Святкові фільми в СРСР: загниваючий захід, п’яні українці, іноземні агенти

Кожен глядач російського телеефіру в новорічну ніч цілком відчув себе "попаданцем" у радянське минуле – у програмі стояли ті самі фільми, що й тридцять років тому. Тим часом теза про "старе і добре" радянське кіно давно вже не витримує критики: навіть у новорічній "класиці" вистачало пропагандистських наративів. Не вірите?

"Діамантова рука" (1968)

Комедія про те, як наївний радянський громадянин Семен Горбунков опинився на шляху міжнародних контрабандистів золотом і допоміг міліції взяти на місці злочину всю банду, увійшла до так званого "золотого фонду радянського кіно" і надовго стала хітом новорічних ефірів.

Побутова сатира, яка часто дозволялася популярним комедіографам на кшталт Леоніда Гайдая або Ельдара Рязанова, нівелюється густим прошарком пропаганди – за сюжетом, для радянської людини немає нічого простішого до туристичного круїзу за кордон. Образ Стамбула, який знімали в Баку, навмисно карикатурний: у 1968 році в Старому місті вистачало бідонвілів, дорогами й справді їздили кінні візки поряд із сучасними авто, але верблюди – це вже перебір. А сцена з вуличною повією навряд чи сьогодні здасться смішною, з урахуванням величезного потоку секс-працівниць, що хлинув у Туреччину після розвалу СРСР.

Крім того, показовий факт: виявивши у головного героя пістолет та пачки грошей, його дружина насамперед підозрює, що Горбункова завербували західні спецслужби. Особливо іронічно це виглядає сьогодні, коли росія знову протистоїть колективному Заходу та його "агентам".

"На одній планеті" (1965)

Один із найхимерніших навіть за радянськими мірками новорічних фільмів малює Новий рік вождя світового пролетаріату. Новорічна ніч Леніна дуже насичена: він встигає відсвяткувати прихід 1918-го, затвердити герб РРФСР, виступити на мітингу та поміркувати зі Сталіним про своє місце в історії. І навіть пережити замах, який справді мав місце увечері 1 січня. На щастя, у сімдесятих роках фільм зняли з телевізійних ефірів: провести новорічну ніч із Леніним ще страшніше, ніж у компанії Жені Лукашина.

"31 червня" (1978)

За сюжетом, художник із XXI століття зустрічає у тимчасовому зрушенні принцесу з умовного середньовіччя – і, звісно, закохується. У фільмі багато хореографічних номерів та шлягерів у модному стилі диско. Після еміграції одного з акторів Олександра Годунова та композитора Олександра Зацепіна "31 червня" повернувся до новорічних ефірів лише після Перебудови.

І хоча дія фільму відбувається у Британії майбутнього – тобто, грубо кажучи, зараз, ідеологічна машина радянського кіновиробництва обов’язково мала показати, як загниває умовний Захід. Так, талановитий художник змушений розмінювати свій дар на "довгі фунти" у рекламному бізнесі, іноземці вульгарні та розпущені у спілкуванні, уявлення про побут, як і належить у радянському кіно, дуже приблизні: бари, стриптизи, мюзик-холи.

"Вечори на хуторі біля Диканьки" (1961)

Микола Гоголь у "Вечорах на хуторі біля Диканьки" вигадав свою Україну, спираючись на традиції західної романтичної літератури – готики та авантюрного роману. Цю казкову Україну населяли відважні козаки, страшні чаклуни, пронизливі семінаристи та гомеричні поміщики.

Фільм Олександра Роу "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" в цілому слідує духу ранніх творів Гоголя і довгі роки вважався класикою кіно для дітей. Але якщо придивитися до персонажів, то складається не найпривабливіша картина. Українські хуторяни виглядають карикатурними персонажами – брудними, вічно п’яними, заздрісними та не особливо чистими на руку. Просто ідеальне кіно для російського новорічного ефіру-2023.

Нагадаємо, що більшість дітей в Україні вірять у Святого Миколая, а не у Діда Мороза, Санта-Клауса та інших казкових істот.