Створюючи Союзну державу, Лукашенко та Путін стали заручниками обставин - Ігар Тишкевіч

Правителі Росії та Білорусі – Володимир Путін та Олександр Лукашенко – підписали 4 листопада декрет "Про основні напрями реалізації положень Договору про створення Союзної держави на 2021-2023 роки". Також на засіданні Вищої держради Союзної держави, яке проходило у режимі відеоконференції, вони затвердили 28 союзних програм.

Цього не могло не статися.

У нас є два авторитарні режими. А такі режими сильні лише тоді, коли демонструють послідовність політики та здатність її здійснювати, реалізовувати заявлені цілі та намічені плани.

Візьмемо РФ. Маємо ситуацію, коли три роки тому було анонсовано якийсь рух дорожніми картами в рамках "Союзної держави". Але особливих зрушень за цей час не сталося.

Періодично звучали заяви, що Білорусь та Росія планують створити спільний уряд, спільні ринки нафти, газу та електроенергії, а також уніфіковане податкове законодавство.

Але ці заяви так і залишалися заявами.

Тепер спробуємо змоделювати ситуацію. Путін каже: "Ну, хлопці, не вийшло". У будь-якому авторитарному суспільстві це "не вийшло", особливо на зовнішньополітичному напрямі, буде знижувати рівень лояльності еліт до верхівки влади. Тому таке заявити неможливо. Особливо після вересневого "подарунка", як казав Лукашенко, до виборів.

Це коли 9-10 вересня сторони підбивали підсумки формування програм розвитку Союзної держави.

Лукашенко тоді запевняв, що зустріч у Кремлі не пов’язана майбутніми виборами до Держдуми РФ.

Дослівно: "До чого тут вибори? Якщо ми щось добре зробимо, то нехай це буде подарунком до цього великого передвиборчого свята, якщо народ це оцінить".

У результаті домовилися, що союзні програми будуть підписані пізніше.

У Лукашенка ситуація ще гірша, ніж у Путіна. В умовах політичної кризи у Білорусі – РФ є мало не єдиною державою, яка реально підтримує Лукашенка після скандальних виборів у серпні 2019 року.

І йти на конфронтацію з Кремлем для нього – надто великий ризик.

Виходить, Лукашенко теж не може дати заднього ходу і сказати, що нічого не вийшло. Тим більше, що він сам запевняв, ніби більшість проблем Білорусі можуть вирішитись завдяки інтеграції з РФ. І якщо в умовах політичної кризи це не виходить, то серед провладних білоруських еліт може виникнути крамольна думка, а що коли Росія вже згодна на зміну Лукашенку?

Виходить, що в ракурсі просування до Союзної держави і Лукашенко, і Путін – заручники обставин, що склалися. І щось підписано мало бути.

Тим більше, що у вересні завили, що узгодили певні програми. Тепер потрібно поставити крапку. Інакше що Лукашенко, що Путін виглядали б, м’яко кажучи, безглуздо.

При цьому оприлюднені у листопаді документи підписано не президентами. Вони оформлені Вищою держрадою лише як план дій. Тобто підтверджено, що сторони домовились домовлятися.

План дій – те, що ти маєш зробити. Не документ обов’язкового застосування. І в цьому плані дуже примітне уточнення, яке стосується термінів та обсягів робіт. Відразу пішли уточнення від уряду РФ, що потрібно ще близько 300 документів підготувати і підписати. З боку Білорусі озвучувалася цифра 400. Тобто вони ще не готові.

Виходить, реальних проривів немає. За винятком деяких напрямів, які йдуть частково у "союзних програмах", частково – паралельно до них. Йдеться, наприклад, про створення спільного ринку газу та нафтопродуктів, а також про питання логістики та транзиту. Для РФ важливо посилити контроль над Білоруссю. І створення спільних ринків, спільної експедиторської компанії залізничних колій прив’язує Білорусь до Росії.

Як і кілька своєрідних хвиль, вкладених у примус до інтеграції. Які, до речі, зачепили не лише Білорусь.

На тлі енергетичного тиску на Україну Росія зменшила й постачання газу до Білорусі. І припинила до Європи – через білоруські газопроводи, які перебувають у власності Газпрому.

Непрямим доказом нестачі газу є те, що у вересні низка білоруських ТЕЦ почали працювати на мазуті. Якщо в тебе є газ, ти не спалюватимеш мазут, бо це – дорожче. До речі, контракту на газ для Білорусі на 2022 рік поки що немає.

Ще одним елементом тиску є питання реекспорту, контрабанди вугілля через територію Білорусі в Україну. Схему зупинено з вересня.

Все це – підштовхування Москвою офіційного Мінська до ухвалення Конституційної реформи у тій модальності, яка цікава РФ. Щоб мати можливість створити у Білорусі вигідні Росії політичні сили. Щоб проводити своєрідний "кастінг" серед тих, хто найбільш лояльно налаштований до РФ. І знайти когось зручнішого, ніж Лукашенко. Поки не виходить.

Цікавий нюанс. У Мінську часто намагаються "забути", що Конституцію треба змінювати. І зазвичай чергова активізація цієї теми відбувається лише на тлі тиску з боку РФ. Що зараз бачимо. І на тлі тиску РФ, 4 листопада, лише вранці, до заяв про прийняття нових рішень у рамках створення Союзної держави, пройшло чергове засідання щодо так званої Конституційної комісії. І нібито на вищій держраді Союзної держави обговорювали серед іншого Конституцію Білорусі. Це не тема для обговорення на такому майданчику. Але вона обговорювалася.

Резюмуючи: для РФ важлива не так союзна програма, оформлена у вигляді плану дій, як, щоб Лукашенко проводив політичні трансформації у вигідному для Росії ракурсі. Саме тому Москва і давить.