"Усі важливі політичні події відбуваються у чарівні дати" — письменниця Лада Лузіна про Київ, війну та відьом

Напередодні Зеленого тижня "Телеграф" поговорив із наймістичнішою письменницею Києва Ладою Лузіною про те, хто такі мавки, як святкувати Русальний тиждень, чим українська відьма відрізнялася від європейської, і чому Верховну Раду треба перенести

Широкомасштабна війна з Росією призвела до сплеску національної свідомості. Ми стали більше читати українською, купувати українське, святкувати наші забуті українські свята.

24 лютого — день бога смерті Велеса

— Ви дуже любите Київ і не виїжджали із нього навіть після вторгнення — інтуїція чи небажання кидати місто?

— Одна моя читачка чітко сформулювала мої почуття тоді, за що я їй вдячна: "Якщо головна київська відьма піде з Києва, він впаде". Було відчуття, що я маю залишитися, бо я — одна цегла з тих тисяч, які мають тримати місто. Якби всі люди виїхали, Київ би завмер.

Я у війну не вірила, але потім зрозуміла, що моє тіло знає все краще за розум. Розум якраз і не вірив, але числа з 20-го [лютого] у мене почалися панічні атаки. У моєї мами день народження 20-го числа, і я дуже боялася цими атаками його зіпсувати. А потім з’ясувалося, що тоді все вже за великим рахунком було вирішено. І трясло мене не на порожньому місці.

— Чи часто у вас трапляються такі "збіги"?

— Я постійно щось співставляю, аналізую. Наприклад, ви знаєте, що день, коли розпочалася війна, 24 лютого, це ж день Власія-Велеса, нашого бога підземного і підводного світу, бога смерті. Мене здивувало, як чітко було обрано дату. Звісно, у "Київських відьмах" я сама прописувала думку про те, що всі важливі політичні події відбуваються у чарівні дати, які наші предки вважали за особливі. Ось так пишеш, а потім з подивом з’ясовуєш: те, що ти писав як містику, виявилося суворою правдою.

На Власія, 24 лютого, жінки проводили ритуал, покликаний приборкати чоловічу енергію, зробити чоловіків слухняними. Війна — це саме чоловіча енергія. Можливо, якби не забули всі свої ритуали, і цього дня теж його провели, зараз було б менше чорноти в нашому світі.

— Як змінився Київ під час війни?

— Нині це дуже тривожне місто. Ти виїжджаєш на дачу і опиняєшся в раю. Лінія фронту відійшла, місто зараз — одне із найбезпечніших, але Київ — як натягнута струна. Ми всі звикли жити звичайним життям у війну, але вона нікуди не зникла.

Для мене моє Місто справді дуже багато важить. Я б не могла виїхати і просто спостерігати, як його намагаються знищити. Я думала: поки зможу, фіксуватиму те, що відбувається. Загинемо — то разом.

З другого дня війни веду щоденники, але навряд чи їх опублікую. До речі, одна з причин — у щоденнику я можу писати без цензури. А в соцмережах часом цензура сягає форменного божевілля. Один мій забанений пост — за словосполучення "війна відьом". Але коли пост спробували забанити за словосполучення "дурна жінка", я остаточно зрозуміла, що щось у Facebook пішло не так.

Страх не встигнути

— Деякі люди казали мені в інтерв’ю, що спочатку вторгнення росії їх так вибило, що просто не могли нічого створювати по кілька місяців, по півроку. Як у вас виходило не "стопнутись"?

— Перед війною я лише надіслала книгу "Київська відьма. Хто вона?" до друку. Було багато попередніх замовлень, бо книжки по акції йшли через мене. А я дуже відповідальна людина, і мені потрібно було вигадувати, як книги всім відправити.

Потім я поїхала за місто до свого саду. І там сіла за книгу "Сад української відьми". Я взагалі не збиралася писати нічого подібного, та й рослинами особливо не цікавилася. Але ця тема — квіточки, рослини, легенди — мене добре "перемикала".

Далі я зрозуміла, що у мене не закінчено книгу "Київські відьми. Портрет Бога". І я сіла її доробляти. У мене немає творчої кризи, я маю страх, що можу чогось не встигнути зробити. Не хочеться вибухнути з комп’ютером та недоробленими напрацюваннями, ідеями.

