Безрукий барабанщик та гітарист без пальців. Історії відомих музикантів з обмеженими можливостями (відео)

Роберт Уайєтт записав свої найкращі альбоми, будучи прикутим до інвалідного крісла, а Ієн Дьюрі зробив наслідки поліомієліту частиною сценічного шоу.

5 травня відзначали Міжнародний день боротьби за права інвалідів. Саме цього дня 1992 року люди з обмеженими можливостями із сімнадцяти країн одночасно провели перший загальноєвропейський день боротьби за рівні права та проти дискримінації. Дивно, але в шоу-бізнесі знайшлося місце чималій кількості людей з обмеженими можливостями, і більшість із них змогли подолати свої фізичні проблеми.

Докладніше про цих музикантів читайте у матеріалі "Телеграфа".

Завдяки травмі Тоні Айоммі знайшов новий стиль

Уродженець Бірмінгема, 75-річний Тоні Айоммі – музикант, який вигадав хеві-метал. Як часто буває, відкриття стало наслідком випадковості. У цьому випадку – трагічною. Блюзовий гітарист Тоні підробляв, як і більшість його однолітків з робочих сімей Бірмінгема, на заводі. Одного не найвдалішого дня, зазівавшись під час роботи на пресі, 17-річний Тоні втратив кінчики середнього і безіменного пальців правої руки.

Вважаючи, що його музична кар’єра закінчена, Тоні впав у депресію, звідки його витяг один з менеджерів заводу, який симпатизував молодому музикантові. Він приніс Тоні платівки джазового гітариста-віртуоза Джанго Рейнхардта, який блискуче грав лише двома пальцями на правій руці. Тоні виготовив собі спеціальні наконечники для пальців зі шкіри від старої куртки, але все одно біль, коли він притискав оголеними кістками струну, був пекельним. Тоді він опустив гітарний лад на тон нижче, і за допомогою квінт-акордів досяг небувалого для кінця 1960-х звуку.

Так з’явився хеві-метал. І досі найкращі гітарні рифи в цьому жанрі пише Тоні Айоммі, гітарист найкращої хеві-метал-групи у світі Black Sabbath.

Ієн Кертіс: коли твоє мистецтво тебе вбиває

Як і Black Sabbath, гурт із Манчестера з не менш епатажною назвою Joy Division назавжди змінив обличчя музики. Щоправда, у цій історії хепі-енду не буде.

У Joy Division все було незвично. І мінімалістичний звук, в якому шум та бруд панк-року нечувано переламувалися у футуристичний саунд. І костюми з краватками – музиканти служили клерками та часто не встигали переодягнутися після роботи в офісі. І глибокий, відсторонений голос зовсім юного на вигляд співака Єна Кертіса з його дивними, депресивними текстами та не менш дивними конвульсивними танцями на сцені.

Їх першим хітом стала велика пісня "She’s Lost Control" — посвята дівчині, яка страждає на епілепсію: вона була однією з підопічних Кертіса, який працював соціальним працівником. Незабаром з’ясується, що на епілепсію хворий і сам Кертіс. Відтепер йому були протипоказані нічний спосіб життя, надмірності та концерти – один із нападів стався з Ієном просто на сцені. Через гучний звук та стробоскопи напади ставали все частіше, а ліки тільки глибше занурювали його в депресію.

Змучений хворобою та негараздами в особистому житті, Ієн Кертіс наклав на себе руки в 24 роки.

Джейсон Бекер. Довге смеркання гітариста-віртуоза

Не буде хепі-енду і в історії американського гітариста-віртуоза Джейсона Беккера. У 20 років він був навіть не зіркою, що восходить, а вже музикантом, який цілком відбувся, записавши два блискучі альбоми з гуртом Cacophony. Їхні гітарні дуети з іншим віртуозом, Марті Фрідменом, зробили платівки Cacophony миттєвою класикою.

Після розпаду групи Беккера запросив для роботи іменитий хард-рокер Девід Лі Рот — здавалося б, попереду чекає успішна кар’єра, поклоніння відданих фанатів та подальше зростання майстерності. (Беккер грав на гітарі з п’яти років і присвячував репетиціям, записам та виступам практично весь свій час.)

Але все перекреслив страшний діагноз – бічний аміотрофічний склероз, чи хвороба Лу Геріга. Невиліковне дегенеративне захворювання центральної нервової системи повільно руйнувало тіло музиканта паралічем. Але він писав музику і записувався ще кілька років — перейшов на клавішні, коли не міг впоратися з гітарою, поки остаточно не втратив здатність рухатися і говорити.

Неймовірно, але сьогодні 53-річний музикант, якому лікарі давали максимум п’ять років життя (Джейсон не здатний навіть їсти без сторонньої допомоги), продовжує писати музику за допомогою комп’ютера. Останній на даний момент альбом "Беккера", "Triumphant Hearts", вийшов у 2018 році.

