"Очевидно, моє прецедентне рішення буде визначальним під час формулювання практики провозастосування" — Євгеній Дихне, колишній керівник аеропорту "Бориспіль"

Система дала збій і має себе відкорегувати. Все поправне, головне — перемогти

Одне з резонансних кримінальних проваджень останнього часу — справа Євгенія Дихне, колишнього керівника аеропорту "Бориспіль". Наразі вирок ВАКС у цій справі оскаржується в апеляційному порядку. "Юридична практика" поговорила з Євгенієм Дихне про кримінально-правові ризики топменеджменту, управлінські виклики в держсекторі, розчарування та очікування від діяльності антикорупційних органів.

— Нагадайте, будь ласка, обставини вашої справи. Які саме правопорушення встановив суд?

— Це справа про аеропорт "Бориспіль", який, на думку детектива, є торговельним центром, а не аеропортом. Єдине, на що звернуло увагу НАБУ за весь період їх роботи в "Борисполі", — це два попередні договори оренди, які підписав я, під ресторан та магазин преси в 2016 році. В аеропорту була така практика ще з 2011 року — у тих випадках, коли діяльність контрагента була критично важливою для забезпечення технологічних процесів обслуговування пасажирів. Орган, відповідальний за передання майна в оренду, — Фонд державного майна України — діє повільно, укладення договору може зайняти пів року, а можливо, й рік. За договором попередньої оренди контрагент був зобов’язаний протягом 10 днів ініціювати початок процедури оренди у Фонді держмайна. За нормального розвитку ситуації попередній договір оренди мав би діяти 2-2,5 місяця, а далі мав бути укладений договір із переможцем конкурсу. Ні аеропорт, ні Фонд при цьому не несуть жодних втрат, навпаки, заробляють: 70% коштів перераховувалися до державного бюджету. Тобто у моїй справі йдеться не про те, що я щось привласнив, а про те, що, на їхню думку, "недозаробив".

Попередня оренда — не підміна конкурсу, а інструмент, щоб уникнути зволікань. У цих двох випадках Фонд затягнув конкурс аж на два роки. Щоправда, ВАКС вказав, що я скористався своєю "обізнаністю про некомпетентність та непрофесійність" співробітників Фонду, щоб зривати конкурси, переклавши на мене відповідальність за дії та рішення іншого органу державної влади.

— Чи були в аеропорту та у вас особисто якісь альтернативи дій у тій ситуації?

— Так, не ухвалювати рішення, тобто бездіяти. І власне, позиція НАБУ, САП та ВАКС зводиться до того, що для керівника безпечніша бездіяльність.

Аеропорт "Бориспіль" завдяки тим крокам, які були здійснені управлінською командою з 2014 року, зміг уникнути дефолту та вийти зі збитків на показник прибутковості. Цього вдалося досягти завдяки своєчасним рішенням. Це ж був буремний 2014 рік: євроінтеграція, безвіз, а "Бориспіль" — головні ворота країни. І хоч як для мене зараз це обернулося, мені не соромно за результат роботи нашої команди.

А правди ми доб’ємося або в апеляції, або у Верховному Суді, або в ЄСПЛ. Рішення, яким судді ВАКС фактично захищають соціалістичну власність та архаїчні процедури, не відповідає духу права, а отже, не зможе встояти.

— Чи консультувалися ви з юристами під час укладення попередніх договорів оренди?

— Жодного документа на такому підприємстві, як аеропорт "Бориспіль", не готує директор особисто. Цим займаються відповідні підрозділи. Договори візуються відповідальними, зокрема юридичним департаментом. Директор отримує договір із візами. Звісно, я беру на себе відповідальність за підписання будь-якого договору. Це звичайна господарська діяльність. Я не обираю контрагентів та не відповідаю за ціну договору, це роблять профільні заступники. У випадку попередніх договорів оренди ціна визначалася оцінювачами, які акредитовані Фондом державного майна України.

Ситуація та її трактування антикорупційними органами тривожна, вона викликає занепокоєння у менеджерської спільноти. Ми покладали на ці органи великі сподівання. Але, видається, ми як суспільство припустилися помилки, називаючи їх антикорупційною вертикаллю. Бо система стримувань і противаг, яку закладали в побудову антикорупційної інфраструктури, не працює. Можливо, через пострадянську ментальність, коли прокуратура і суд були складовими частинами єдиної каральної правоохоронної системи.

НАБУ треба припинити піаритися, щоб не створювали хибних очікувань у суспільстві, а тихо та якісно робити свою роботу. Бо ж створювали їх для боротьби саме із топкорупцією. Як результат, від ВАКС суспільство вимагає не справедливості, а "посадок". НАБУ ж немає чим пишатися у питаннях топкорупції, відбувається підміна понять.

