У Бородянці вчителька проводить уроки просто неба - її будинок розбомбили росіяни

Мільйони переглядів, тисячі лайків та коментарів набрало коротеньке відео, що демонструє робочі будні вчительки Світлани Попової з Бородянки Бучанского району Київської області. Від початку нового навчального року вчителька проводить уроки просто неба – у дворі власного будинку, зруйнованого росіянами. І так працюватиме, допоки не відновлять її рідний ліцей № 1.

"Кабінет математики кадирівці перетворили на пральню"

У трудовій книжці Світлана Попова – вчителька математики Бородянського ліцею № 1 (колишня спеціалізована школа) – має єдиний запис, бо вже 30 років працює в цьому навчальному закладі. Донедавна її клас був оснащений за останнім "писком моди". Тепер замість нього – власний двір, в якому на конструкції зі стільця і стола встановлений ноутбук, а навпроти, на стіні господарчої споруди – шкільна дошка. Кожного дня біля неї Світлана Миколаївна проводить по кілька годин, онлайн пояснюючи учням теореми та правила.

- Востаннє в школі була 23 лютого, наступного дня в онука день народження, ми мали їхати до Києва його вітати, – згадує події початку повномасштабного вторгнення Світлана. – Та 24 лютого прокинулись о п'ятій ранку, бо над нашим будинком дуже низько пролітали винищувачі, аж дах трусився. Ми чули все, що відбувалось в Гостомелі, було дуже голосно, незвично. Мозок цього не сприймав…

Попри небезпеку, полишати рідне селище подружжя Попових (чоловік Світлани Сергій працює викладачем в місцевому аграрному ліцеї) не хотіло. Домовились, що триматимуться до останнього, що б не відбувалось. Але дійсність виявилась страшнішою за їхні очікування.

- 26 лютого на нашу вулицю в’їхали танки, почали гатити по центру, де тероборона облаштувала блокпост, по будинках. Згодом вони розосередились по селищу, час від часу відкривали вогонь, – говорить Світлана. – 28 лютого через Бородянку колоною кілька годин безперестану йшла техніка: танки, КамАЗи, заправники, БТРи. Під Макаровим більшість була знищена, ті, що вціліли, повертались "розлючені". Нам прийшло повідомлення від знайомих, що живуть ближче до околиць: "Йде хаотична стрільба, ховайтесь по підвалах".

Того ж дня окупанти поцілили в будинок Попових – тричі вистрілили з танку, зайнялась пожежа.

За лічені хвилини лишились самі стіни, врятувати не вдалось нічого, крім незначної кількості одягу, що встигли винести сусіди.

- Не лишилось навіть елементарних речей, — підкреслює Світлана. – Будинок відновленню не підлягає – ступінь руйнації 92%, бо від влучання снарядів навіть фундамент з одного боку знищено, ще й вигоріло все всередині.

За п’ять днів від початку окупації Бородянки родина Попових змогла виїхати з селища, в якому з кожною хвилиною ставало небезпечніше.

- Повернулись ми на початку квітня, живемо в літній кухні, через стінку – кури, — говорить Світлана. – Тоді ж заходила до школи з надією, що вціліли якісь навчальні матеріали, навіть наївно думала, що ноутбук був під замком, то його не чіпали. Та навчальний заклад, в якому перебували кадирівці, залишився в жахливому стані. Вони поробили здоровенні дірки в стінах між кабінетами. Здається, що навіть не розумілися на техніці, смартдошкою, наприклад, підперли вікна, телевізори прострелили. З комп’ютерного класу, який відкрили минулого 1 вересня, зробили мотлох. Мій кабінет математики перетворили на пральню, там стояли столітрові баки, відра, наповнені водою, пакунки з порошком великі. Тобто все було або розкурочене, або розкрадене – це просто якийсь жах!

"Для мене дуже важливо бачити зацікавлені очі дітей"

В понівеченому ліцеї, звичайно, працювати не було можливості, але з 2 травня навчальний процес відновили у дистанційному форматі. При цьому Бородянка була без жодних комунальних благ. То ж Світлані та іншим вчителям доводилось вишукувати місця, де хоч якось "ловив" телефон, щоб викласти на платформі Classroom відео з поясненням нової теми та завданнями, потім отримати від учнів звіти про їх виконання та перевірити.

- Виходили з ситуації як могли, — наголошує Світлана. – Потім вже до Бородянки приїхали бригади з різних куточків України, відновили і світло, і газ, і Інтернет, і зв’язок зробили стабільний. Також у серпні стало відомо, що наш ліцей допоможе відновити литовський уряд. Роботи вже тривають, але було зрозуміло, що ремонт надовго, а новий навчальний рік наближався, працювати було треба.

Задля цього Світлана й облаштувала імпровізований клас на подвір’ї. Вчителька додає, що кожного дня має по 6-7 уроків, весь цей час на ногах. Навіть, коли на вулиці не дуже тепло. На відео, що потрапило до мережі завдяки сину вчительки, зафіксовано, що навчальний процес триває при +12 градусах. А чим далі, тим буде холодніше.

Автор ролика, показуючи, як працює його мама, зазначає: "В Україні є не тільки ЗСУ – Збройні Сили України, які боронять нашу державу, а ще й ВСУ – Вчительські Сили України, що стоять на захисті дітей".

- З 1 вересня лише декілька уроків давала через Classroom і тільки тоді, коли була злива і реально не можна було стояти біля дошки, — наводить приклад Світлана. – Решту часу в Google Meet проводжу урок повноцінно, все пояснюю наживо, діти можуть поставити запитання. В цій ситуації для мене дуже важливо бачити зацікавлені очі дітей, мати це живе спілкування. Це дозволяє трошки відволіктися від негативних думок, бо ти не розумієш, за що і навіщо тебе "звільнили" від твого звичного життя.

За словами вчительки, більшість дітей відвідують її онлайн-уроки. І це попри те, що деякі школярі втратили житло, або воно зазнало пошкоджень. Наприклад, у 8-А, в якому вона є класним керівником, з 29 учнів лише троє забрали документи: вони залишились за кордоном, куди евакуювались, і там влаштувались до місцевих шкіл.

- Син, коли робив це відео, хотів, щоб його побачили орки, і зрозуміли: попри те, що вони наробили в Україні, — бо скільки житла знищено, людей загинуло, — ми продовжуємо робити свою справу, — наголошує Світлана. – Ми незламані й маємо сили жити далі, творити, виховувати, навчати, а вони нам не рівня! Мені ж хотілось ще привернути увагу до професії вчителя, посприяти поверненню поваги до неї. Бо сьогодні дуже великий кадровий голод є у сфері освіти.

Світлана наостанок підкреслює, що, на її думку, не робить нічого героїчного, адже таких, як вона, багато. Її колеги з інших зруйнованих війною міст, таких як Харків, чи окупованих, таких як Херсон, де педагоги зазнають погроз та тиску, продовжують сумлінно виконувати свої обов’язки. Ще мешканка Бородянки додає, що, попри труднощі, за весь час і не думала покинути вчителювання. А на запитання, який би подарунок хотіла отримати на День вчителя, що відзначатиметься незабаром, відповідає: "Маленький будиночок, де можна буде зимувати та повісити дошку".

Фото автора