"До тисячоліття Лаври потрібно готуватись, як до Олімпіади": директор заповідника "Києво-Печерська лавра", ч. ІІ

Територія Києво-Печерської лаври — це понад 20 гектарів землі, на яких зосереджено понад 140 памяток історії та культури. Фондова колекція заповідника налічує понад 70 000 предметів, серед яких — вироби з дорогоцінних металів, старовинні ікони, встародруки, археологічні реліквії тощо. Всим цим потрібно ретельно і фахово управляти. Однак директору заповідника сьогодні доводиться розв’язувати ще й безліч морально-етичних і судових задач.

Чому до Лаври прилип шлейф репутації "Паші Мерседеса", які найгостріші конфліктні точки існують щодо майна і чому фінансування держзаповідника було урізаним? На ці та інші теми "Телеграф" вирішив поговорити із його директором Максимом Остапенком у другій частині інтерв’ю.

*Про реформування і майбутнє заповідника, програму для реабілітації військових і маніпуляції навколо долі ченців у Лаврі читайте в першій частині інтерв’ю.

Повернути український наратив

— Перед вами стоїть дуже складне завдання — повернути Лавру до українськості. Якими шляхами ви будете це робити? Тому що навіть у мене зараз є відчуття, що Лавра — це проросійська територія…

— По-перше, потрібно зрозуміти стратегічну задачу. І я щасливий, що у мене знайшлося кілька друзів, колег, які долучилися до філософського переосмислення Лаври в Україні і України в Лаврі.

Нам потрібно повернути український наратив, який тут був дуже могутнім. Особливо — в козацькі часи. І з яким росія почала системно боротись. Максимально яскраво ця боротьба проявлялась стосовно пам'яті Мазепи — від викреслення його імені в книжках до замальовування гербів і знищення переданих реліквій. А закінчилось русифікацією навіть зовнішнього вигляду Лаври в кінці XIX століття. Забілювали, збивали все, в тому числі — фрески, які змальовували козацьких гетьманів і святих отців, які не вписувались в російські концепції.

Лавру переробляли під так званий "уніфікований російський імперський церковний стиль". Зараз ми з цим боремося.

По-друге, ми хочемо розглядати Лавру не просто як місце успіння, пам'яті і молитви. А й місце, яке дає поштовхи і сенси майбутнього. В Лаврі ми бачимо чотири прояви, такий собі лаврський хрест: в одному місці схрещується те, що стосується віри, волі, мислення і чуттєвого.

Віра — духовні святині, традиції, моління, святі отці. Воля — це державники, діячі, які допомагали Лаврі. Мислення — це все, що звідси походило, починаючи від Нестора Літописця і закінчуючи дослідниками архітектури, історії. І чуттєве — це творче начало, яке теж бере в Лаврі початок, починаючи з першого художника Аліпія і закінчуючи творчістю Івана Їжакевича, Марії Примаченко, Юрія Химича.

Ми розглядаємо також дві опорні дати. Перша — це 2026 рік, коли відзначатимуть 100 років заповіднику. І це не просто сторіччя установи Міністерства культури, треба зрозуміти, яку місію виконав за ці 100 років заповідник. Більшовики планували Лавру повністю знести — для них вона не мала жодної цінності. Саме музейники своєю іноді абсолютно фанатичною працею і самопожертвою зберегли Лавру — музейну, архітектурну, історичну, живописну. Зберегли, акумулювали, реставрували десятиліттями і цей подвиг треба згадати належним чином.

А друга дата — 2051 рік. Всього навсього через 27 років Лавра відзначить своє тисячоліття. І до цієї дати, як до Олімпіади, треба готуватися заздалегідь.

Потрібно формувати проєкти з реставрації та відбудови, запустити величезну кількість освітніх, духовних, мистецьких проєктів, які посилять Лавру і повністю перезавантажити діяльність православного монастиря. Він має отримати не менше поваги, аніж це було в давні часи.

До Лаври прилип шлейф репутації "Паші Мерседеса" (митрополит Вишгородський і Чорнобильський УПЦ МП, вікарій Київської митрополії, намісник Успенської Києво-Печерської лаври Павло (Лебідь). — Ред.), і це така ганьба! Скільки не розмовляю з киянами, запитую: "Як давно були в Лаврі?" Вони відповідають, що хтось 10 років тому був останній раз, хтось — 15 років. Вони перестали сюди ходити.

