Не "Сині кити": психологи вважають, що у підліткових суїцидах винні не соцмережі, а інше

Нещодавні самогубства підлітків в Києві змусили нас всіх забити тривогу і згадати про "групи смерті" на кшталт "Синіх китів". А батьків дітей підліткового віку — ретельніше моніторити їх соцмережі. Але ряд експертів виступили з думкою, що цієї осені мова йшла про інші фактори впливу.

Не лише Інтернет

— Я представляю кібердивізіон Національної психологічної асоціації, — говорить психолог Регіна Попова. — Всіх хвилює питання, чи є в даних випадках негативний вплив соцмереж? Моє особисте дослідження говорить, що наразі мова не йде про суттєвий вплив соцмереж і різних груп.

За даними Громадської організації "Ла Страда-Україна", сьогодні значно зросла кількість звернень дітей та підлітків щодо суїцидів на Національну гарячу лінію для дітей та молоді(116111). Але це — діти, які знають про гарячу лінію і наважуються попросити про допомогу. Побоювання щодо впливу соцмереж сьогодні перебільшені, вважають і в "Ла Страда". Є інші фактори, і вони не менш вагомі.

— Нас лякає вплив онлайн-простору на дітей, тому що батьки не можуть 24 години на добу його контролювати — з ким діти спілкуються, з ким і про що переписуються, — констатує психологиня фонду "Голоси дітей" Оксана Писарєва. – Але нам потрібно зараз зробити крок назад і подивитись на ситуацію в цілому.

Самотність

Консультантка Національної гарячої лінії для дітей та молоді Громадської організації "Ла Страда-Україна" Олена Файдюк звертає увагу саме на самотність дітей.

— Раніше ми отримували дзвінки від дітей та молодих людей, які були учасниками та учасницями груп смерті та виконували відповідні завдання, керуючись вказівками координаторів цих груп, – говорить експертка. – Однак зараз такі дзвінки поодинокі. Часто діти почуваються дуже самотніми, і тому їм здається, що єдиним виходом з цього стану є суїцид. Саме тоді, на їх думку, батьки чи друзі зможуть зрозуміти, що втратили щось важливе у своєму житті.

Дитина, і підліток — особливо — на шпагаті: одною ногою в дитинстві, іншою — у дорослому віці. Ситуація навколо, почуття, гормональний фон змінюються, а як впоратись з цим, дитина не знає, говорить Оксана Писарєва:

— Якщо вона не знаходить опори і підтримки, значить — "Я не потрібен", "Мені немає місця в цьому житті". "Все, прощавайте".

Психолог зазначає: у сучасному світі ми можемо не мати багато часу, щоб проводити з дитиною години. Однак обійняти її, показати, що вона важлива, спитати, як вона себе почуває, що хвилює, можна. Якщо батьки розуміють, що не вміють проявити свою любов до дитини, їм варто пропрацювати це з психологом.

Порушення сну і звичного укладу життя

Катастрофічно на психоемоційний стан впливають нескінченні нічні тривоги. Завідувач Дитячої лабораторії сну в Охматдиті Роман Шевченко підкреслює:

— Депривація сну — це стан, коли людина не отримує достатньо відпочинку та сну протягом тривалого періоду часу. Війна, повітряні тривоги та ракетні атаки мають серйозний вплив на розвиток порушень сну, таких, як безсоння, нічні пробудження, нічні кошмари та порушення циркадних ритмів. Безсоння та недосипання можуть призводити до змін настрою, депресії, суїцидальних думок, та власне самогубства.

Перш, ніж йти в психологію, батькам варто подивитись, як дитина спить і що тут можна покращити, радять експерти. Дитина повинна спати стільки, скільки необхідно для її віку. Для підлітків рекомендована тривалість сну дорівнює 8-10 годинам, а діти від 6 до 13 років повинні спати від 9 до 12 годин на добу.

Повернення в школу — теж фактор стресу для дітей. Зростає навантаження, потрібно знову соціалізуватись. "Ми всі пам'ятаємо, яким був жовтень минулого року, і діти це теж пам'ятають, – говорить Оксана Писарєва. – Їх можуть тригерити навіть кольори за вікном, запахи тощо. Фон сам по собі дуже тривожний".

Здорове харчування не завжди ок

Сьогодні є дуже популярним правильне харчування із відмовою від некорисного солодкого тощо. Але в ситуації, коли дитині потрібно швидко покращити настрій, інколи варто відступити від суворих правил, говорить Регіна Попова. Нехай краще дитина з'їсть ту некорисну шоколадку, адже в умовах великого психологічного навантаження це може бути "питанням життя".

Романтизація суїцидів

Перша закоханість, перші сплески почуттів, які дитина ніколи не переживала – це теж має серйозний вплив на її психоемоційний стан.

– Ми бачимо, що романтизація смерті закоханих була ще в давні часи. Тож потрібно бути дуже уважними до того, які відео, серіали дивиться дитина, що читає, — радить Оксана Писарєва. – Підлітку потрібно прожити ці почуття. Дитина все одно буде шукати джерела інформації і підказки, як проживати ці почуття".

І в такому випадку "Ромео і Джульєта" чи вампірські саги — не кращий приклад.

І — трохи рецептів по захисту таких вразливих перед дорослішанням і війною наших дітей.

