Товсті, жадібні та дурні: якими українців виставляли у радянських фільмах

Як відомо, однією з вкрай показових особливостей СРСР була її масштабна машина пропаганди, яка займалася активним викоріненням інакомислення і цілком успішно справлялася зі своїм завданням – дати своїм мешканцям гарну картинку, замінивши на неї об’єктивну реальність. Однією з мішеней радянської пропаганди була й Україна, а образ про неї, який був сформований ще за часів Йосипа Сталіна, живе у свідомості типових мешканців інших регіонів колишнього СРСР і до сьогодні.

Про конкретні приклади вирішив розповісти білоруський блогер Максим Мирович.

Він нагадав, що з метою пропаганди працювали практично всі джерела інформації, починаючи від ЗМІ та закінчуючи художнім кінематографом, за допомогою яких у юних незміцнілих умах закріплювалися казки, що подавалися під виглядом правдивих історій.

"Ідеологічна обробка була тотальною, і вийти з цього зачарованого кола могли тільки ті, хто мав нормальне виховання в сім’ї та мав альтернативні джерела інформації — які в СРСР всіляко заборонялися, пригнічувалися та глушилися", — написав він.

"У степах України", 1952.

Мирович виділив цей фільм як зразковий приклад того, який образ українців намагалася нав’язати глядачеві сталінська пропаганда. А саме товстого та дурного "х*хла".

Фільм оповідає від двох голів колгоспів Селівоні Часнику та Кондраті Галушці, які різними способами намагаються досягти кращого життя та збільшити показники надою та помелу.

"Саме такі громадяни здебільшого пережили сталінські репресії та депортації та багато в чому визначали образ України після Голодомору та репресій", — зазначив Мирович.

Він підкреслив, що в радянських фільмах ніколи не акцентували уваги на тому, куди поділися всі чесні, красиві, активні та небайдужі українці, оскільки показувати правду про репресії та страти ніхто не хотів.

Образ українців, яких показали в цій стрічці, пізніше неодноразово використовувався в інших фільмах, що зрештою і призвело до того, що росіяни їх такими й запам’ятали.

"Триста років тому", 1956.

Фільм оповідає про події XVII століття та про те, що українці нібито воювали проти поляків, щоб увійти до складу Росії. До речі, тоді країни із такою назвою ще не існувало.

"Авторів фільму це не бентежить — російська кавалерія під триколорами хвацько скаче "єднати" Україну. Загалом, така собі розлога журавлина, як у сучасних фільмах Микити Міхалкова", — пише Мирович.

Також він вказав на образ магнатів Речі Посполитої, які всі як один показані у фільмі "пузатими, носатими та страшними".

Блогер нагадав, що фільм зняли з прокату майже одразу після його виходу, оскільки навіть за радянськими мірками він був надто абсурдним. Та й після нього історичну тематику СРСР намагалися не підіймати.

"Весілля в Малинівці", 1967.

Відомий фільм, у якому правдиво передали лише декорації та пейзажі, пише Мирович.

"Фактично, для фільму була створена якась інша, віртуальна Україна, яку дуже хотіли б бачити в Кремлі — цілком російськомовна, яка з хлібом-сіллю зустрічає радянські війська з Москви", — зазначив він.

Як і в попередньому фільмі, тут автори теж вирішили відокремити "хороших хлопців" від "поганих" у вигляді зовнішності героїв. Так людей місцевого отамана Грицько зобразили виродками, а ось усі Червоноармійці навпаки виглядають молодими та красивими.

Блогер нагадав, що село Малинівка, яке знаходиться в Харківській області та сильно постраждало під час Голодомору, а злидні там відчувалися навіть у 1967 році, що призвело до того, що там ледве змогли знайти коней для зйомок.

Як повідомлялося раніше, російський режисер Сергій Турулін порівняв сюжет комедії Леоніда Гайдая "Кавказька бранка, або Нові пригоди Шуріка" 1967 року та французького фільму Le triporteur ("Скутер") 1957 року і вказав на те, що в радянському фільмі були в деталях відтворені навіть прикраси.