Афганістан впав і далі "Талібан" піде в найслабші країни регіону

Читать на русском
Автор
3129
Талібан прийшов до влади в Афганістані Новина оновлена 21 вересня 2021, 13:18
Талібан прийшов до влади в Афганістані

Російський історик Андрій Зубов написав про причини та можливі наслідки взяття талібами влади в Афганістані.

Афганські народи, що потрапили під владу представників руху "Талібан", які в неділю, 15 серпня, взяли столицю країни Кабул і повністю зосередили правління у своїх руках, насправді солідарні з талібами.

Про це 15 серпня повідомляє російський історик Андрій Зубов на сторінці в Facebook.

Також він написав причину, чому таліби змогли захопити владу в Афганістані, і якими від цього можуть бути наслідки.

"Кабул впав сьогодні. Таліби зайняли столицю Афганістану без опору. До цього без опору один за іншим впали всі міста країни, все її провінції. Афганці вміють воювати й практично непереможні у війнах навіть з найсильнішими країнами світу. Вони викинули зі своєї країни Британську імперію, потім СРСР, а тепер США з їх союзниками по НАТО. 300-тисячна армія Афганістану, навчена та оснащена НАТО за останнім словом військового мистецтва, зникла без опору за кілька тижнів. 75-тисячне військо талібів, озброєне тільки ручною зброєю, що не має авіації, дронів, реактивної артилерії, зайняло країну. Такої приголомшливою перемоги не чекав ні президент Байден, ні президент Путін. Такої перемоги не очікував ніхто.

І сама ця перемога ясно свідчить про одне — народ Афганістану солідарний з талібами. Вони для нього не вороги, як і не чужинці та не союзники чужинців. Таким афганці не скоряться ніколи, а талібам вони відкрили всі ворота всіх фортець. Таліби — свої. І якщо в 1996 році, при першому приході до влади Талібану їм ефективно протистояли північні народи Афганістану — таджики й узбеки, то на цей раз такого протистояння не було. З пуштунського руху Талібан перетворився в загальноафганський. Це факт. Релігійні прапори переможного ісламу замінили етнічні стяги для більшості афганців. А ті, хто проти ісламського фундаменталізму, біжать зараз з країни. Але їх небагато. Тонкий, створюваний спочатку СРСР, потім США шар європеїзованих афганців зміг весь вміститися на аеродромі Кабула і в декількох наметових містечках біженців в Таджикистані й Узбекистані.

Весь світ зараз хвилюють відповіді на два питання, аж ніяк не пустопорожніх — чому це сталося і що буде потім.

Відповідь на перше питання зрозуміла. Створити культурну демократичну державу в Афганістані американцям не вдалося. Трильйон доларів витрачено даремно. Експеримент не вдався. Можливо, якщо у 2001-2005 рр. США відновили б в країні традиційну монархію, результат був би іншим. Але відторгнення від ідеї монархії в американському суспільстві виявилося занадто сильним. І ось — без авторитетної для народу влади режим зміг триматися тільки на американських багнетах. А сидіти на них, як відомо, не комфортно.

У питанні виведення американських військ колишній президент Трамп і нинішній Байден виявилися цілком солідарні. Це рішення свого попередника Джозеф Байден підтвердив і прискорив. Він же надав йому глобальний сенс. Америка йде з Афганістану, пропонуючи сусіднім країнам — Росії та її середньоазіатським союзникам, Китаю з його мусульманським Синьцзяном, Ірану, з його шиїтськими аятола, розвʼязувати проблеми радикального сунітського ісламського руху самим. Нехай в боротьбі зі наростальним впливом талібів виснажують себе вороги Америки, які начебто навіть не гребували платити талібам за голову кожного американського солдата (можливо це тільки слух, але слух характерний і поширився широко). Самі американці з боротьби усуваються. Вони тепер не будуть нищівними своїх хлопців, витрачати сили та гроші в горах Афганістану, а будуть збирати сили на своїй землі й на землях надійних союзників, які цінують їх і сподіваються на них — в Європі, в Японії, в Ізраїлі.

Нехай сили витрачають вороги Америки, для яких Середня Азія — підчерев’я, Синьцзян — найбільша провінція, пуштуни — найближчі одноплемінники, але непримиренні іновірці. Нехай витрачають сили Росія, Китай, Іран. Опинившись в скрутному становищі вони можуть від ворожнечі перейти до пошуків союзу з Америкою, особливо Росія, якій більше за інших втрачати від ісламського войовничого фундаменталізму, і яка значно слабше і Китаю, і Ірану.

