"Гобелен любить світло і не пробачає помилок": українська художниця розвіяла міфи про гобелени

Ткати гобелени особливо комфортно з осені по літо, але о будь-якій порі року це — чудовий антистрес, каже Ганна Забудська

Що може змусити молоду дівчину сісти за ткання гобеленів? Вони для багатьох з нас — щось на кшталт килимка у бабусі над ліжком. Але сучасні авторські гобелени — це витвори мистецтва. Підробити гобелен, виготовлений художником, неможливо — це занадто складно. Повторити — теж.

Навіть сам майстер не візьметься за таку роботу, розповіла "Телеграфу" художниця, реставраторка, авторка арт-гобеленів Ганна Забудська. Ми побували на її персональній виставці в київській галереї Portal11 і зрозуміли, що думка про нудні олдскульні гобелени — то міф.

— Ми всі — трохи дизайнери інтер'єрів — у своєму житлі. Цікава ваша думка — у яких випадках варто обирати для інтер'єру умовно не живопис, а гобелен?

— Якщо художній твір влучив точно у ваше сердечко — беріть. Якщо ви не подорослішали саме до гобелена, не зрозуміли його, не відчули, то поки не варто його купувати.

Тут є один нюанс. Нитки гарно відбивають світло, і вдень — це одна робота, вночі — інша. Коли у нас взимку були відключення світла, я лягала в ліжко, закутувалась у ковдру і дивилась на гобелен на стіні навпроти. Розглядання фактури, кольорів, ліній особисто мені приносить неймовірне задоволення, це просто медитативний якийсь стан. Від цього дуже затишно, і гобелен щодня з трохи іншим освітленням розкривався по-новому. Це як безліч робіт в одній. Я не впевнена, чи можна досягти такого ефекту гри світла у випадку з картинами.

— Як ви знайшли в собі художника по гобеленах?

— Моя мама — художниця, тож і я у 16 років пішла вчитись на образотворче і декоративно-прикладне мистецтво плюс реставрація, така широка за наповненням у нас художня освіта. Я навчалась у Херсонському училищі культури, де викладали просто неймовірні художники. Я нічого не знала і не вміла в професійному плані, тож на теорії та базових дисциплінах два роки страждала. Потім на третьому курсі почалась практика. У мене викладала неймовірна художниця Ольга Бринцева.

Ми приходили в її маленьку майстерню, сідали по-турецьки на диванчику, ставили перед собою рамку і пробували ткати свої перші гобелени. А вона ткала шикарне полотно за мотивами "Вітрувіанської людини" Да Вінчі і вчила французьку (Франція — батьківщина гобеленів). А ми як зачаровані початківці все скрупульозно повторювали за надзвичайно надихаючою викладачкою. Це атмосфера, у якій закохуєшся у те, що робиш. Спочатку думаєш: "Така майстерність мені не по плечу". А потім я цей же гобелен завершувала — другу пару рук, голову, тло.

— Але ж два майстри не можуть робити одну роботу — інший почерк, хіба ні? Це ж помітно?

— Я дуже старалась, щоб не було помітно. Мені було 17-18 років, це був мій перший гобелен, не дуже великий — 170 на 170 см.

— Як вона вам, фактично підлітку, його довірила?

— Майстер переїжджала у сімейних справах, потрібно було завершити замовлення. І вона дала зрозуміти, що вірить в моє художнє майбутнє.

— На погляд зі сторони, невеликий гобелен — це 10 на 10 сантиметрів. Якщо 170х170 см для вас не дуже великий, то який — великий?

— Ну от, наприклад, цей (вказує на роботу в червоних кольорах. — Авт.) — 212х242 см. Він може здаватись ще більшим, тому що він активний — по кольорах, композиції, контрасту.

Мені свого часу пощастило впіймати дуже крутий момент для навчання. І виявилось, що гобелени — це заразно (сміється). І мені хочеться, щоб мистецтво гобелена було більш доступним до широкої аудиторії. Щоб кожен, хто впіймає це зачарування від тканого, розумів, що йому по силах це повторити, або ж ще краще зробити свою ідею в матеріалі. Все велике складається з маленького першого кроку.

— Але у багатьох враження, що гобелен — це щось із бабусиної скрині.

— Я займаюсь і реставрацією гобеленів. Серед них було багато радянських, деяким років сто. Там стільки неймовірних! Особливо — із 70-х років XX століття. Тільки шкода́, що в радянські часи (таке невігластво!) гобелени обробляли очищеним керосином, і вони з часом вкривались рудими плямами. На жаль, з цим вже нічого не вдієш.

— Реставрувати гобелен — це оновити кольори?

— Найчастіше — заткати втрачену частину, проріху, продублювати нитку основи, відновити крайку чи просто обробити для подальшого експонування.

— А в принципі гобелени довго живуть?