Вчимось розбиратись, що відчуваємо

Сьогодні модно говорити про купу відтінків емоцій, але є чотири базові, які потрібно навчити дитину відрізняти — гнів, радість, сум, спокій. Якщо дитина гнівається, вона має вміти сказати: "Я гніваюсь". Або "Я радію". Якщо дитина розуміє, що відчуває, їй буде легше уникнути змінених станів (в яких і робляться непоправні кроки).

– Цьому вчити дитину можна ще з маленького віку, – говорить Регіна Попова. – Ми з моєю дитиною промальовували емоції. Я говорила: "А давай ми намалюємо якогось "чудика" в тобі, який гнівається. Намалюємо ту частину тебе, яка гнівається. І вона малювала якогось страшного чортика. Таким чином ми тижнів за два промалювали основні емоції, і дитина їх побачила ніби зі сторони. Такий досвід далі стає опорою в тому, щоб розбиратись у власних почуттях і емоціях, це починає формувати емоційний інтелект.

За словами психолога, батькам теж важливо говорити про свої емоції: "Я гніваюсь на тебе", "Мені сумно" – це створює норму поведінки для дитини, адже дитина використовує часто "копінг стратегії" – просто копіює, наслідує поведінку батьків. І це сильніше, ніж те, чому вони її вчать на словах. Якщо батьки ховають почуття("Все нормально", "Нічого не трапилось"), дитина теж замикається і ви почуєте "Все нормально", "Нічого не трапилось".

Коли дитина може розібратись, що вона відчуває, вона може звернутись за допомогою або принаймні мати, на що спертись навіть якщо контакт з батьками розірвано під час дорослішання чи із-за відстаней.

Скажіть: "Я боюсь за тебе"

Про випадки суїцидів з дитиною варто поговорити, якщо батьки відчувають тривогу. Але не з позиції нагнітання страху і залякування (пам'ятаємо про "шпагат" і про те, що дитині і так зараз дуже складно, а ще й війна надворі), а з позиції любові і турботи.

– Скажіть: "Послухай, я боюсь за тебе. Я бачу новини, і хочу спитати: як ти? В тебе все нормально? Немає ніяких думок?" Це нормально – поговорити з дитиною і запитати в неї про це під час прогулянки або за вечерею, — говорить психологиня Регіна Попова.

Також, за її словами, варто одразу проговорити, що такі думки інколи з'являються і у дорослих людей. Але це тимчасове, це просто труднощі, з якими можна розібратись, впоратись, це нормально.

– Підлітки часто плутають прагнення смерті ідентичності і прагнення фізичної смерті, — продовжує психолог. – Світ дуже швидко змінюється, ми не встигаємо свою ідентичність адаптувати до цього світу, я якась частина в нас хоче померти і фонить. Якщо у людини немає базового емоційного інтелекту, її це захоплює і тоді біда.

Не тисніть

Якщо дитина щось не встигає в школі, або робить не настільки ідеально, як хотіли б батьки, зупиніться, не тисніть. Навчатись добре важливо, але війна, тривоги, вихід на навчання в школу, десь — сплеск інфекційних захворювань, загальна тривожність так тиснуть на наших дітей, що ваш крик на дитину чи її приниження можуть спровокувати непередбачувану реакцію. Із станом дитини потрібно розібратись, – що сталось, чому, що відчуває дитина. Тиск не допоможе, — сходяться в думці експерти.

Дайте дитині опору

– Батьки є великим кораблем, до якого може приліпитись маленький човник — їх дитина, – говорить Оксана Писарєва. – І батькам важливо свідомо давати дитині таку опору.

Перший крок — створити безпечний простір, радить експерт. Якщо ви змушені були переїхати в нове місце, познайомте дитину із новим житлом, новим середовищем. Навіть такі прості речі, як проговорити: "Ці речі лежать тут", "Тепер ми будемо робити так", дають дитині орієнтири і відчуття безпеки. Також дуже важливо планувати майбутнє.

Оберіть найпростіші орієнтири: наприкінці тижня ми підемо в кіно. За два тижні поїдемо на екскурсію, чи в гості тощо. Чітке планування дає дитині якісь орієнтири у світі, який просто з'їхав з глузду. Навіть в ситуації із тривогами і походами в бомбосховище — дитині безпечніше, коли вона знає, що в яких випадках вони з родиною робитимуть — проговоріть, розкажіть, дайте дитині опору.

Звертайтесь до психологів одразу

Батьки відчувають, як то кажуть, "шкірою", коли з дитиною щось не так. Але їм не варто ставати психологами для неї, краще звернутись до фахівців. Але часто вони вважають, що поки що все не так погано, ще не потрібно йти до психолога. Але потім може бути пізно, одностайно підкреслюють експерти.

Встановити, пізно чи ні звертатись, можуть фахівці. І життя вашої дитини – той випадок, коли краще зайвий раз перестрахуватись. Особливо – зараз, під час війни. Можна звернутись до регіональних осередків фонду "Голоси дітей", які діють у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Трускавці, Береговому і Полтаві. Також можна звернутись до Національної психологічної асоціації, де порадять перевіреного фахівця тощо. Головне — брати відповідальність за свою дитину і не закривати очі на її проблеми, сподіваючись, що "переросте", "минеться", "ми росли без психологів". Так, росли, але раніше не було війни. І цим дітям набагато складніше.