Розмова Байдена з Путіним стала передвісником "Великої угоди", у тому числі по Україні - Ігар Тишкевіч

Напередодні наміченої на четвер, 9 грудня, телефонної розмови між президентом США Джозефом Байденом і президентом України Володимиром Зеленським слід зробити акцент на намітках на результат після спілкування Байдена з європейськими лідерами і з Путіним 7 грудня.

Ключове посилання, підтверджене з обох боків — розмова про створення робочої групи (росіяни, європейці та американці) щодо деескалації на східному фланзі НАТО. Тобто у Східній Європі.

Для нас це дуже важливо. Тому що під ескалацією на східному фланзі НАТО розуміється ситуація в Україні та Білорусі. В обох випадках — про ситуацію в конкретних країнах розмовлятимуть без їхньої участі.

Росія окреслила межі своїх "червоних ліній". Зокрема, це не-вступ України до НАТО, а також виконання Мінського процесу. За останнім, начебто, є згода з боку США, щодо НАТО — ще обговорюватимуть.

У будь-якому разі, на цьому етапі знижуватиметься градус напруженості, у тому числі впаде кількість повідомлень у медіа про можливу російську агресію в Україні.

Але ключове, що після зняття градуса напруги сторони можуть розпочати інші процеси. Ті, про які ми в Українському інституті майбутнього говоримо останні роки три.

Росія планомірно намагається увійти у процес розділу сфер впливу та співіснування різних систем. Так званий багатополярний світ.

І в такому разі для нас це буде надзвичайно небезпечна ситуація. Тому що ми бачимо провісник, умовно кажучи, «Великої угоди». Де обмін поступками йтиме у тих чи інших зонах впливу. Щоб, послабивши свою присутність у якійсь із них, менш значущої для цієї сторони, просунутися в іншу.

І Україна без артикуляції своєї позиції, місця, яке займає в регіоні, ризикує стати розмінною монетою.

І тоді вже від наших політичних еліт нічого не залежатиме. Їм просто позначатимуть рамки можливого, постійно звужуючи їх та заганяючи у вигідний для великих гравців сценарій.

Звичайно, Байден не буде відкрито говорити Зеленському, що "ми вам залишаємо таке поле для маневру".

Оскільки це лише перший етап, йтиметься про деескалацію на Сході. І про те, що Україна має, зі свого боку, зробити для цього.

Але це перша хмаринка на безхмарному небі перед великою грозою.

У 2017 році вже стало очевидним, що Росія змінюватиме свою політику. 2018-го вона почала цю трансформацію досить явно. У 2021-у нам на ці процеси давно час реагувати. Україна має фактично близько року, щоб відповісти самій собі на найважливіші питання.

"Хто ми?"

"Які реальні завдання ставимо перед собою?"

"Як йдемо до своїх цілей?"

"Як артикулюємо це все нашим партнерам?"

Якщо ми концентруємось у пріоритетах зовнішньої політики лише на якихось бажаннях, слабо уявляючи, як їх реалізовувати, просто сподіваючись, що ми такі красиві, розумні і нас за це все полюблять і приймуть до клубу цивілізованих країн або ще кудись — це, м’яко кажучи, наївні дитячі очікування. Час дорослішати.

І з кожним роком часу на таке дорослішання, на таке розуміння в української держави, якщо вона хоче бути реально незалежною, суверенною, сильною — залишається все менше.

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.