Медіашвондери б’ють по Міноборони та почуваються безкарними - Олексій Копитько

Є такі унікальні люди, які добре ставляться до швондерів та непогано – до мене. За останні дні мене неодноразово намагалися переконати, що швондери мають добрі наміри, просто вони трохи своєрідні.

Пост для цих людей, бо ставлюся до них з повагою. Щоб не повторювати наступного разу, коли виникне така ситуація (а вона неминуче виникне, і ви це знаєте, не в цій сфері – то в якійсь іншій).

Не виключаю, що швондери на якомусь етапі своєї еволюції були ліками. Я просто не стежив за їхньою творчістю. Але зараз це отрута. Якийсь час тому я розібрався, в чому їхня бізнес-модель, і зрозумів, що ніякого простору для діалогу немає – у них інші цілі.

Це агресивна, серйозно поплавлена амбіціями та месіанством секта, яка прагне монополії у своєму бізнесі, яка займається лобізмом і намагається монетизувати найдорожчий товар – "моральний авторитет" та "стандарти".

Якщо назвати речі своїми іменами, то швондери як одне з угруповань на ринку можуть стати у пригоді для якоїсь корисної справи. Але точно не в тому статусі, на який претендують.

Я ставлюся до них без ворожнечі, просто вважаю, що вони реально шкодять.

Чому.

1. Перекручення стандартів.

4 факти з багатьох.

Історія, яку я взагалі не коментував.

У травні один зі швондерів з посиланням на "джерела" опублікував інформацію, що підозрюваний у низці злочинів ексначальник департаменту держзакупівель Міноборони Богдан Хмельницький нібито випущений з СІЗО і нібито вже треться у міністерстві. Швондери моментально розігнали цю інформацію своєю сіткою, їхня група підтримки почала в традиційній манері топтати МО та звинувачувати у всіх гріхах.

Минув день, і швондер скромно написав, що "джерело"… помилилося. Хмельницький, як і раніше, у СІЗО.

Здавалося б – дрібниця. Але в цій дрібниці відбивається вся суть.

Вона повністю розкриває підхід швондерів до справи.

Наявність чи відсутність людини у СІЗО – це не слух та не інсайд, який неможливо перевірити. Це факт, який перевіряється в один клік, однією смс-кою або дзвінком. Будь-який мінімально професійний журналіст, а тим більше "розслідувач", на рівні інстинктів повинен перевіряти факти. Це стандарт.

Коли людина замість перевірки фактів вивалює інформацію в ефір – це інакше називається. Це не журналіст – це "торпеда", яку хтось заряджає. І його продукт — не "розслідування", а звичайний "злив".

Минуло кілька тижнів, і той самий швондер переплутав множення з поділом при підрахунку ціни на пальне. В результаті чого завищив ціну на 30% і в заголовках помчало "МО купує дизель по 80". Носилося півдня, доки людині не вказали на помилку. І він знову тихенько її визнав.

Настільки тихенько, що за півтора місяця голова антикорупційного комітету ВРУ все ще повторювала в ефірі, що "МО купує дизель по 80". Ну, не спеціально вона обманювала? І заголовки "по 80" залишилися…

Потім було маніпулятивне вкидання по дебіторській заборгованості, коли МО звинуватили в "крадіжці" та "корупції" на 36 ярдів. І пояснення були брехнею, і цифра була неактуальна. Але на всі спроби фахівців вказати, що це нісенітниця, швондери робили обличчя цеглою.

Історію з "літніми куртками" всі знають. Навіть додати нічого.

Є й інші історії, але й цих досить.

Мати в розпорядженні не дуже тямущу "торпеду", яка не в змозі зрозуміти документи, передані для зливу (так було взимку, так було з куртками), а лише відтворює вкладену інтерпретацію – це дуже зручно. Медіатитушки потрібні.

Якщо людина так заробляє собі на хліб – та хай. Хто я такий, щоб її засуджувати?

Але чого я не можу зрозуміти: навіщо заангажовану торпеду перетворювати на ікону журналістики розслідування? Назвіть речі своїми іменами – і все буде гаразд.