Нескінченний політ Роберта Уайєтта

Сьогодні важко уявити собі таку ситуацію, але 1974 року в британській передачі Top Of The Pops, де виступали виконавці популярних хітів, продюсер програми не хотів випускати на сцену Роберта Уайєтта в інвалідному візку. Від музиканта та співака вимагали пересісти у плетене крісло, але не на того нарвались. (Ролик все ж таки вийшов в ефір, але з маркуванням "непридатний для сімейного перегляду".)

Незважаючи на м’який, проникливий голос та ліричну, навіть ніжну музику, характер у Роберта Уайєтта був залізний. У 28 років цей ексцентричний барабанщик та співак джаз-рокових гуртів Soft Machine та Maching Mole випав з вікна третього поверху на вечірці і, якби не був настільки п’яний, напевно б розбився. Але йому пощастило — Роберт "лише" зламав хребет і залишився на все життя паралізованим нижче пояса. Що не завадило йому знайти кохання всього його життя і зробити вражаючу сольну кар’єру.

Пісні для свого першого сольного альбому "Rock Bottom" (що можна перекласти як "жорстке дно", оцініть почуття гумору) Уайєтт написав за півроку у шпиталі, за роялем у приймальному відділенні. Він назавжди відмовився від випивки та засів за книги. Альбоми Уайєтта стали класикою "прогресивного" року, з ним записувалися такі знамениті артисти, як Девід Гілмор із Pink Floyd, Брайан Іноу та Бьорк. І хоча останнім часом 78-річного Уайєтта більше цікавить політика, ніж музика, його платівки, як і раніше, хвилюють та надихають.

Рік Аллен, барабанщик без руки

Якщо Роберту Уайетту довелося відмовитися від гри на барабанах (через неможливість задіяти ноги, якими грають за допомогою педалей на бас-бочці та хай-хеті) — хоча він продовжував грати руками на перкусійних інструментах, то барабанщик британської групи Def Leppard навіть втративши руку, продовжував виступати.

Коли Рік Аллен залишився без лівої руки у автотрощі, йому був 21 рік. Музиканта викинуло з машини, і після зараження крові руку довелося ампутувати по плече. На той момент гурт встиг записати свій перший по-справжньому успішний альбом "Pyromania" і в статусі зірок, що сходять, приступив до наступного. І хоча в їхньому випадку слід було кувати залізо, поки гаряче, решта музикантів погодилася чекати півроку, поки Аллен відновлювався і вчився грати заново – ногами, за допомогою спеціально сконструйованої системи педалей.

Ще три роки пішло на створення наступного альбому, але він виявився втричі успішнішим за попередній. А ще через два роки, 1986 року, Рік Аллен повернувся на сцену з Def Leppard, де грає й досі – новий альбом "Diamond Star Halos" вийшов рік тому.

Секс, наркотики, рок-н-рол та поліомієліт Ієна Дьюрі

Ієн Дьюрі — типово британське культурне явище, здавалося б, малозрозуміле слухачам за межами острова. Починаючи специфічним акцентом, властивим мешканцям Апмінстера, північного передмістя Лондона, і закінчуючи типовим для Іст-Енду почуттям гумору. Тим часом, саме цей жовчний британець із тростиною та дивною пластикою винайшов пародійну формулу шоу-бізнесу: "Секс, наркотики та рок-н-рол". А його пісні знають у всьому світі.

Дивна пластика та тростина – результат перенесеного у семирічному віці поліомієліту, під час епідемії 1949 року. Маленький Ієн шість тижнів провів закутим у гіпсі, що зробило його художником (у молодості він викладав у художньому коледжі) і назавжди зіпсувало характер. Як наслідок, ліва частина тіла виявилася враженою до кінця життя, але Дьюрі, вже у статусі культового персонажа пост-панку, використав свою пластику на сцені як елемент епатажного шоу.

Найдивнішим чином чорний гумор та матюки в його текстах поєднувалися із ліричними мелодіями та віртуозною композицією пісень, а зухвало хамська поведінка – з нескінченною чарівністю його особистості та тонким розумом.

Проблеми зі здоров’ям не заважали Дьюрі їздити у турне та зніматися у кіно – зокрема, у фільмах Романа Поланського та Пітера Грінвея. І він не дозволяв жаліти себе. Коли в ООН йому замовили пісню до Міжнародного року інвалідності, Дьюрі написав "Spasticus Autisticus", злісний гімн від імені каліки, який змушений заробляти на життя милостинею. І водночас він до кінця життя підтримував дітей із інвалідністю.

Раніше ми писали про те, як знамениті коміки борються з депресією : Джим Керрі малює, а Стів Фрай підтримує фанатів.