Остання "фотосесія": навіщо в СРСР була традиція фотографувати похорон

В СРСР існувало багато дивних традицій, які сучасним людям можуть здаватися дикими. Однією з них була фотографування на похоронах.

На думку дослідників, така традиція зародилася ще за часів Російської імперії. Після смерті імператора Петра I його картини були написані одразу двома художниками. Згодом з'явилася мода вішати на стіни будинків фотографії імператорів у трунах. Зокрема, фото Олександра II у труні.

На початку XX століття ця традиція отримала своє продовження. Тоді почали знімати похоронні процесії відомих людей. А перед сеансами в кінотеатрі показували документальні кадри з прощальних церемоній.

Під час Другої світової війни почали фотографувати не лише похорони відомих людей. Ці кадри часто публікувалися у пресі.

Але найбільшого поширення ця практика отримала в сімдесяті-вісімдесяті роки минулого століття. Тоді в широкому продажу з'явилися напівавтоматичні фотокамери і звичайні громадяни могли зробити фото з траурної церемонії. Через це в багатьох сімейних фотоальбомах були фотографії померлих родичів.

На думку дослідників, фото на похоронах робилися для того, щоб не забути, хто прийшов проститися з покійним. Фотографувати починали ще вдома, потім знімки робилися по дорозі до кладовища, а фінальні кадри були вже під час самого поховання.

Часто ледь не обов'язковими були кадри померлого великим планом, а також, коли родичі стоять над труною. Для траурних знімків людей не наряджали і не відкривали їм очі. В СРСР це вважалося висміюванням смерті.

Після розпаду СРСР ця традиція поступово почала зникати. Наразі фотографування похоронів можна побачити хіба під час поховання відомих людей.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, чому підковдри у радянські часи мали дірки посередині, і як це пояснювали людям. Більшість вихідців з СРСР говорили, що такий дизайн підковдри обумовлений зручністю.