— Якщо його не з'їсть міль або він не згорить, то з ним нічого не станеться. Є певні правила догляду — вчасно провітрювати, правильно повісити тощо. Сині, фіолетові кольори з часом можуть вицвітати. Але це також досить цікаво, так як змінюється композиція через зміну кольорів, виділяються інші кольори, картинка перевтілюється. Умовно — один рік у тебе один гобелен, наступний — інший.

— Хто ці люди, хто розуміються на цьому мистецтві і сьогодні замовляють гобелени?

— Часто — молодь. Вони сидять у соцмережах, бувають за кордоном, цікавляться різними напрямами мистецтва. Ними цікавляться і більш дорослі люди, які хочуть свідомо декорувати власний простір, не просто жити в коробочці з чотирьох стін. Гобелени можуть бути зовсім невеликих розмірів, але вони допомагають створити затишок, додати рукотворний живий акцент.

Також ними цікавляться ті, хто хоче мати хобі, а не тільки роботу.

Майстерня Zvyazani ("Зв’язані". — Ред.), де я працювала технологом, створювали килими за ескізами замовника і розробками українських дизайнерів. Це наша культура, ми її змінюємо в даний момент своїми руками.

Тоді для мене був шок, що клієнтами були молоді люди з України. Килим 180х200 см міг коштувати 4-5 тис. доларів. І вони були готові чекати три місяці, поки ми створимо для них особливий килим.

— Гобелен любить денне світло?

— Ткати гобелени можна лише при денному світлі. Я відпрацювала купу варіантів з освітленням штучним, але це марна справа. Волокно текстильне грає тільки зі світлом сонця. Це тонка грань, яку треба вчасно вловити і відточувати. Переписати, як у живописі, не вийде.

— Як виглядає картина або ескіз для художника по гобеленах?

— Коли йде робота, гобелен — це все, що у мене є. У мене на телефоні — фрагмент, над яким я працюю. Над ліжком — ескіз, на мудборді — ескіз, на станку — ескіз менший і більший, щоб я зловила момент, який я сьогодні роблю. Коли я берусь за нове полотно, маю відчути композицію, і це бачення потрібно пронести до останньої прокидки нитки, коли тчу кромку. Гобелен має бути дуже цілісний. Коли його вперше розгортаєш — до завершення роботи всю її не бачиш, тчеш і перекручуєш на верстаті як в рулоні — і тільки після того, коли гобелен готовий, знімаєш зі станка і ловиш оце перше враження, вийшло чи ні, пан чи пропав.

Чесно кажучи, з червоним гобеленом кілька днів тягла час. Я боялась вперше побачити його повним, від кромки до кромки. У мене раніше було з іншими роботами, коли я, за моїми відчуттями, не попадала.

А ще — з гобеленом не вийде, як з картиною, коли художник пише, потім відкладає її на кілька місяців, робить щось інше. У тебе є завдання, є верстат, з якого до закінчення роботи гобелен не знімається, тож важлива навичка — брати себе в руки і планомірно день за днем вести роботу.

— Але червоний гобелен ви знімали зі станка?

— Так, коли почалося повномасштабне вторгнення, я зняла його з верстата і Ігор Глоба евакуював його. В той день ми думали, що проєкту нашому не судилось завершитися.

Я з друзями жила перші півтора місяці в іншому місті. Тоді в мене була серйозна "ломка" до моєї справи, я ж ткала щодня, а тут така перерва. Навіть купила канву і нитки, сиділа, вишивала.

З цим гобеленом я навіть не знаю, хто з нас кого зробив… Це був мій острівець стабільності. Є купа страшних новин, але ти встаєш, у тебе є задача, і ти сідаєш за гобелен. Тобі важко, ти у відчаї, забагато емоцій — сідаєш за гобелен і переключаєшся.

— Тобто ткацтвом сьогодні можна займатись, щоб помедитувати, такий собі антистрес.

— Всі, хто обирає ткацтво як хобі, з цієї причини і займаються. Натуральні волокна, особливо — вовна — приємні, теплі, затишні. Ткати гобелени особливо комфортно з осені по весну. Літо — час для батіку, з вовняними пухнастими нитками не особливо комфортно працювати. Хоча влітку світловий день довший. А гобелен любить світло. Якщо зробити шматочок роботи ввечері, вранці можна схопитись за голову. А вже все, не виправиш, гобелен не вибачає похибок.

— А розпустити якось можна?

— Це складно. Контрпродуктивно.

— Скільки коштує умовний набір початківця? Наскільки це дороге хобі?

— Звичайна рамка — гривень 100. Нитка основи бавовняна (котонова) або лляна — 60 грн. І нитки для ткання візерунка — можна взяти три в кольоровій гамі, що подобається (спробуйте втриматися і не набрати все й одразу) — в цілому до 400-500 гривень. Уроки — безкоштовно, на YouTube достатньо майстер-класів для початківців. Це на початковому рівні дуже просто: кольоровою ниткою спочатку в одну второну пройшов, перебираючи нитку основи пальцями в шахматному порядку — над ниткою основи, під ниткою основи. Так — цілий ряд, потім — в протилежному напрямку.