— Я до нашого інтерв'ю теж років 10 тому останній раз була…

— На жаль, це все наслідки свідомої російської політики. Кияни не ходили, натомість сюди їхали мільйони російських паломників, частина яких — відверта агентура, котрі готували підґрунтя для захоплення України, в тому числі — перетворення Лаври на резиденцію патріарха Кирила. І цьому є документальне підтвердження — за часів Януковича і Табачника були звернення про те, щоб перетворити повністю всю територію Києво-Печерської лаври на резиденцію Російської православної церкви. А всі музейні, культурні, мистецькі заклади, які тут знаходилися — викинути. Як свого часу викинули реставраційний центр.

Слід хижацької політики рф

— Які найгостріші конфліктні точки існують щодо майна? Адже Лавра — це ще й велика територія, і духовність, і історія, і майно.

— Поясню. Якщо ми кажемо про слід російського впливу і його рейдерської, хижацької політики, то прикладом є Лавра.

У заповідника був підписаний з монастирем договір, згідно з яким монастир мав займатися своєю діяльністю на території заповідника як релігійна громада. Монастир фактично на порушення цього договору розгорнув господарчу й іншу діяльність на території Лаври. Тут під виглядом суборенди розташували понад 20 об'єктів, включаючи Київську духовну академію, семінарію, митрополію, господарчі, ремісничі, виробничі об'єкти, які тут виготовляли свою продукцію.

І коли ми почали повертати в державну власність ці об'єкти, стикнулися з тим, що більша їх половина — не монастир, а інші релігійні або господарчі структури, які жодних правових підстав тут перебувати не мають.

Це — пам'ятка національного значення! Режим використання цих об'єктів має бути дуже-дуже обережним і не створювати загрозу для їхнього збереження. На сьогодні ми повністю припинили незаконну господарчу діяльність суб'єктів перебування, які тут займались торгівлею і виробництвом. Другий місяць тягнеться історія із готельними об'єктами, які були відремонтовані за бюджетні кошти і до останнього часу здавались за готівку. Але ці кошти йшли виключно комусь в кишені.

Київська духовна академія, семінарія і митрополія теж покинули територію Києво-Печерської лаври. Ми практично дійшли до формату, коли в Лаврі залишаються священики, які числяться в монастирі згідно зі списками. Вони мають доступ до всіх релігійних об'єктів, які їм потрібні. Це церкви, печери, трапезні і келії для проживання.

Решту об'єктів, які використовували сторонні організації, ми опечатуємо і до завершення судової тяганини вони ніким не використовуються.

Ми починаємо взаємодію з Православною церквою України. У нас є одне з приміщень, де перебуває громада монастиря і ПЦУ. У майбутньому будемо дивитись на загальну позицію держави по Києво-Печерській лаврі.

Впевнений, що всі ці питання, в тому числі — перебування монашества в межах Лаври має бути визначено окремою постановою Кабінету міністрів. Лавра має змінити свій статус на українську національну святиню — комплексного, дуже складного і багатогранного об'єкта, який розкриває і духовно-культурну, і державницьку складову України. І управління таким величезним об'єктом — фактично містом — потребує окремого дуже серйозного державного регуляторного акту.

Самоокупність чи дотації?

— Ми знаємо, що багато років Лавру дотувала держава. Але, можливо, у вас є завдання вивести Лавру на повну чи часткову самоокупність? Чи будете ви на її територію запускати виробників сувенірів? Наші патріотичні бізнеси?

— Ми вже потихеньку напрацьовуємо такий досвід. Зараз перед нами стоїть завдання максимально відновити відвідування Лаври — не тільки через паломництво, а й туристичну складову, яка через війну впала в рази. Роботу 2023 року ми ведемо під гаслом, що маємо відновити в ній українське служіння і культурний туризм, зробити Лавру привабливою для українців й іноземних гостей. Тому маємо створювати велику кількість різноманітних проєктів.

Однак слід розуміти, що Києво-Печерська лавра без великої і системної державної підтримки не зможе вистояти. Це об'єкт, включений до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щодо таких об'єктів держава бере на себе зобов'язання їх утримувати.

Звісно, в умовах війни ми прагнемо залучити і додаткові ресурси, благодійні кошти. У нас, як я казав, засновано благодійний фонд "Українська лавра", є благодійники, які допомагають. Плюс — міжнародні гранти. Але ми не можемо віддати її під бізнес. Враховуючи важливість Лаври для українського суспільства, зараз держава значно збільшує надання їй фінансової допомоги.

— До цього фінансування було урізаним?

— Лавра два роки жила у дуже важкому режимі. Не велось жодних реставраційних робіт, були обмежені видатки на заробітну плату.