Іноді я, як і всі, думаю: а раптом я помру? Адже прилетіти може будь-якої миті. А у мене дуже нервова кішка, з нею до бомбосховища не підеш. А без неї теж не підеш. Тож залишаємося вдома. Виходиш уночі на кухню попити водички, дивишся у відкрите вікно і розумієш, що "летіти зі свистом" — це опис процесу, а не художній оборот.

— Звідки беруться сюжети книг?

— У юності я захоплювалась Стівеном Кінгом. У деяких романах він пише, як прийшла ідея книги. Якщо не помиляюсь, в "Лангольєрах", він писав, що спочатку прийшов образ — він побачив стюардесу, яка стоїть і прикриває собою дірку в борту літака.

Археолог бачить шматочок артефакту, розуміє, що це, і потім пензликом акуратно очищає пил і сміття. У письменника образи, ідеї приходять самі. А потім ти, як археолог, очищуєш, прибираєш непотрібне, розкопуєш потрібне. Коли ти на зв’язку з Містом, проблем із темами книг немає.

Перенесення Верховної Ради

— Ви й зараз, у війну, водите екскурсії містичними місцями Києва. Як ця ідея виникла?

— Випадково. У мене ще до війни якось була творча криза завдовжки у півроку, мені взагалі не писалося. Зовсім! З одного боку, це були прекрасні півроку, коли я вирішувала всі питання, які давно відкладала: коли я пишу, мене складно кудись витягнути. А коли не пишу – погоджуюсь на всілякі авантюри, у тому числі – на інтерв’ю (сміється).

Мені запропонували провести екскурсію. Я подумала — чому ні, нехай буде такий експеримент. А на неї прийшло понад сто чоловік. І ще не всі охочі встигли. Тож мені запропонували провести другу. На неї знову прийшло понад сто людей. Я водила спочатку великі екскурсії, але багато хто скаржився, що погано чути, йшли засмучені. Тому зараз я вожу лише камерні, тоді і людям, і мені комфортно.

— За цей час екскурсії не набридли?

— Вони для мене, як письменника, виявилися дуже цікавими. По-перше, це живий контакт із читачами. По-друге, привід вийти в люди, адже письменник за своєю природою часто домосід. І пройтися містом хоча б раз на один-два тижні мені самій дуже цікаво.

По-третє, це важливий робочий інструмент, як виявилося. У мене кілька книг склалися завдяки саме екскурсіям. Коли ти хочеш добре зрозуміти ту чи іншу тему, дуже зручно спочатку описати її з погляду "художки", потім — з погляду історії, і після — як екскурсію.

На екскурсії люди ставлять запитання, і ти постійно себе перевіряєш на глибину знань. Іноді думаєш — ось тут треба переписати, а на цю тему зробити статтю для Facebook. Водночас ці три напрямки дуже допомагають у професії.

— Куди водите на екскурсії зараз найчастіше?

— Усього їх 13, але є ті, які зараз не проводжу, — деякі маршрути закриті. Наприклад, урядовий квартал. Там у мене була одна з найцікавіших екскурсій — "Страшні таємниці київських Липок".

— Ви якось казали, що наша Верховна Рада на проклятому місці. Що мали на увазі?

— У мене є така теорія. Одне з містичних місць Києва — "Провалля". Легендам Провалля присвячена моя книга "Джек-різник з Хрещатика". Це відома назва, вона є на дореволюційній карті Києва. Перебуває Провалля рівно під нашою Верховною Радою. Поруч — Маріїнський палац. З жодним царем, який бував у Маріїнському, нічого доброго не приходило. Типовий приклад — Марія Федорівна, мати Миколи II саме у Києві, у Маріїнському палаці дізналася про його зречення. Якщо ти живеш чи працюєш у місці, яке називається "Провалля", не дивно, що всі твої найкращі наміри провалюються в тартарари.

— Я писала про колоди Таро , і експерти говорили, що саме у війну почали купувати дорогі колоди — люди стали більше балувати себе. У вас у війну вийшла дорога, багато ілюстрована книга "Українська відьма. Хто вона?". Чому не вирішили її спростити, здешевити?

— Я її зверстала в січні 2022 року, відправила до друку на початку лютого, і потім почалося вторгнення. Для мене самої дивно, що її дуже добре купували і зараз добре купують. Вона закінчується вже, але щодня кілька людей пишуть — "Де купити? Як купити?"

Це книга-іграшка. Така велика, гарна, товста. Я її верстала так, що навіть просто прочитавши всі підписи до фото, ти вже знатимеш про відьом більше за інших.

— Іграшка?