Несподівано і дивно збуваються слова російського поета:

"Але самі ми — відтепер вам не щит,

Відтепер в бій не вступимо самі,

Ми подивимося, як смертний бій кипить…"

Можливо, на допомогу нинішнім середньоазіатським режимам прийде Туреччина. Ердоган уважно спостерігає за розвитком подій. Сил зупинити агресивних одновірців у Туреччини вистачить. Бути може, для цього їй доведеться розмежовувати сфери впливу з Пакистаном — ще однією регіональною сунітською наддержавою. Але тягати каштани з вогню для Росії Ердоган точно не буде. А самій Росії кордон по Пянджу не втримати. Сил таких немає і термоядерна зброя тут безсила та неможлива в застосуванні. Ні стратегічне, ні тактичне. Проникнення Талібану в Середню Азію буде дифузійним, або, як зараз люблять говорити речі — гібридним.

І тут відповідь на друге питання — про те, що буде. Оскільки Талібан з етнорелігійного пуштунського фундаменталізму перетворився в релігійний військовий рух без будь-якої етнічної прив’язки, що для ісламу більш ніж природно, то слід очікувати перенесення війни в найслабшу частину регіону, де народ найменше солідарний з владою, де народ мусульманський, а влада ніяка, як у вже колишньому американському Афганістані, а до того — в Афганістані комуністичному. Таку владу в історично ісламських країнах фундаменталісти руйнують легко. І як раз така влада зараз в Туркменії, Узбекистані, Таджикистані й, частково, в Киргизії та Казахстані. На них і буде спрямований перший удар. І ці кісточки доміно швидко впадуть, як впали Герат, Кабул і Кандагар, і народ буде зустрічати талібів, а хтось — бігти на північ. Але таких буде небагато. Багато людей вже втекли.

Тільки якщо нинішні середньоазіатські правителі з поклоном поїдуть до Анкари, швидкої й трагічної для них розв’язки вдасться уникнути. Але умови будуть висунуті зовсім ліберально-американські. Подивіться на Азербайджан. Там це вже відбувається.

А якщо не підуть в Анкару, або якщо Ердоган віддасть перевагу ігноруванню долі одноплемінних народів, то слідом за Середньою Азією запалає Синьцзян. Там є чому горіти. І це буде перевірка Китаю на міцність. Дуже сувора перевірка…

Про наступні кісточки доміно промовчу. Але є ще і Північний Кавказ, є і народи Поволжя, які сповідують сунітський іслам. Навряд чи татари, башкири, аварці, чеченці та інгуші у своїй більшості схильні до мусульманського агресивного фундаменталізму. Але від того, з якою швидкістю будуть падати кісточки доміно, що почали своє падіння в Афганістані, залежать настрої молоді цих народів. І, звичайно, ці настрої залежать від політики Москви щодо своїх мусульманських співгромадян. Силою тут не вирішити нічого, відвадити від радикалізму можна тільки привабливістю вільної, заможної перспективи. Якимось новим, справжнім федералізмом, ефективним ринком.

Щоб сама Росія не стала кісточкою цього доміно, вона повинна буде шукати нові союзи поза і нову політику всередині себе. Падіння Росії, її розвал перед обличчям переможного Талібану абсолютно не потрібні Заходу. Росія — частина його оборонного поясу від Атлантики до Тихого океану. Але вона сама повинна усвідомити себе такою. І тільки тоді оборонний союз із Заходом стане можливим. А надійної реальності він стане тоді, коли за своїм облаштуванням, політичним і цивільним, ми перестанемо нагадувати Талібан, а станемо подібними нашим новим західним союзникам.

Це — важке завдання, думаю, воно не під силу нинішнім невмілим і заангажованим російським правителям, його вирішення потребує справжнього політичного мистецтва, а не "цап-царап". Але якщо ми не вирішимо це завдання, кісточки доміно будуть продовжувати падати одна за одною на великому Євразійському просторі", — написав Зубов.

Раніше "Телеграф" повідомляв, що таке "Талібан", за що вони вбивають людей і як їм вдалося взяти владу в Афганістані.

Нагадуємо, які уроки для себе може отримати Україна з досвіду Афганістану.

Info Icon

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.