Зараз до нас повертається нижня територія (Нижня лавра. — Ред.), і нам потрібно збільшити штат працівників для її обслуговування, розширити напрями діяльності заповідника на цій території і в цілому. Тож держава взяла на себе додаткові фінансові зобов'язання, попри війну.

— Які наступні кроки очікувати від Лаври і від вас на посаді директора заповідника?

— Питання номер один — завершити судову історію. Зараз у апеляційних судах розглядають скарги за позовами між монастирем і заповідником. Я сподіваюсь, що, як і рішення першої інстанції, вони будуть на нашу користь. І що ми завершимо історію відносин з громадою, яку очолював Павло Лебідь. І почнеться новий етап — формування стратегії відносин з релігійною громадою. Тобто з монахами, які мають продовжити служіння в межах заповідника.

Друге надзвичайно важливе питання, яке найближчим часом будуть розглядати на сесії Київради, це завершення оформлення землі. Заповідник і держава мають нарешті повністю оформити всі правові підстави користування і управління цією територією. До цього моменту землі не були оформлені і закріплені за державою, це тягнеться багато десятиліть.

Ми сподіваємось, що найближча сесія Київради поставить крапку в цьому питанні, і це буде величезний внесок депутатів в історію Києво-Печерської лаври: вони зроблять заділ на десятиліття. Від їхнього рішення залежить подальша розбудова і реалізація будь-яких програм на території заповідника. Адже без належного оформлення земельної ділянки будь-яка діяльність на ній буде не до кінця законною. І можуть виникати різні питання, позови тощо.

Всі знають про самовільну забудову Лаври. Тому це рішення визначить статус 15 капітальних споруд, побудованих із порушенням законодавства або взагалі незаконно. Але вже на інших правових підставах.

Об'єктивно: створювати приватні забудови на державному об'єкті, який перебуває під захистом ЮНЕСКО — це абсурд, цього не мало бути. Але сталось через корупційне ставлення до культурної спадщини.

Наступний дуже важливий момент — переформатування Лаври в національну святиню, яка має презентувати історію України і українську ідентичність за тисячоліття її історії. Яка буде не тільки вшановувати минуле, а й формувати майбутнє.

В цьому напрямі у нас є кілька проєктів, які, сподіваюсь, підсилять духовну складову Лаври. Ми думаємо над створенням пантеону українських героїв у взаємодії із Інститутом національної пам'яті.

Про експертизу мощей і погрози

— Ви казали про наміри інспектувати святині печер Лаври, перевірити достовірність реліквій, в тому числі — мощей святих.

— МКІП кілька місяців тому створив комісію, яка перевірила наявність тих святинь, які свого часу передавали монастирю. Але з боку суспільства лунають підозри, що якась частина святинь була або підмінена, або викрадена. Щоб дати відповідь на це запитання і закрити його, Міністерство культури разом з фахівцями різних галузей проведе експертизу, перевірить ці святині на автентичність.

Ми хочемо, щоб потім не було до нас жодних звинувачень, що ми зберігаємо не ті святині або що святині вкрадено.

— Але це ж робота на роки.

— Думаю, що при правильній організації це можна зробити за пів року. Сучасні методи це дозволяють. Звісно, це непросто. Потрібно буде долучати монахів, які зберігають і вшановують ці святині і які мають право здійснювати маніпуляції з мощами.

Але без такої експертизи запит суспільства залишиться, враховуючи недовіру людей до очільника й інших представників УПЦ, заарештованих за колаборанство й інші кримінальні речі. Свого часу держава передала монастирю ці реліквії, а зараз має повністю відновити над ними контроль.

— Починали з особистого питання і завершуємо ще одним таким. Вам погрози надходять? Ми знаємо, що росіяни на початках писали всім, намагались переманити на свій бік тощо.

— Бог милував. Може, вони знають, що це практично неможливо, тому не витрачають ресурси. Може, щось інше планують, як буде, так буде. Ми всі зараз на війні. І кожен має щодня щось у своїй галузі робити — надавати моральну підтримку людям, донатити, бути на інформаційному "фронті", захищати святині. Суспільство має себе мобілізувати. У нас має бути військова мобілізація, схожа на те, що відбувається в Ізраїлі. На нас суне орда. А з історії — князівська Русь програвала, коли починались розбрат і недооцінка ворога. Треба робити висновки з історії і вчитись на помилках.

Першу частину інтерв'ю з Максимом Остапенком можна прочитати за посиланням.