— Книга, яку цікаво читати та перечитувати, гортати, розглядати ілюстрації. Не просто взяв, прочитав, відклав — і можна не повертатися до неї. Книгу я робила під себе.

Нещодавно зрозуміла, що тепер у мене книга не дорога. Нині її вартість у магазинах — 900 гривень. У видавництві чи у мене її можна купити за 720. Але! Зараз я пишу "Київські відьми. Портрет Бога", і для роботи мені знадобилася низка книг — з вишивки, з біографії Казимира Малевича та інші. Коли я пішла книжковими магазинами, то в кращому разі книга з ілюстраціями коштувала 1200-1500. Одну продавали за ціною близько 5000 гривень, а вона була мені дуже потрібна.

— Багато містично налаштованих людей відриваються від реальності. У вас містика у всіх книгах — як вдається не перетнути небезпечну грань?

— Я не впевнена, що мені вдається не перетнути цю грань (усміхається). Важливо розкладати все по поличках. Я маю серію "Київські відьми". Це міське фентезі про жінок, які стали хранительками Києва. Воно зав’язане на історичних фактах та легендах Києва, але я дуже точно розумію, що це "художка", де я можу взяти факти і щось додумати.

А якщо брати книгу "Українська відьма. Хто вона?", то я її писала як історичну книгу-дослідження. Звідки взявся міф про київських відьом та чотири Лисі гори, наприклад? І чому будь-яка українська відьма — київська. А виявляється, вважалося, що відьмою жінка в Україні могла стати лише побувавши в Києві на Лисій горі.

А ще українці ділили всіх відьом на уроджених та вчених. Якби Мавка вийшла заміж за Лукаша, їхні доньки були б уродженими відьмами. І українці вірили, що такі чарівні істоти мешкали серед нас. Але вважалося також, що будь-яка жінка в Україні може стати відьмою вченою.

До речі, у нас про відьом говорили: "Вона точно щось знає". До цієї номінації я можу відноситись, бо багато знаю (сміється).

Як правильно святкувати Русальні святки

— Ви достеменно знаєте, які містичні дати у нас найближчим часом.

— Чудові Русальні чи Зелені святки, коли всі мавки чи русалки оживають. До речі, слово "русалка" – книжкове. Воно прийшло до нас лише у ХІХ столітті. До цього в Україні були лише мавки, і до них не було негативного ставлення. Мавками були як заложні покійники, так і духи природи.

— Заложні?

— Ті, хто помер неправильно, не свого часу. За віруваннями предків, у нас зараз, під час війни, час заложних покійників. Вважалося, що дівчата, які померли, не вийшовши заміж, перетворювалися на мавок, як і маленькі дітки. Практично у кожній родині були члени сім’ї, яких вважали мавками та з якими потрібно було налагодити стосунки.

До речі, мавка та русалка – це різні істоти. Мавка — душа природи. Навіть в Україні не всі знають, що наша мавка не мала хвоста. У нас були мавки водяні, польові, цвинтарні — різні, але всі вони виглядали як люди, з руками та ногами. І найчастіше — у вигляді дітей чи гарних дівчат.

— У нас на носі Русальний тиждень. Що робити, щоб провести його правильно?

— Насправді це майже два тижні, від 1 до 12 червня. У деяких регіонах України головним днем Русалі вважався четвер перед Трійцею (1 червня, оскільки у 2023 році Трійця припадає на 4 червня – Ред .), в інших – четвер після Трійці (цього року – 8 червня). Іноді головним днем вважалися проводи Русалок першого понеділка Петровського посту — це 12 червня.

Насамперед, Зелені святки — це час, коли сама природа приходить у гості до людей, тому українці прикрашали зеленню і ворота, і кімнати, і ікони. А разом із зеленню приходили й душі померлих. Тому в ці дні треба пам’ятати та шанувати всіх наших загиблих. Насамперед, загиблих не своєю смертю — жертв насильства, жертв убивць, потопельників, самогубців, загиблих від епідемії тощо. До русалок-мавків відносили і всіх загиблих на війні, зниклих безвісти. Людей, яким би ще жити і жити, а вони померли набагато раніше свого часу.

Цими днями ходили на могили, прибирали, поминали за столом чи виносили померлим обід у полі. Вважалося, що душі цих людей виходять у світ живих і знаходяться поряд. Навіть добрим словом згадати такого родича вже добре. А ще на зелені святки водили хороводи, плели вінки, чистили водоймища, ганяли шуляка (обряд, щоб відвадити хижих птахів, які могли нападати на курчат, каченят. — Ред .), водили Тополі — проводили безліч ритуалів.