Коли подібна людина вояжує з лекціями "як стати медіатитушкою", просувається до "ради доброчесності", мовить з екранів тощо — обнуляються всі традиційні стандарти, за які стоять цілі комісії з етики.

Створюється новий стандарт, коли немає правил та немає відповідальності.

Якщо ти претендуєш на позицію вочдога – ти маєш бути бездоганним, а не лажати у кожній історії.

Коли повноцінно повернеться публічне політичне життя, найбрудніші "джинсовики" та медіакілери справедливо вкажуть, що ні до кого не може бути жодних претензій. Як ви їм заперечите? Адже тепер такий стандарт, найкращі люди міста так працюють!

Ігнор ситуації шкодить справі.

2. Безвідповідальність та безкарність.

Історія з фейковим "російським паспортом" Олександра Лієва. Це вкидання завдало серйозного удару по працездатності МО, але його виконавець не несе жодної відповідальності. Його колективно захистили. І тепер це є частиною норми.

Наголошую – це не помилка, це вкидання. Фейк викрили за 15 хвилин, але його готували як мінімум добу (швондери про це прямо писали, тобто був час перевірити).

Інша частина норми – коли швондер-стаханівець бігає ефірами з криками "я стверджую, міністр оборони вкрав 4 мільярди", "міністр оборони подарував 6,5 мільйонів доларів" тощо.

Так відбувається, бо швондер упевнений у своїй абсолютній безкарності. Наздоганяти його через суд – це дуже довгий шлях, який навіть за позитивного кінця дає результат, коли всі вже стурбовані іншими темами.

Оскільки механізмів швидкої карми для швондерів немає, вони почуваються безкарними та користуються цим.

Але це не найстрашніше. Жах в іншому.

Влітку минулого року частина американських політиків почала розкручувати тему контролю над постачанням зброї до України. Мета атаки була внутрішньоамериканська, об’єктом – адміністрація, що діє. Несподівано цю тему почали педалювати і швондери.

На українську аудиторію вони розповсюджували дурниці, що військово-політичне керівництво України втратило довіру партнерів, що через Міноборони зараз постачання обнуляться тощо. А на Захід їх цитували, мовляв, навіть незалежні українські НДО про це говорять!

Спочатку я подумав, що вони намагалися вловити кон’юнктуру, щоб її монетизувати. Але вдарили у штангу, бо тема швидко зійшла нанівець. Проте їхню участь уже було не сховати.

Коли я зібрав ще трохи подібних фактів, виникла гіпотеза, в якій я певен.

Швондери намагаються "продавати" себе в Україні як "руку вашингтонського обкому". Деякі зв’язки вони мають, це факт. Але також факт у тому, що вони не становлять весь "обком", а перебувають у тісних відносинах з однією з політичних груп.

Природи цих відносин я не знаю – вони заробляють, розраховують прийти до влади з опорою на зовнішню підтримку чи інше.

Факт у тому, що, діючи в рамках внутрішньоамериканської конкуренції на користь однієї з груп проти іншої, вони підривають фундаментальний принцип відносин України зі США – збереження бікамеральної біпартійної підтримки. Це діяльність із явними ознаками лобізму на шкоду своїй країні під час війни.

Ще один приклад лобізму – згадуваний закон про електронне декларування, який натягують на військовослужбовців та членів їхніх сімей. Цей закон, як і багато інших ініціатив, продавлюють з ознаками явного конфлікту інтересів.

Я запитував американських колег, як оцінювати таку діяльність? Відповідь була однозначною: подібна діяльність у США можлива, якщо ти офіційно зареєстрований як лобіст та іноземний агент. Якщо ти здійснюєш подібну роботу без реєстрації та порушуючи правила – опинишся у в’язниці або як мінімум вилетиш із професії.

Але в нас відповідальності нуль. І захисних механізмів нуль. Через що на нас чекає повне пекло після перемоги, коли йтиметься про відновлення країни та будівництво нової армії.

