Життя на камеру: на Полтавщині запустили стрім з лелечого гнізда (фото і відео)

Бузькам Грицькові з Одаркою пощастило чи то, навпаки, не пощастило поселитися в селі Леляки Пирятинської громади Лубенського району Полтавської області по сусідству з науковцем Київського національного університету Анатолієм Подобайлом. Тепер через вибрану локацію вони відомі на весь світ, з одного боку. А з іншого — за їхнім особистим життям удень і вночі в режимі онлайн стежать всі, кому не ліньки. Бо саме пан Анатолій "призначив" цю родину об’єктом цілодобового дослідження задля науки. Тільки тому, що він живе через дорогу з нею і це економило кошти на прокладання кабелю до його хати.

Кількість підписників YouTube каналу під назвою "Лелека Грицько" стрімко зростає. За перші пару днів їх набралося дві тисячі, а ще за два наступні їх було вже сім тисяч, а зараз майже сягнуло 10 тисяч і продовжує зростати.

Новину про те, що з лелечого гнізда запущено стрім, досить швидко підхопили ледь не всі вітчизняні ЗМІ. Але "Телеграф" пішов далі й розпитав подробиці цієї історії у людини, яка безпосередньо її створила — у доцента кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру "Інститут біології та медицини" Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, за сумісництвом наукового співробітника Національного природного парку "Пирятинський" Анатолія Подобайла.

Продовження "живого кіно"

— Ми встановили відеокамеру в гнізді ще до прильоту птахів, але лише недавно, коли один з моїх студентів розповів про це у Twiter, новина стала стрімко поширюватися в інформаційному просторі.

— Таке "кіно" запущено вперше в Україні?

— Не вперше, але зараз єдине. І це лише "перша серія". У наших планах до відльоту лелечої родини у теплі краї окільцювати птахів, щоб відстежити їхній шлях міграції. Я вас, може, здивую, але вченим відомі міграційні шляхи білих лелек лише на території Правобережної України, а на Лівобережжі — ні. І, якщо встигнемо придбати в Польщі радіомаячки (мало того, що вони дорогі, так ще й доставка може затягнутися в часі), то так само в режимі онлайн можна буде спостерігати за міграцією птахів. Це наша програма-максимум.

— А яким чином орнітологи раніше спостерігали за дикими пернатими?

— З допомогою бінокля. У Національному парку "Пирятинський" ми вже дев’ять років вивчаємо популяцію білих лелек, а загалом в Україні — 30. Завдяки цьому можемо сказати, наприклад, скільки прилетіло до нас птахів навесні, скільки полетіло наприкінці літа, скільки молодняка у липні стає на крило тощо. Але цього недостатньо, адже цей метод дослідження не дає відповіді на запитання, скільки самки відкладали яєць, скільки пташенят не вижило з тих чи інших причин. А даних з гніздової поведінки взагалі не було. І ось тепер ми маємо можливість вивчати її на прикладі бодай одного гнізда.

У Європі ж такі стріми не новина. Їх використовують Німеччина, Румунія, Польща, Чехія. Тепер ми зможемо порівнювати напрацьовані ними наукові методики зі своїми і мати ширші уявлення про життя цих птахів, які, до речі, в Україні ще за часів Григорія Сковороди, тобто, у XVIII столітті, були новиною.

Відкладене на рік дослідження

— Цікаво, як Грицько з Одаркою зреагували на камеру?

— Першим, 20 березня, з теплих країв повернувся самець. Незнайомий предмет його насторожив і він навіть покинув гніздо на деякий час. Однак на його місце одразу ж почали претендувати молоді лелеки, які ще не гніздувалися (заводити сім’ї вони починають на 3-4 рік життя, а до того живуть невеликими зграйками деінде на луках і болотах). Грицькові нічого іншого не лишалося, як відвойовувати у них своє гніздо. А через п’ять днів повернулася й Одарка, і вони разом уже відбивалися від конкурентів.

— З гніздом, кажуть, у вас була морока.