— Ваші уроки десь в мережі є?

— Нема. Я б радше зробила відео зарядки для художників по гобеленах. У нас дуже велике навантаження на спину і руки, якщо правильно їх не розвантажувати, можна швидко "поламатись". Я інколи знімаю відео шматочків своєї роботи, це трошки кладніше, аніж те, що потрібно початківцям, але не менш захоплююче.

— Молодь сьогодні дуже прагматична і орієнтована на заробіток. Чи варто вчитись на художника по гобеленах? Що з ринком праці?

— Тут все важко. На моєму курсі на ткацтві було три людини. Є сенс йти в художній виш, щоб побути в цьому середовищі і зрозуміти, чим ти хочеш взагалі займатись. Я йшла до Академії вже з декількома проданими гобеленами за плечима, я знала, чого хочу, але так не у всіх.

— За кордоном роботи коштуватимуть дорожче. Це суттєва різниця і мотивація виставляти роботи там, наприклад, на Etsy?

— Etsy (сайт електронної комерції, що фокусується на виробах ручної роботи та вінтажних речах і матеріалах, унікальних товарах обмеженого випуску. — Ред.) деякий час не працював з Україною, хоча обіцяли відновити роботу.

Дивлячись, як рахувати. Дехто робить це по-радянськи: а скільки у вас коштує квадратний метр гобелена? А скільки коштує метр роботи, яка ткалася 22 місяці? На Заході 30х30 см найпримітивнішого вовняного гобелена у два кольори вартує від 20 євро. Одна шведська майстерня Märta måås-fjetterström, де в роботах майстрів рівень деталізації може сильно відрізнятись, пише про розмах цін: від 200 євро до 20 тисяч євро. Але десь так воно і є. Складність і рівень робіт різний. Тим більше, це їх дизайн, їх культура і гордість.

— Де в світі найкрутіші сучасні майстри гобеленів? Ми знаємо, що в Україні свого часу теж робили круті роботи.

— Є кілька майстерень по світу, які сьогодні для мене — топ. Ткачі Australian tapestry workshop настільки професійні, що я і досі не всі їх техніки опанувала. Я просто мрію до них потрапити, повчитись, обмінятись досвідом, доторкнутись до цієї культури. У них держава робить замовлення робіт для державних установ — судів, концертних холів, готелів тощо.

Там престижно бути дизайнером, який зробить ескіз для гобелена. Там все відкрито вказано, чий дизайн, всі ткачі, значок самої майстерні. Там сформована культура створення і використання гобеленів. Наприклад, одна з останніх робіт, що здивувала масштабом, акварельний гобелен за картиною місцевого художника "Paramatta" для ТРЦ. Це патріотизм, від якого я просто в захваті.

Мені подобається Dovecot у Единбурзі, Велика Британія. Вони виготовляють гобелени і тафтинг — ворсові килими. В Іспанії є серйозні виробництва, звісно у Франції. Але сходіть у наші музеї, подивіться на старовинні килими. Якщо вони вам здаються простими, спробуйте перемалювати, і тоді ви краще зрозумієте задумку авторів, і що кожна квіточка чи пелюстка там на своєму місці, і сам малюнок набагато складніший і продуманіший, аніж здається: тут — пуп'янок, поруч — повна квітка, збоку — вона ж у розрізі.

Можливо вас може збити спантелику спосіб експонування килимів, але виберіть окрему деталь — вазон квітів, качечку чи візерунок кайми, сфотографуйте, спробуйте перемалювати собі у скетчбуці, зрозуміти цю стилізацію, мову ліній і форм – таким осмисленим методом можна закохатись у ці твори і в цілому в український гобелен.

— З вашим фахом ви могли не залишатись в Україні.

— Чесно кажучи, думала про це, і навіть проходила співбесіду у майстерні своєї мрії. Але мене зупинила робота над виставкою робіт по мотивам картин Івана Турецького (Іван Турецький — член Національної спілки художників України, співзасновник Українського геральдичного товариства, співавтор малого Державного Герба України та сучасного герба Львова. — Ред.). Цей амбітний гобеленовий проєкт переважив всі спонтанні ідеї. Я не змогла все покинути, я дуже поважаю дане слово.

Але ще до ковіду я вирішила зібрати в соцмережах всіх ткачів, яких зможу знайти. Буває, що до мене приходить людина із бажанням щось замовити. А я не можу, я одна, у мене лише дві руки. Є люди, які чекають на свою роботу по два роки. Але я думала, щоб була можливість передати замовлення комусь ще, з'єднати людей. Є дівчата, яка вибрали працювати на офісних роботах, на зарплаті, й інколи здається, що у нас в напрямі ткання гобеленів ніхто нічого не робить. Коли приходять такі думки, я відкриваю Instagram і дивлюсь різних майстрів, своїх друзів, їх креатив — один щось спробував нове, інший класно зімпровізував — думаю, хух, все нормально.