"Європейська відьма — чудовисько, українська — красуня!"

— Робили це переважно жінки?

— Велика роль в обрядах завжди відводилася жінці. Коли я написала книгу "Чарівні традиції українок", принциповим було українок, не українців. Було багато обрядів, куди не пускали чоловіків. Ця система здається дуже заплутаною, поки ти не зрозумієш один важливий принцип: вся обрядова магія будується на одному принципі — підключенні до природи. Ось чим наша українська відьма відрізняється від європейської?

— Цікаво, хотіла спитати.

— У нас не було полювання на відьом, були випадки жорстокої розправи, але поодинокі. А чому так? Тому що в Європі вважалося: щоб стати відьмою, треба укласти пакт із сатаною. А щоб потрапити на шабаш — перемазатись маззю, для якої потрібен жир убитих немовлят. Іншими словами, там не можна було бути гарною відьмою.

У легендах та казках про українських відьом практично відсутній сатана. Більше того, українська відьма чорта зневажає, він у неї в услужінні. В Україні якщо десь демон чи сатана з’являється, він чомусь відьмами не цікавиться, а цікавиться виключно освіченими чоловіками, часто — священниками.

Українська відьма взагалі не потребує чоловіка. Силу вона бере від природи. Наприклад, від рослин, які збирає на Івана Купалу. І якщо звичайна дівчина плете собі на Купалу вінок — він теж непростий, чарівний, за його допомогою вона підключається до природної магії. Жінка в принципі в Україні була провідником чаклунства у всіх ритуалах для себе, своєї сім’ї, громади. Якщо вона робила всі ритуали на свята Колеса року, то був урожай, достаток, все було добре — у гармонії з природою, всесвітом.

Українській відьмі, щоб потрапити на шабаш, потрібна була лише особлива трава для польоту. Зірвати її можна було лише на Івана Купала і лише у Києві, на Лисій горі. Будь-який інший збір чарівним не вважався. Тобто їй потрібні були лише сили матері-природи.

Військовий міф про конотопську відьму

— А чому ви вирішили ще раз торкнутися теми українських відьом?

— Напевно, насамперед для себе. Я вважала б за краще, щоб цю книгу написали раніше, і в момент, коли я цікавилася відьмами, я б змогла її прочитати. Але її ніхто не написав, тож довелося писати самій. Там наприкінці — величезний список літератури, це серйозне дослідження. Не знаю, чи буде продовження, ми всі під Богом ходимо, але я хотіла б написати другий том — "Українська відьма. Шабаш". Про всі чарівні свята українок, які стали прототипами шабашу.

— Як реагують на таку тематику — відьомську, на книгу?

— В Україні до відьом по-справжньому погано ніколи не ставились. Є ситуації, коли відьма за легендами, фольклором — зло. Але є багато історій, де вона нагодувала, допомогла, захистила. Була берегинею.

— Ставлення до відьом у росії та Україні сильно відрізняється?

— Коли я писала "Українську відьму", то свідомо намагалася не користуватися російськими джерелами, мені було важливо, щоб у нашій каструлі був тільки український борщ. Єдине, що я наголосила, що тоді всі відьми були українськими. Тобто їхні відьми літали до наших на Лису гору на шабаш — і російські, і білоруські, і литовські.

У другий тираж я додала розділ "Війна та відьма". Мені було дуже цікаво, як міф про українську відьму проявився під час війни.

— Ви маєте на увазі після вторгнення чи в давнину?

— Зараз. Цікаво, що ключову роль у запуску міфу відіграли не київські відьми. Все почалося з Конотопу. Пам’ятаєте, росіяни зайшли в Сумську область, і якась жінка сказала їм: "Ти уявляєш, куди ви прийшли? Тут кожна друга жінка — відьма. У тебе завтра х.. стояти не буде. Я таке начарую, що в тебе завтра нічого стояти не буде!". Пішла хвиля мемів, картинок. Потім з’явився мультфільм "Відьма Галька топить крейсер "Москва". І вірш Людмили Горової "Буде тобі враже так, як відьма скаже", а ще за місяць — пісня Енджі Крейди. Тобто образ української відьми під час війни сформувався із реальної ситуації. А потім ця тема вже обросла легендами та міфами. І в українців дуже заграло наше національне, історичне ставлення до відьми, як до берегині — вона захищає.