Більше народжувати чи повертати біженців з Європи: демограф розповів, як відновити населення України після війни

Повномасштабна війна катастрофічно посилила демографічну кризу в Україні, що триває вже понад 20 років.

За оцінками Українського інституту майбутнього, станом на кінець серпня 2023 року населення підконтрольної території України становило 27 мільйонів чоловік. Скільки трудових мігрантів і біженців повернуться з-за кордону після нашої перемоги у війні, зараз сказати складно. Втім, неможливо з'ясувати й те, яка кількість українців залишається на Батьківщині виключно через закриті кордони для чоловіків призовного віку.

Стрімка втрата державою своїх громадян – внаслідок міграції чи загибелі на війні – катастрофічно впливає на демографічну ситуацію в країні. Особливо тривожних рис це набуває з урахуванням того, що йдеться про втрату чоловіків молодого та середнього віку, а також жінок з дітьми.

Які шляхи повернення на Батьківщину наших громадян бачать демографи, і що буде, якщо відновити чисельність населення не вдасться, "Телеграф" запитав у завідувача відділу міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України Олексія Позняка.

– Який шлях подолання демографічної кризи у повоєнній Україні здається вам більш ефективним: стимулювання підвищення народжуваності чи повернення трудових мігрантів і біженців з-за кордону?

– Повернення наших громадян з інших країн. Процес підвищення народжуваності має певні межі, зумовлені безліччю чинників. Навіть якщо ми зробимо все можливе для зростання цього показника, це не дасть нам бажаного результату у вигляді стрімкого приросту кількості населення.

Хоч би що ми робили і казали, наші жінки не будуть народжувати по п'ятеро дітей. Це утопічні ідеї. В даний момент і за наявних умов ми можемо сподіватися максимум на двох дітей на одну жінку в середньому розрахунку, і це вже буде просто фантастичним результатом.

– Строк перебування наших громадян за кордоном впливає на шанси їхнього повернення?

– Безумовно. Ті, хто встиг знайти роботу і асимілюватися, можуть не повернутися, якщо вважатимуть умови життя в Україні гіршими. І таких буде чимало, нам треба це усвідомлювати.

Водночас, я б не став спиратися на результати опитувань біженців і трудових мігрантів, які проводять зараз. Адже люди відповідають на запитання про свої наміри, виходячи з нинішньої ситуації, з того, що вони бачать зараз. Коли ситуація зміниться, вони можуть прийняти зовсім інші рішення.

Тому, так, частина з них не повернеться, але про яку саме кількість людей йтиметься, залежатиме від дуже багатьох чинників, які зараз важко спрогнозувати.

– Як ви ставитесь до ідеї залучення трудових мігрантів із бідних країн на довготривалій основі, щоб покращувати демографію та економічну ситуацію? Дехто вважає, що це не кращий спосіб для відродження нації.

– Це може бути виходом для нас. Якщо в країні просто не буде кому працювати і не буде кому жити – це кращий варіант? Нам потрібно прийняти той факт, що українки не народять стільки дітей, скільки нам потрібно для відновлення рівня населення. Сьогодні це нереально навіть для більш-менш розвинених країн Азії та Африки. Треба змиритися з цим і шукати альтернативи.

Навіть у благополучних країнах Європи рівень народжуваності нижчий від того, який потрібен для підтримання стабільної чисельності населення. Їхня економіка не надто страждає від цього за рахунок залучення мігрантів. Завдяки цьому омолоджується вікова структура, заповнюється ніша ринку праці, економіка розвивається. І після війни нам потрібно буде йти цим же шляхом.

– За результатами соціологічних досліджень Українського інституту майбутнього, станом на серпень 2023 року близько 800 тисяч українців, які перебувають в Україні, планують емігрувати найближчим часом. Як ви ставитесь до таких оцінок?

– Після відкриття кордонів відтік громадян дійсно може бути, але яким саме він буде, наразі сказати складно. Якщо йдеться про категорію українців, зокрема чоловіків, які виїдуть за кордон для возз'єднання з сім'ями, то це дещо неоднозначні прогнози.

Річ у тім, що довше триває війна, то більша кількість пар і сімей розпадеться, виїжджати вже буде ні до кого. Це сумна реальність. Тому, так, з одного боку такі ризики існують. З іншого — з кожним роком війни вони зменшуються.

– Для повернення працевлаштованих в Європі українців або стримування тих, хто до війни їздив на заробітки вахтовим методом за кордон, нам потрібно буде запропонувати їм альтернативу. Чи зможемо ми конкурувати з країнами ЄС?

– За останні чотири роки (з початку пандемії Covid-19) багато "вахтовиків" втратили зв'язок зі своїми робочими місцями в європейських країнах. По завершенні війни вони постануть перед вибором: шукати щось за кордоном і заново налагоджувати цей процес чи працевлаштуватися в Україні. Звісно, на їхнє рішення, як і на рішення біженців про повернення, впливатиме економічна ситуація в Україні.

Конкурувати з Європою за рівнем життя буде вкрай складно, тому залишається сподіватися, що обіцяні інвестиції від країн-партнерів будуть надходити, і це сприятиме покращенню ситуації на ринку праці і в цілому в економіці.