Окупанти або миротворці: деталі та наслідки операції ОДКБ у Казахстані - Ігар Тишкевіч

"Миротворці" в Казахстані : контури та виклики

Буквально ввечері я давав приблизний розклад можливих подій у Казахстані. Виглядало так, що Токаєв ліквідував дуумвірат, зачищаючи структури влади від представників клану Назарбаєва. Така політика не могла бути прогорнута без хоча б інформування Кремля. Я не говорю про "хитрий план", згоду було отримано в принципі — щось на кшталт "цього року наведемо порядок у владі".

І тут, на тлі протестів, виникає питання про залучення сил ОДКБ. Точніше, не одразу. Для початку сталися дещо дивні події.

1. Після 2-3 днів (залежно від міста) щодо мирних протестів раптом виникли деякі "радикали"

2. У цих груп "раптом" з’являється зброя, яка активно застосовується. (Ще до захоплення ділянок поліції тощо)

2. Ці групи створили картинку – розгромлені магазини, банки тощо. Процес почав набирати обертів рахунок людського резерву у вигляді молодих невлаштованих у житті громадян: "єдинокровців" (етнічних казахів, що повернулися на Батьківщину або їхніх дітей), що перебралися у великі міста мешканців депресивних регіонів.

3. Токаєв за добу прибирає з ключових постів у силових відомствах ставлеників Назарбаєва. У тому числі у президентській охороні.

На цьому фоні заявляє про жорсткі дії та дає наказ про зачистку великих міст. І з’являється прохання до ОДКБ. Тут також кілька варіантів причин:

1. Залучити росіян як гарантів переходу влади від клану Назарбаєва (унеможливити опір і переворот)

2. Зіграти на випередження і залучити РФ у вигідному собі форматі – не як захисників "російськомовної меншини", наприклад, бо як надані посилення сили.

Тому Токаєв і говорив про терористичну загрозу. Формально за такого звернення мав би бути задіяний мандат Колективних сил оперативного реагування ОДКБ. Це бойові частини, які надаються для боротьби з терористичною загрозою та можуть застосовуватися для придушення заворушень, знищення НВФ тощо. Але з ключовою відмінністю вони надаються місцевим силам безпеки. Тобто, в нашому випадку ВІДДАЮТЬСЯ ПІД КОМАНДУВАННЯ КАЗАХАМ. Це був би ідеальний варіант для Токаєва.

Але Путін вирішив зіграти інакше. У рішенні, озвученому Пашиняном, йдеться про Колективні миротворчі сили (КМС). Такі сили вирушають теоретично для встановлення миру між конфліктуючими сторонами (!) Відчуваєте різницю: не на боці Токаєва, а з можливістю "запобігання зіткненням" з "іншою стороною". Друга ключова відмінність – командування. КМС вирушають зі своїм командуванням (читай Російським) і ніяк не підкоряються місцевій владі. Тобто РФ залишає за собою поле маневру. І, як мінімум, бере під охорону об’єкти критичної інфраструктури сусідньої держави. Яке, до речі, нехай повільно, але успішно відповзало зі сфери російського впливу за останні 10 років.

І є ще одна деталь. У КМС залучають бійців 103 десантні дивізії з Вітебська. Так, білорусів. Це для Москви важливо подвійно — прив’язка Мінська до себе та політична реакція ззовні. На тлі кризи в самій Білорусі після початку "відрядження" десантників до Казахстану навряд чи знайдеться велика кількість політиків, які готові повірити у можливість самостійного прийняття рішень Білоруссю у військовій сфері.

Другий напрямок — демонстрація зовнішньополітичним партнерам із переговорів, що Росія жорстко утримуватиме рівень свого впливу на держави, які в Кремлі відносять до "російської периферії".

Але є бонуси і в "інтеграційних" форматах. Зокрема, на майданчиках ЄАЕС. Білорусь та Казахстан могли намагатися обмежити тиск РФ солідарним голосуванням у цьому союзі. Так кілька разів був і частота використання механізму зростала. Проте зараз Казахстан голосуватиме за російські пропозиції. Принаймні найближчим часом. А далі вже цікаво. Уявіть, що Казахстан спробує продовжити дрейф від РФ. Але чи підтримуватиме він ідеї Білорусі, якщо фактично білоруський окупаційний контингент стоятиме на території країни?

Якось так.

І маленька ремарка для білоруських "лідерів", котрі не бажають обговорювати "геополітику", продовжуючи заявляти про бажання дружити з Росією. Задумайтесь: Білорусь зараз залишилася ЄДИНОЮ країною колишнього СРСР, що межує з РФ, на території якої немає замороженого конфлікту чи російських окупаційних військ (крім країн Балтії, але там були збройні сутички 1990-го). І далі будете блекати про "братній народ і бажання бути друзями навіки"