— У чому, на ваш погляд, проявилися найбільші розбіжності між очікуваннями та реаліями діяльності антикорупційних органів?

— Саме в цьому. Дорогий ресурс антикорупційної інфраструктури використовується неефективно. Вони мають визначитися зі своїми пріоритетами, визначити "поріг зайнятості". Наразі НАБУ займається переважно "суддями по 500 доларів", "теоретичними" документальними справами типу моєї та недекларуванням народними депутатами статків. В останніх уже добіг строк, бо останнє декларування було у 2020 році, а вони все ще витрачають на це свій дорогоцінний ресурс. Чому я називаю свою справу "теоретичною"? Бо в ній все відкрито, ми ні від кого нічого не приховували: інформували уповноважений орган управління — Міністерство інфраструктури. У чому корупція, якщо ніхто не отримує незаконної вигоди та не діє приховано. Справжні корупційні справи розслідувати важко — вигодонабувачі діють приховано, як правило, нічого не підписують, кошти зберігають за кордоном та на офшорах.

Від ВАКС ми очікуємо ясності, логічності, прогнозованості правозастосування. Реальність інша. Різні колегії ВАКС займають протилежні позиції з одного і того самого питання. Наприклад, в одному рішенні вказано, що упущена вигода має бути не теоретичною, а реальною, документально підтверджено. Інша трійка стверджує, що упущеної вигоди не може бути в ст. 364 КК, а гіпотетично можлива шкода може бути предметом лише цивільно-правового спору.

У рішенні в моїй справі упущена вигода визначена як шкода за ст. 364 КК, а реальна можливість отримання прибутку потерпілим (Фондом держмайна) ним не доводилася. Крім того, ВАКС проігнорував рішення Верховного Суду щодо законності договорів попередньої оренди. Про яку передбачуваність може йти мова?

Я розумію, що вони роблять: б’ються за правовий прецедент та за право бути "більш правими та більш сильними". Але наше суспільство вже на тому етапі зрілості, коли це не сприймається. Це чітко показала реакція на так звані справи реформаторів.

— Які проблеми у сфері управління держпідприємствами можете виділити?

— Управління державними об’єктами — той ще квест. Коли ти ухвалюєш ефективні рішення, то в будь-якому разі зазнаєш спротиву: всередині, бо система звикла працювати по-старому, та зі сторони органу управління (Кабміну, Мінінфраструктури тощо), оскільки дуже рідко чиновники готові брати на себе відповідальність. Є винятки – В. Омелян, А. Пивоварський. Не хочу продовжувати список, щоб не наврочити… та не давати підказок НАБУ.

З одного боку, держава дала сигнал у 2014 році щодо євроінтеграції, лібералізації та відходу від усього російсько-радянського, з іншого боку, державні компанії все ще обмежені як законодавчо, так і з точки зору політичних ризиків. Останній приклад — рішення про неринкові заробітні плати для керівників державних компаній.

Нам треба зробити квантовий стрибок, щоб змінити філософію та швидко відновитися після закінчення війни. Без цього ми не здобудемо довіри, а отже, не отримаємо грошей від наших міжнародних партнерів.

— Які кроки можуть змінити цю тенденцію?

— Змінювати треба передовсім філософію, бо ми не зможемо швидко змінити законодавчу базу. Це еволюційний процес. Ну, наприклад, у моїй справі проблема полягає в тому, що аеропорт "Бориспіль" не був вчасно корпоратизований, а тому його площами продовжує розпоряджатися Фонд держмайна. Ситуація з цього питання не змінилася. Прочитав новину, що один відомий ірландський лоукост планує за два тижні після завершення війни почати польоти з України. Не хочу нікого розчаровувати, але за два тижні з чинним законодавством про оренду державного майна із аеропорту "Бориспіль" ніхто нікуди не полетить.

Тож питання в тому, якої філософії будуть дотримуватися керівники державних компаній та як на це будуть дивитися детективи НАБУ, прокурори САП, які підходи застосовуватимуть судді ВАКС під час розгляду економічних питань, в яких немає корупції.

Очевидно, моє прецедентне рішення буде визначальним під час формування практики правозастосування.

— Чи реально топменеджеру державної компанії мінімізувати ризики кримінального переслідування?

— Ні! Поки ми всі не почнемо дивитись на світ однаково, називати корупцією те, що пов’язано з хабарями та особистою зацікавленістю, а не вирішення щоденних звичних господарських питань. Інтереси служби — розвиток державної компанії, а не дотримання безглуздих архаїчних нормативів. Це еволюційний процес.

Наразі система дала збій і має себе відкорегувати. Все поправне, головне — перемогти.