У Варшаві почали з палаців, а у Лондоні – з парків. Як відновлювали міста Європи після війни

Найдовше в руїнах лежав німецький Дрезден – місто відбудували лише за 60 років

Агресор продовжує планомірно руйнувати міста України. Лише за останній тиждень окупанти били ракетами по житлових будинках у Харкові, Краматорську, Херсоні та інших містах. Збитки, завдані українській інфраструктурі з початку вторгнення Росії, оцінюються в 138 млрд доларів.

Тепер нам доведеться багато років відбудовувати зруйновані міста. Після Другої світової війни полякам знадобилося 20 років, щоб повернути Варшаві довоєнний вигляд, а в Дрездені руїни стояли аж до падіння Берлінського муру.

"Телеграф" згадує, як відбудовувалися європейські міста, які зазнали найбільш варварських бомбардувань під час Другої світової.

Варшава. Довелося відновлювати 90% міста

Руйнування міста почалося з 28-денної облоги Варшави 1939 року і досягло свого апогею при придушенні Варшавського повстання 1945-го. В історичному центрі міста з 260 кам’яних будинків вціліли лише шість, загалом Варшава була зруйнована на 85%. Нацисти знищили 72% житлових будинків, але найбільше постраждали промислова інфраструктура та історичні об’єкти міста.

Після такого апокаліпсису влада навіть подумувала про те, щоб перенести столицю до Кракова, Лодзі чи Познані, але потім було вирішено відновити місто. На це знадобилося понад 20 років.

Головним реставратором Варшави став Ян Захватович (1990-1983), який 14 лютого 1945 року очолив "Адміністрацію відновлення столиці" – до неї увійшли понад 1,4 тис. архітекторів, істориків, урбаністів, соціологів, економістів тощо. Для початку вони зайнялися інвентаризацією втрат, а на руїнах найцінніших історичних будівель розмістили інформаційні таблички. За шість місяців, до серпня 1945-го, вдалося розібрати понад 700 тис. кубометрів руїн і відновити перший пам’ятник — Миколаю Копернику.

Роботі адміністрації чимало допомогли архіви Центрального бюро інвентаризації пам’яток, які Захватовичу вдалося врятувати в окупованій Варшаві. Також за проектом Захватовича 1948—1950 рр. було відновлено Палац Потоцьких, навмисно зруйнований німцями після Варшавського повстання.

"Захватович переконував як представників влади, так і реставраторів з архітекторами, що як виняток допустиме повне відновлення знищених під час війни польських пам’яток, насамперед у столиці Польщі. Він мотивував це патріотичними міркуваннями: "Народ і пам’ятки його культури ‒ це одне ціле" , — писали Єжи Маєвський та Томаш Маркевич у книзі "Ми будуємо новий дім".

У результаті відновлений історичний центр Варшави став набагато більше схожим на середньовічне місто за плануванням та виглядом будівель, аніж до знищення. Було відновлено Королівський замок, Кафедральний собор Святого Яна, площу Старого міста, від якої залишилися тільки стіни двох будівель, що стирчали серед руїн, та багато інших історичних об’єктів.

Як унікальний приклад достовірного відновлення та реконструкції, 2 вересня 1980 року Старе місто Варшави було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Дрезден. Ентузіасти зберегли кожен старовинний камінь

На відміну від Варшави, відновлення Дрездена розтяглося на багато років і завершилося вже тільки після об’єднання Німеччини.

І це при тому, що бомбардування союзною авіацією Дрездена знищило "лише" десь чверть промислових підприємств міста і близько половини інших будівель – загалом 12 тис. об’єктів, згідно зі звітом дрезденської поліції, складеним невдовзі після нальотів. Якщо казати про будівлі історичного та культурного значення, постраждали три театри, 18 кінотеатрів, 11 церков, 60 каплиць та ще близько півсотні будов. Якщо казати про житловий фонд, то вціліла приблизно половина будинків.