— Влітку 2021 року майстри, які замінювали в селі старі електроопори на нові, не стали чіпати стовп з лелечим гніздом, тим паче, там підростали пташенята. Та восени того ж року, під час буревію, воно не витримало і впало. Я тоді звернувся до керівництва "Леляківської сироварні", яка у своєму логотипі має лелеку, аби воно допомогло поставити на стовп платформу. Дав майстрам креслення, вони все зробили, як слід, і закріпили на платформі колесо. На нього вмостили уцілілу частину гнізда. А воно, до речі, пару центнерів важило, бо бузьки безперервно протягом двох років до цього намощували його з гілочок. Тоді ж виникла ідея заодно встановити на гнізді й відеокамеру для проведення наукового експерименту. Директор сироварні Олександр Ящик погодився на пропозицію профінансувати недешевий проєкт.

— Знаю, що закуплене обладнання пережило обстріли рашистів…

— Один наш науковий співробітник, який мешкав на Салтівці в Харкові, придбав відеокамеру, яку ми планували встановити наприкінці лютого. Але 24-го почалася широкомасштабна війна. Харків опинився під постійними масованими обстрілами ворога. Співробітник, перш ніж евакуюватися, сховав обладнання в погребі. На щастя, воно не постраждало. Але наукове дослідження через війну довелося відкласти на цілий рік.

Природний добір в прямому ефірі

— І що ви можете розповісти зараз на основі спостережень за гніздовим життям родини чорногузів?

— Перше яйце Одарка відкладала 31 березня, і так тривало п’ять ночей підряд. А п’ятого травня вилупилося перше пташеня. Сьомого травня, якраз на День святого Георгія, або Юрія з’явилося останнє. Тому люди, які постійно відвідують чат, назвали його Юрасиком. Якщо його старших братів і сестер (звісно, стать ми не можемо знати) важко розрізнити, то Юрасика через його менші розміри ідентифікувати просто. Пташенята ростуть, як на дріжджах. Їхні батьки по черзі літають на луки, звідки приносять малюкам комах, черв’яків, ґрунтових личинок, мишей…

— Чекайте, пташенятам — кілька днів і вони вже здатні проковтнути мишу?

— Легко! Ковтали вже на третій день. Але ж не цілком! Попередньо її ковтають дорослі птахи, перетравлюють у во́лі, а потім відригують і таким чином годують діток. Більші з’їдають більше, а Юрко — найменше. Боюся, якщо в нього буде дефіцит поживних речовин і він відставатиме в розвитку, то батьки можуть його просто викинути з гнізда. А під гніздом можуть у цей час опинитися не люди, а скажімо, кіт. Це такий емоційний момент, і людям, які стежать за стрімом, буде важко все сприйняти. Хоча у дикій природі так відбувається процес добору, і в цьому нічого страшного нема.

— До речі, що ви можете сказати про популяцію білих лелек в Україні? Вона зменшується чи збільшується?

— Якщо казати конкретно про Національний природний парк "Пирятинський", розташований на межі Полтавщини і Чернігівщини, то популяція птахів зростає, оскільки для них тут є найголовніше — луки, де вони можуть добувати їжу. У заростях чагарників чорногузи не виживуть. До того ж, наш парк має угоду з місцевою сироварнею про скошування луків. Причому не тоді, коли заманеться, а у визначений час й певною технікою. Ці методики розроблені Європейським Союзом з метою збереження різноманітності лучних систем. Національний парк "Пирятинський" перший в Україні був включений до Смарагдової мережі природоохоронних територій, яка впроваджується в країнах — не членах Євросоюзу. Так от, згідно з європейськими нормами, нам дозволяється співпраця з бізнесом, а не лише з державними структурами. Це взаємовигідно: місцеві сировари мають екологічно чисті корми, скошуючи наші луки, а це, в свою чергу, приваблює на них лелек.

У парку "Пирятинський" торік було 74 гнізда чорногузів, з яких у вирій вилетіло 158 особин, враховуючи дорослих птахів. Роком раніше від нас із 72-х гнізд відлетіло на 40 особин більше. До речі, пара Одарки й Грицька є рекордсменами з виведення пташенят. Минулого літа вона також поставила на крило п’ятеро діток.

На жаль, в цілому по Україні темпи зростання популяції знизилися, бо почали масово переорювати луки.

— І останнє запитання. Час від часу відеозапис переривається. З чим це пов’язано?

— Іноді в Леляках зникає світло. І якщо воно з’являється, а мене в цей час нема вдома, то транслювання відновлюється лише тоді, коли я маю змогу його заново запустити.