Чи можна вибратися з конфлікту з Польщею? П'ять кроків вирішення зернової проблеми - Ігар Тишкевіч

Щодо зернової угоди та Польщі коротко.

Згадаймо, що є механізм квот для постачання певного виду продукції на європейські ринки. Порушення звичної логістики експорту (і не лише про зерно), природно, збільшило потоки через західний кордон. Насамперед йшлося про транзит (переконатися в цьому можна, піднявши ЗМІ за минулий рік і почитавши, що говорила українська сторона).

Але продовольство пішло на внутрішній ринок сусідів. Логічно, так простіше і вигідніше. Причому наша продукція подекуди почала витісняти місцеву. Тривожний дзвіночок, але його не почули, а, навпаки, раділи, говорили про силу і потенціал наших аграріїв.

І тут доречно згадати про нашу мотивацію у 2022 році. Відсутність експорту ставила під сумнів можливість посівної 2023-го — зберігати було б ніде, а внутрішній ринок забитий.

Тепер порівняємо із ситуацією у тій самій Польщі — потужності зі зберігання забиті українським транзитним зерном. А внутрішній ринок також забитий — частина трейдерів на додаток до транзиту (або замість нього) спокійно постачала продукцію сусідам. До того ж українські трейдери відверто демпінгували. Що так само логічно — або ти продаєш продукцію, або вона, образно кажучи, гниє.

Тобто місцеві фермери (у країнах-сусідах) тією чи іншою мірою опинилися в ситуації, схожій на ситуацію для українських аграріїв. Зберігати нема де, внутрішній ринок забитий.

Логічно, що поляки згадали про квоти. Взимку можна було б шукати вихід із ситуації, грати на випередження. Наприклад, говорити про інвестиції у створення нових сховищ, створювати механізми обмеження експорту на внутрішній ринок (ті ж квоти). Такий голос із Києва сприймали б як ознаку зрілості політики, здатності бачити інтереси партнерів.

Час упустили. А також забули про те, що, наприклад, у Польщі 2023 рік є електоральним. Причому фермери є ключовим виборцем правлячої партії "право і справедливість". (Для інших країн питання внутрішнього ринку та голосів аграріїв на виборах не менш важливе).

В результаті низка сусідів йдуть на крайні заходи. З досить жорсткою риторикою у полі.

Українська сторона також намагається підняти ставки. Тут і тепер. Логічно ситуація критична. І передбачувано наштовхується на жорстку відповідь сусідів. У них теж критична ситуація, як на ринку, так і в електоральному полі (що, можливо, важливіше тут і зараз).

Є ризик розростання конфлікту та, як наслідок, зниження рівня підтримки від сусідніх держав. Безпосередньо, у військовій сфері, навряд. А от, наприклад, у гуманітарній — цілком імовірно. Причому логіка поляків, наприклад, у питанні підтримки біженців буде простою — фінансова частина підтримки забезпечується податками від місцевих фермерів. Немає податків (прибутки фермерів) – немає підтримки.

Природно, що така риторика не зовсім відображає реальність. Ту частину українців, які інтегруються у суспільство, вже працюють, сплачують податки, Польща прагнутиме залишити, забезпечити їм добрі умови. Надалі зробити громадянами країни. Це називається міграційною політикою. А для тієї частини, яка інтегруватися не змогла, можливо, справді приберуть частину елементів підтримки. До речі, тут також є електоральна логіка. На тлі корупційних скандалів з "Продажем віз", який зараз "батогом б’є" за рейтингами PiS, заявити про посилення міграційної політики = зберегти пару% голосів.

На цьому фоні згадуємо про "зернову угоду" та демарш Росії. А так само стару політику Кремля щодо зіштовхування лобами своїх сусідів. Для РФ повернення до угоди є не менш актуальним питанням – свій урожай також необхідно вивозити. Але ближче до жовтня-листопада. Це у спокійній ситуації.

А от якщо проблеми з українським експортом спричиняють проблеми відносин Києва з партнерами, які надають підтримку у війні проти РФ, можна почекати. Так, чим гостріший конфлікт матиме Україна з сусідами, тим менша ймовірність відновлення зернового коридору (альтернативний, коли кораблі йдуть на свій страх і ризик існує, але його потужності поки що вкрай малі).

Таким чином, РФ, через своїх партнерів, лобістів, робитиме все можливе, щоб "підлити олійки у вогонь". Адже це впливає на здатність України до опору.

Чи можна вийти з пікірування? Шанси є. Але не шантажем.

По-перше, взяти паузу, принаймні у розвитку конфлікту з Польщею. Там вибори. І PiS не піде на поступки незадовго до голосування. Для них або "поступки сусідів" або "демонстрація жорсткої політики". Причому кожне гостре питання призводитиме до жорстких політичних заяв (а що наше суспільство, що польське дуже ласі на різкі слова). Тому просто почекати та помовчати у публічному полі. До 15 жовтня не так багато часу.

По-друге, дивитись на причини. Зокрема на проблему "транзит чи продаж на ринку". Спроба захопити "весь ринок сусідів" призведе до його повної втрати через заборонні заходи. Простіше активізувати консультації (а це можна робити непублічно) щодо обмежень. Тобто шукати баланс.

По-третє, замислитися над інвестиціями у будівництво терміналів, елеваторів на польській стороні. Для поляків це сумнівні вкладення – після війни немає гарантій надходження необхідних обсягів. Для нас логіка може бути такою самою — буде експорт морем. Але сьогодні стоїть питання або нічого (втрата експорту) або збільшення витрат у вигляді будівництва потужностей для зберігання. Зменшення прибутку краще, ніж його повне зникнення, погодьтеся.

У четвертих – асиметричні ходи. Ми говоримо про залучення інвестицій. Поляки готові вкладатися щонайменше у Західну Україну. За умови безпеки та нормальних умов для бізнесу. Не політики "обскубування гусей", а політики стимулювання. Тобто потрібний драфт програми залучення польського бізнесу. Навіть під час війни. І публічне обговорення документа (ідей) "з обох боків кордону". Далі закони та їх швидка (не пізніше за зиму-весну 2024) їх імплементація.

І, нарешті, пам’ятати, що шлях взаємних звинувачень із партнерами без пошуку рішень — те, чого очікує від нас РФ.

Джерело: Facebook Ігара Тишкевіча