На щастя, у Дрездені майже повністю збереглася міська інфраструктура – дороги, водогін, каналізація. Так, уже у травні 1945-го на околицях міста відновили подачу електрики та газу, запустили рух трамваїв. А влітку міська влада сформувала "Комітет з реконструкції міста Дрезден".

Якби не опір дрезденській інтелігенції, то Дрездену навряд чи вдалося б зберегти свій довоєнний вигляд – комуністична влада збиралася забудувати місто типовими "новоробами". Тож порятунок уцілілих артефактів зі зруйнованих палаців і храмів був повністю суспільною ініціативою. Щоб відновити історичний центр, до Дрездена з’їхалися архітектори, реставратори та скульптори з усієї Саксонії.

Насамперед добровольці розчистили руїни історичного центру й вивезли за місто все, що залишилося від будівель історичного значення. У такий спосіб вдалося зберегти унікальні матеріали, з яких зводили будинки.

Вже 1948 року знову відкрився міський театр, потім почалося відновлення музею-галереї Цвінгера, які довелося складати наново буквально по шматочках. Але все одно роботи рухалися дуже повільно — 1957-го центр міста все ще являв собою руїни. А пустирі в центрі Дрездена залишалися аж до об’єднання Німеччини, їхня активна забудова та благоустрій розпочалися лише після падіння стіни.

Найдовше лежала у руїнах церква Фрауенкірхе. До падіння Берлінської стіни вона вважалася символом руйнування Дрездена, а після — відродження міста. Повна реставрація Фрауенкірхе коштувала близько 200 млн євро, причому все це були добровільні пожертви, і завершилася лише 2005 року. А одразу після цього почалося відтворення цілих кварталів історичної забудови навколо церкви, заради чого зносили цілі будівлі, збудовані за часів НДР.

Лондон. За 10 років тут буде місто-сад

З вересня 1940 року по травень 1941-го люфтваффе бомбили столицю Великої Британії 57 ночей поспіль. Основний удар припав на район Іст-Енду, де було зосереджено заводи й портові доки, внаслідок чого 1,5 мільйона жителів Лондона залишилися без даху над головою.

Насамперед влада відновила подачу електрики та води, причому всього за тиждень – це дозволило одразу ж почати вивезення будівельного сміття. Але відродження Лондона почалося не з реконструкції зруйнованого історичного центру, як у інших містах, а з розширення зелених зон. Як наслідок — парки, сільськогосподарські угіддя та місця відпочинку на свіжому повітрі вдалося збільшити на 15%.

Таким чином у місті, яке й до руйнування зажило поганої слави через смог (лондонці опалювали свої будинки та квартири вугіллям), стало легше дихати. Крім того, зазеленіле місто справило позитивний психологічний ефект на будівельників, які відбудовували Лондон наново. До речі, мало хто знає, що великий внесок у його відновлення зробили ямайці – близько 5 тис. громадян Ямайки попросили британську владу надати їм можливість легалізуватися в обмін на допомогу.

Щоправда, ямайці були не єдиними, хто прийшов на допомогу післявоєнній Британії – до відновлення зруйнованих міст підключились усі цивілізовані країни. І це не рахуючи репарацій від Німеччини, які Лондон отримав у вигляді промислових активів. Величезні частки в уцілілих німецьких заводах і фабриках дозволили Великій Британії майже безоплатно отримувати тисячі категорій товарів, від будівельних матеріалів до автомобілів.

Концепція відродження міста передбачала також перепланування околиць. Лондон почав розростатися, виникли нові житлові масиви – Лансбері, Лафборо та Барбікан, зведений на руїнах промислових будівель. Житлові будинки, дороги, мости, тунелі й інша інфраструктура зводилися за найсучаснішими (звісно ж, за мірками кінця 1940-х років) технологіями.

Таким чином, відбудувати Лондон наново, причому в більш комфортному й сучасному вигляді, аніж до руйнування, вдалося за якихось десять років.

Нагадаємо, що в Мін’юсті розповіли, як Україна стягуватиме з Росії компенсації за завдану війною шкоду.