Фонтан із зірками та монументальні мозаїки. Чим запам’ятався київський художник Володимир Мельниченко (відео)

19 квітня не стало відомого українського художника та скульптора-монументаліста Володимира Мельниченка. Він помер у Києві на 92-му році життя.

Творчий та особистий союз художників-"шістдесятників" Володимира Мельниченка та Ади Рибачук (1931-2010) тривав понад 50 років. Завдяки йому Київ отримав такі об’єкти, які стали столичними пам’ятками, як мозаїки Палацу дітей та юнацтва на Печерську та Центрального автовокзалу, рельєфи Стіни пам’яті на Байковій горі та багато інших.

На згадку про художників "Телеграф" пропонує згадати їх найславетніші роботи.

Стіна пам’яті на Байковому цвинтарі

Опус магнум Мельчиненко та Рибачук – гігантська Стіна пам’яті на Байковому цвинтарі, яка створювалася протягом багатьох років, починаючи з 1965 року, коли на Байковій горі почали зводити Парк пам’яті навколо будівлі крематорію. Але 1982 року за розпорядженням міської влади майже готовий шедевр монументалістики був залитий бетоном.

З одного боку, Стіна пам’яті втілювала біль та втрату всього людства, всю його трагічну історію, пише видання Bird In Flight. А з іншого, пам’ятний комплекс мав допомогти людині пережити його горе, "знеособити" його. У барельєфах Рибачук та Мельниченко створили пластичні образи Жінки-берегині, Жінки-дощу, Ікара та Прометея, Весни, Веселки, Квітучого саду, Кохання, Творчості, Материнства, Знання, Людини та Звіра, Подвигу. У роботі надихалися карпатським фольклором, за яким їздили у спеціальні експедиції.

Але радянські чиновники вирішили, що образи смерті суперечать принципам соцреалістичного мистецтва, гірше того – наслідують західному абстракціонізму. Показово, що створенню комплексу чинили опір не лише влада УРСР, звинувачуючи Рибачук та Мельниченка у розтраті, а й колеги-художники, зокрема, архітектор комплексу крематорію Авраам Мілецький. За проект намагалися заступитися багато відомих людей: Борис Патон, Микола Амосов та Микола Бажан тощо, але це не допомогло.

У 2018 році вдалося реконструювати близько 100 кв м Стіни. Від геніального проекту залишилися лише ескізи та фотографії. "Історія ця так і залишилася незагоєною раною в душах майстрів", — згадував київський письменник Юхим Гофман.

Панно центрального автовокзалу

Київський центральний автовокзал було збудовано у 1957-1961 роках за проектом архітекторів Едуарда Більського, Ігоря Мельника та вже відомого нам Авраама Мілецького. Для Рибачук та Мельниченка це був перший досвід спільної роботи у монументальному мистецтві. Вони оформляли інтер’єр, для якого виготовили дизайн, кольорову пластику, декоративно-монументальні роботи та ескізи панно.

Усього було зроблено десять мозаїк та створено візерунки з каменю для колон у фойє автовокзалу. За задумом авторів, інтер’єр станції повинен передавати радість мандрівника, який вирушає в дорогу або нарешті повернувся додому. Це відчуття передається завдяки естетиці дитячого малюнка, в якій виконані ескізи панно, начебто побачені з вікна рейсового міжміського автобуса – дороги, дерева та нові міста. Не обійшлося без видів міста москви — неодмінного ідеологічного атрибуту тих років. Але при цьому зверніть увагу – жодних заторів на дорогах!

Як розповідав Мельничко виданню Village, над панно їм допомагали працювати шість жінок, які решту часу укладали асфальт тут же, на під’їздах до автовокзалу. А за всю цю величезну роботу їм з Адою заплатили лише по 300 рублів.

"Ми поїхали в чергову поїздку на північ на два роки, а коли повернулися, автовокзал вже здали в експлуатацію. Наша оплата становила 300 рублів кожному, але з цих грошей ми отримали лише те, що було виписано як аванс перед нашим від’їздом. Архітектор нас обдурив , — згадував художник.

У травні 2015 року розпочалася масштабна реконструкція Центрального автовокзалу, яка тривала шість років. Усі мозаїки були ретельно та з любов’ю відреставровані.

Мозаїки Київського палацу дітей та юнацтва

Будівля Палацу піонерів була урочисто відкрита, як заведено було відкривати в Радянському союзі новобудови, у квітні 1965 року на Печерську. Мозаїчні композиції палацу, а також оформлення декоративного басейну з фонтаном "Зірки та сузір’я" на площі перед ним і досі вважаються визначною пам’яткою неомодерного монументального мистецтва. Для Мельниченка та Рибачука ця робота стала наступною після мозаїчних панно автовокзалу.

Спочатку упродовж восьми місяців тандем художників прикрашав фонтан, після чого протягом трьох років – інтер’єрні мозаїки. За словами Оксани Грушанської-Власової, співробітниці фонду АРВМ, який опікується спадщиною Мельниченка та Рибачука, кожна деталь інтер’єру була ретельно продумана. Простір перед будинком теж був продуманим до дрібниць. І знову митці надихалися народним мистецтвом, не бажаючи створювати черговий соцреалістичний виріб з юними піонерами. Загальна концепція майбутніх панно сформувалася під впливом творів Марії Приймаченко, Ганни Собачко та Параски Власенко.

"У Палаці дітей та юнацтва Рибачук та Мельниченко по всій будівлі зробили мозаїчні емблеми для кожного кабінету. Придумували так, щоб було цікаво і дітям, і дорослим. Наприклад, там, де зал шахів, вони зробили емблему, яка називається "Британська королева грає у шахи з японським імператором", вони розігрують на дошці "партію Стейниця". Вони це все так сховали, щоб людина, яка знається на шахах, зрозуміла посилання", — розповіла Грушанська-Власова виданню Village.

За багато років від плитки відшарувалася емаль, половина фігур прийшла у повну непридатність, а басейн перестали наповнювати, бо він протікав. У 2017 році комплекс було закрито на реконструкцію, яка тривала два роки. На щастя, залишилися не лише ескізи, а й безліч фотографій, які дозволили відновити оригінальні кольори мозаїки.

Раніше ми писали, які музеї України знищили окупанти в перші місяці після вторгнення.