язуємося з місцевими волонтерами та партнерами, щоб домовитися про додатковий супровід.

Водночас наша організація має принцип не заїжджати на території, що тимчасово контролюються ворожими силами.

- Деякі люди, які почали волонтерити на початку вторгнення, зараз дещо перегоріли. Чи було таке у вашій команді?

- Звісно, такі періоди трапляються у кожного і це нормально. Іноді я відчуваю моральний спад, але я маю сильну мотивацію. Тож у цьому емоційному стані перебуваю недовго.

Та окрім цього, за час війни значна частина українських волонтерів припинили свою діяльність за інших причин. За моєю суб’єктивною думкою, виною цьому є фінансова криза. На перших етапах повномасштабного вторгнення всі прагнули допомогти одне одному. Люди почали засновувати безліч волонтерських організацій. Однак деякі з них створювалися без чіткого плану та розуміння бухгалтерського чи юридичного обліку. З часом волонтери стикнулися з питанням: де брати гроші на операційну і логістичну діяльність організації? Всі нюанси треба обдумувати. Власне ми знайшли вихід з цього. В нас є інструменти, які допомагають нам тримати нашу діяльність на плаву.

- Які є подальші плани? Можливо ви починаєте нові проєкти?

- У нас є деякі плани стосовно допомоги для переселенців. Окрім того, розглядаємо кілька медійних проєктів, що будуть спрямовані на допомогу українському інфопростору. Всі нові волонтерські програми будуть представлені на сайті.

В майбутньому ми також хочемо проводити освітні заходи з метою навчання волонтерів. Нам важливо поділитися своїм досвідом з починаючими організаціями. Будемо висвітлювати такі теми як: з чого розпочати волонтерську діяльність, як її популяризувати, як вести юридичні та інші обліки. Ми прагнемо, щоб врятованих життів було більше.