Краще пізно, ніж ніколи: чому заборона УПЦ МП в Україні назріла тільки зараз

Читать на русском
Автор
1298
Києво-Печерська лавра
Києво-Печерська лавра. Фото Wikipedia

Співзасновник Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький спеціально для "Телеграфу" розповів, з якої причини в нас досі діяла церква, яка підпорядковується Москві

На початку грудня в Україні сталося те, що мало статися вже давно. Президент Володимир Зеленський підписав указ, яким вводиться в дію рішення РНБО про заборону релігійних організацій, що підпорядковуються Російській православній церкві (РПЦ).

Йдеться про храми, монастирі та лаври, які за документами досі вважаються представниками Української православної церкви (УПЦ) Московського патріархату (МП).

Це рішення визрівало, напрошувалося роками. Але краще пізно, ніж ніколи.

УПЦ МП – реальна проблема, це було очевидно.

Я Павла Лебедя, настоятеля Києво-Печерської лаври (УПЦ МП) на прізвисько Паша Мерседес, знаю ще з 1997 року. Тоді він на одному фуршеті розповідав, що української мови не існує. Мовляв, це просто діалект.

І подібні меседжі у своїх проповідях такі люди вселяли десятиліттями, завдаючи шкоди Україні. Обдурювали населення. Пропагували. Колосально впливали на старше покоління, на тих же бабусь.

Коли ФСБ заводило сюди свою агентуру, природно, що акцент робився на монастирях, храмах УПЦ МП. Вони перебувають у окремому, не підконтрольному державі статусі релігійних громад. І діяли зовсім поза увагою наших відповідних органів. При цьому тупо підкоряючись раніше (думаю, тепер також) патріарху РПЦ.

Прикладів колаборації священиків УПЦ МП із 2014 року – величезна кількість. Вони виявлялися навідниками, пропагандистами, зустрічали хлібом-сіллю російських окупантів, благословляли їх на ратні подвиги тощо. І 2022-го таких діянь з їхнього боку побільшало.

Після того, як СБУ очолив Малюк, Служба демонструє більш рішучі дії щодо викорінення російської агентури. Без особистої ініціативи, враховуючи, як наш політичний клас пов’язаний із будь-якими релігійними течіями (частина політиків досі є парафіянами УПЦ МП), нічого не сталося б. Раніше демонтувати цю російську структуру в Україні боялися, бо вона завжди мала захисників. Я особисто знаю політиків, які й зараз сприймуть такий крок СБУ, РНБО, президента — як трагедію. Деякі, можливо, боялися прокльонів, відлучення від церкви і чогось на кшталт. У нас, на жаль, все ще багато в політичному класі людей не те що недостатньо культурних, а й зовсім безграмотних, вірян, яким можна вбити в голову все, що завгодно.

Те, що в нас досі діяла церква, яка підпорядковується Москві, показує певне суспільне лицемірство України. Ми просимо весь світ порвати з росією, а в самих у центрі столиці сидить фактично бойовий загін ворога, який співає славу країні-агресору.

Тож усе, що зараз робиться в Україні щодо ОПЗЖ, УПЦ МП, треба було робити раніше, ще з 2014 року. Дивно, що після анексії Криму та окупації частини Донбасу відверто ворожі структури продовжували існувати у нашій країні.