Помер той – помре і цей. Чому сьогодні так важливо переглянути фільм "Смерть Сталіна"

70 років тому помер Йосип Сталін, один із найкривавіших диктаторів ХХ століття. І хоча зараз нікому не спаде на думку називати "ефективним менеджером" Пол Пота або захоплюватися економічним генієм Гітлера, у сьогоднішній росії найдивовижнішим чином повернувся культ особистості Сталіна. Тим більш актуальними є такі твори, як графічний роман Фаб’єна Нурі "Смерть Сталіна" та його екранізація майстром політичної сатири Армандо Іануччі. Чому саме, читайте в матеріалі "Телеграфа".

Смішний та страшний урок історії

Сюжет цієї історії та її фінал усім нам відомі із підручників. Після смерті Сталіна розгортається запекла боротьба за владу між найближчим оточенням керманича: Хрущовим, Берією, Молотовим та іншіми. Найсильнішим спочатку видається всемогутній голова НКВС Лаврентій Берія, який зібрав компромат на усіх конкурентів. Але його переграє Хрущов: він повів власну інтригу за спиною Берії, об’єднавши інших членів Політбюро і заручившись підтримкою маршала Жукова.

І хоча сценарист графічного роману Фаб’єн Нурі дозволив собі вільне поводження з окремими історичними фактами, а художник Тьєрі Робен надав історичним постатям карикатурних рис, ця абсурдистська реконструкція боротьби за владу навколо труни Сталіна передає головне: злочинну природу будь-якої тиранії, не лише радянської.

Навіть у Франції, де нікого не здивувати коміксами на політичні чи історичні теми, книга мала великий успіх і зібрала купу спеціальних призів – у тому числі за найкращий історичний графічний роман (фестиваль BD Boum, Франція, 2012) та премію Les Dossiers de la bande dessinée 2010 року за найкращий сценарій.

За словами сценариста Фаб’єна Нурі, він задумав комікс про смерть "червоного монарха", коли успадкував бібліотеку свого діда, великого шанувальника історії: серед інших книг там був десяток досліджень про Сталіна.

"Я сказав собі, коли помер цей хлопець, мали бути великі заворушення та смертельна боротьба за владу. Так що я почав працювати над цією історією, але спочатку в стилі Джона Ле Карре: агенти КДБ, пістолети з глушниками, змови", — згадував Нурі.

Але потім він упіймав себе на тому, що чим сильніше занурювався в цей страшний матеріал, тим смішніше йому здавалася "політична криза на найвищому рівні, в яку залучена купка божевільних, алкоголіків та масових вбивць".

"Робота над цією книгою дала мені важливий урок, — розповідав Фаб’єн Нурі. — Що диктаторів, незважаючи на все зло, яке вони завдали, не тільки бояться і ненавидять. Їх насправді любить народ. Це дуже сумне і збочене кохання, але його не можна заперечувати. Сталіна любили і люблять досі, наскільки я чув".

У свою чергу художник Тьєрі Робен давно мріяв створити мальовану біографію Сталіна і навіть почав роботу, але відступив перед вагою задуму. Як він зізнався у передмові до видання графічного роману, для цього потрібно було б намалювати як мінімум тисячу сторінок. Тож їхня зустріч із Нурі була зумовлена.

Заборонений фільм

Екранізація графічного роману вийшла на екрани у 2017 році і одразу ж ви викликала істерику в росії – у рф, білорусі та Китаї цей фільм заборонений досі. Що не дивно. Режисер Армандо Іануччі, який присвятив життя політичній сатирі на ТБ (його найвідоміша робота, серіал "Віце-президент", витримав сім сезонів), перетворив графічний роман на дуже смішний та неполіткоректний фарс.

У фільмі вільно поєднується страшне, смішне та абсурдне, причому часто в межах однієї сцени. Наслідуючи літері (та картинці) графічного роману, Іануччі показує кремлівську верхівку бандою ідіотів, інтриганів, п’яниць та вбивць, ні на хвилину не даючи глядачам забути про те, що в руках цих нелюдів зосереджена влада над мільйонами громадян.

І хоча творці фільму часом скочуються в карикатуру, два центральні персонажі, які смертельно схльоснулися за владу – Хрущов у виконанні маститого Стіва Бушемі ("Скажені пси", "Підпільна імперія") та Берія, якого зобразив знаменитий театральний актор Саймон Рассел Біл, у фіналі з блазнів перетворюються на майже трагічні фігури, що надає фільму додаткової глибини. Хоча не слід забувати, що реальний Микита Хрущов був набагато мерзеннішим персонажем, ніж привабливий упир у виконанні Бушемі.

Досвід перегляду цього фільму дає потужний терапевтичний ефект, який вартий усіх перейменованих у рамках декомунізації вулиць Києва.

До речі, про Київ – фільм частково знімався у столиці України, а в одній із головних ролей можна побачити колишню українку та екс-дівчину Бонда Ольгу Куриленко. Так, київська мерія у кадрі зображує зловісну будівлю НКВС на московській луб’янці, сцени нічних арештів знімали в одному із дворів на вулиці Гончара, а в масовку набрали столичних акторів. Що зробило фільм ще достовірнішим: гострохарактерні маски головних персонажів виглядають особливо гротескними порівняно з простими обличчями масовки, з такими знайомими слов’янськими рисами.

Як показали події останнього року, згодом цей фільм стає все більш актуальним: на вершині піраміди російської влади все ті ж ідіоти, п’яниці та вбивці, які продовжують плести інтриги та занурюють навколишній світ у кривавий хаос. При цьому самі вони не помічають, що перетворилися на огидні карикатури на людей, які нібито зійшли зі сторінок графічного роману Фаб’єна Нурі і Тьєрі Робена. Але нічого, як говорить відомий мем, помер той — помре і цей.

Раніше ми зібрали для вас п’ять головних українських кінопрем’єр року. Також ми писали про головні серіальні прем’єри березня.