У ситуації, коли швондер, який діє у форматі іноземного агента, безкарний і не несе жодної відповідальності, а держслужбовець абсолютно незахищений та несе всі види відповідальності (від дисциплінарної до кримінальної), відстояти інтереси країни неможливо. Будь-які зачатки суверенітету обнулятимуться.

У жодній державі, на яку ми орієнтуємося як на зразок, таке неможливе.

3. Паразитування та монополізм

Коли я проаналізував структуру нападок швондерів на Міноборони з весни 2022 року, дійшов несподіваного висновку. Вони атакують не в ті області, де у Міноборони та ЗСУ найбільші проблеми. А лише у ті, де найкращі (!) результати, де проводяться реформи.

Я поділився висновком з тими, хто спостерігає швондерів у живій природі довше за мене. Несподівано дізнався про цей бізнес те, чого не хотів знати.

Мені навели багато фактів, з яких випливає, що головними ворогами швондерів є не корупціонери, а реформатори та антикорупціонери, яких швондери вважають конкурентами.

Жодна добра справа не може бути здійснена без керівної ролі та благословення швондерів – вони будують таку модель.

Виглядає так.

Коли розпочинається якась ініціатива, швондери імітують діалог. "Співпрацюють", щоб зібрати інформацію. Потім починають "конструктивно критикувати". А в якийсь момент відсторонюються та завдають медіаудару.

Виникає диспозиція:

1) якщо реформа провалюється, це вина тих, хто не прислухався до геніальних порад швондерів, а вони допомагали всіма силами!

2) якщо ж реформа відбувається успішно, то виключно завдяки швондерам, які втрутилися та змусили її провести!

Друге дуже демотивує людей, які реально тягнуть роботу усередині системи. Коли держслужбовець бачить, що його працю та ініціативу не буде оцінено, натомість він неминуче отримає ярлик "корупціонера", прискорюється той самий негативний відбір, на який усі нарікають. Так ось вам одна з причин.

Зовні не всі такі історії наочні, але коли дивишся зсередини Міноборони, все очевидно до неподобства.

З останнього – створення другого закупівельного агентства Міноборони, яке займеться ресурсним забезпеченням (їжа, паливо, форма тощо).

Зараз швондери кричать з усіх прасок, що це вони породили геніальну думку створити агентство ще у лютому 2023 року! І змусили міністерство втілити їхній проривний швондерський задум!

Це при тому, що в мережі ви можете легко знайти публікації за листопад і грудень 2021 (!) року, в яких міністр оборони Олексій Резніков прямо говорить: моя мета – створити два сервісні закупівельні агентства, одне для зброї, друге для нелетальних ресурсів. І Резніков це зробив.

На кожному етапі руху був надзвичайний опір. Реально втілювати зміни в середовищі, яке десятиліттями пручається, і при всій кількості завдань воєнного часу, трохи складніше, ніж голосити в інтернетах…

Отже.

На ринку лобізму діє бізнес-політичне угруповання, яке намагається побудувати монополію і нав’язати всім думку, що тільки його діяльність є еталонною, заснована на моральному лідерстві та має високу підтримку. Тому решта або повинні підлаштуватися, або стануть об’єктом атаки і перетворяться на "корупціонерів".

Для своїх атак на МО це угруповання активно використовує майданчики одного з олігархів та колишнього політика, який має явні особисті мотиви. Особисті мотиви частини швондерів також відомі. Тобто ніякої моральної чистоти тут немає — все дуже прагматично.

Повторюся — не бачу нічого поганого в існуванні на конкурентному ринку і такого угруповання. Ринок майже дикий – чому б і ні?

Просто не варто вважати це бандформування тим, чим воно не є. І сприймати як істину в останній інстанції.

Як тільки швондери займають своє місце в системі координат, видно, де вони можуть бути корисними, а де їх треба тикати у продукти їхньої життєдіяльності.

Все прозоро до жаху. Тож нічого особистого.

Нам своє робити.

Джерело: Facebook-сторінка Олексія Копитька