Суспільство сприймає Зеленського як ворожий елемент, його другий термін під загрозою — політичний психолог

Президент України Володимир Зеленський переступив екватор на посаді лідера країни, а отже, йому буде все складніше уникати розмов про другий термін. Суспільство і журналісти будуть гадати: "піде чи не піде", а сам президент серйозно думатиме і вживатиме якихось дій.

Заходи, подібні до новорічного звернення глави держави можуть якщо не яскраво демонструвати, то натякати на настрої та плани лідера. І в рекордному за хронометражем зверненні Володимира Зеленського до народу, безумовно, можна намагатися знаходити відповіді на запитання, чи планує він йти на другий термін.

Про те, чому нинішній президент втратив кредит довіри українців, чому йому непросто дається рішення про другий термін і які психологічні прийоми використовує глава держави для розв'язання політичних проблем, "Телеграф" поговорив із політичним психологом Світланою Чуніхіною.

– Чому звернення тривало так довго? Зеленський за хронометражем переплюнув і своє попереднє звернення, і звернення Путіна, Байдена.

– Не певна, що це його рекорд. Попередні його звернення теж були затягнутими за часом. Нинішнє звернення можна вважати продовженням тенденції, яка бере початок ще з 2019 року. Воно і за стилістикою схоже на його знамените звернення "Хто я?", і побудовано навколо тієї самої думки.

– Виходить, він все ще відповідає на запитання "хто я"?

– Так. Так чи інакше, всі новорічні звернення лідерів націй торкаються питань ідентичності. Такими є вимоги жанру. Але Україна тут має свою специфіку: у нас ідентичність ще не встановилася, не прийшла до спільного знаменника. І ця проблема виходить за межі каденції Зеленського. У суспільстві поки що немає консенсусу з приводу відповіді на питання "Хто ми?". Для себе та інших народів. Тому якщо Зеленський береться дати відповідь на настільки складне питання, то доводиться витрачати більше часу. Але розтягнутий хронометраж новорічних звернень навряд можна вважати оптимальним способом вирішити це завдання.

Є ще одна проблема. У зверненні закладено дуже багато сенсів, безліч різних емоційних "гачків", і тому в єдиний, цілісний образ чи ідею воно не збирається.

– А те, що він почав не з себе, а з визначних українців – теж спроба відповісти на запитання, хто ми?

– Слід сказати, що Зеленський намагається зробити для України дуже важливу психологічну роботу. Тут я пошлюся на концепцію національної ідентичності, запропоновану американським психоаналітиком Ваміком Волканом. На його думку, ідентичність нації тримається на двох речах. По-перше, це обрана травма – навколо якої трагічної події, якої травми вибудовується історична пам’ять народу та колективне уявлення про себе, як частини світової спільноти. По-друге, це обрана слава – тобто яка перемога чи героїчний міф збирає воєдино колективну ідентичність. В українців зрозуміло про обрану травму, але незрозуміло про обрану славу. Був варіант приєднання до радянської слави, але це не працює. А що таке українська слава, поки що незрозуміло. І Зеленський вже не перший рік перебирає варіанти, що це може бути. Робить це частково інтуїтивно, розуміючи, як працює масова свідомість. І він навіть прямим текстом про це говорить: нумо згадувати не про те, що у нас болить, а про те, що нас тішить.

Безумовно, президентові не чуже марнославне бажання всіх політиків стати поруч із переможцями. У цьому сенсі Зеленський діє так само як Путін чи Байден. І той, і другий висловили подяку героям, які були на передовій протягом цього року – лікарям, військовим, освітянам. І це правильна рамка: не можна говорити про перемоги, не називаючи переможців на ім’я. Але Зеленський таким чином намагався вирішити й своє вузьке політичне завдання — зупинити падіння рейтингу.

Цікавою особливістю звернення українського президента стало те, що воно зняте у стилістиці історії Попелюшки. Спочатку героїв показують у повсякденному житті, а потім вони перетворюються, і, чепурні, йдуть червоною доріжкою. Це безвідмовний прийом емоційного на публіку. У цьому Зеленський залишився вірним собі.

– А те, що він посадив за стіл людей, які його критикують, своїх опонентів, це спроба показати, що "я з усіма можу примиритися"?

– Все-таки Ткача та Бурбу він із собою за один стіл не посадив. Можна припустити, що це просто бажання зібрати "Ноїв ковчег" українського суспільства. Показати, що ми нація і металургів, і лікарів, і спортсменів, і кожен на своєму посту може бути героєм. Така ідея була. Рішення зібрати героїв за святковим столом, на чолі якого президент вимовляє промову-тост, могло бути спробою зробити формат поздоровлення природнішим, нативнішим, вписати його у повсякденний досвід. Застілля – найприродніша річ для свят. Тут ми, звичайно, бачимо великий контраст зі зверненням Путіна, позбавленим життя та людяності. Ми бачили російського президента у чорному, майже сталінського фасону, схожому на френче пальто, на тлі чорного неба. І в кадрі не було нічого, крім цієї фігури у чорному та вогнів Кремля. Байден зробив своє звернення до традиційного для американської політики сімейного формату. Вийшло теж досить нативно: президент і перша леді ніби на мить відійшли від новорічного столу, щоб звернутися до нації. Але для Зеленського такий формат був би дуже вузьким. Його художній стиль вимагає наявності спецефектів та складнішої сюжетності.

– А фрази про "мамині котлетки та бабусині пиріжки", це все ті ж спроби знайти те, що нас об’єднує?

– Зеленський – майстер у приєднанні до чуттєвого світу та повсякденного досвіду своїх співгромадян. Він розуміє, якими елементами досвіду можна створювати моменти колективного переживання. Коли багато людей разом відчувають радість, надію, інші позитивні емоції – те саме розділене переживання – це дуже впливає, та може мати й політичний сенс.

– А тригерна фраза про те, що "сусіди до нас із пляшкою та холодцем, а не зі зброєю і без стуку". Вона про що, на вашу думку?

– Для мене це просто фокус, прийом спічрайтера. Це гра словами, покликана полегшити сприйняття досить довгого тексту. Я не стала б тут шукати прихований сенс.

– У нас це одразу почали робити, як і обговорювати фразу про лінію розмежування…

– І це важливий момент, який показує весь контекст, у якому Зеленський виголосив свою промову. Багато хто дійсно сприйняв участь запрошених героїв у ролику президента як зраду. І це говорить нам про те, що певною частиною суспільства Зеленський сприймається як ворожа сила, взаємодіяти з якою не можна. Суспільство залишається розколотим. Це по-перше. По-друге, йому не довіряють. Якщо в банальному спічрайтерському прийомі, простенькій грі словами, люди намагаються розглянути підтекст, "друге дно", спробу президента повідомити непряме щось, що не може бути повідомлено прямо, наприклад про намір примиритися з росіянами, значить, кредит довіри до президента вичерпаний. Так, за цифрами у рейтингах Володимир Зеленський має кращий вигляд, ніж його попередники у тій самій точці президентської каденції, але суті це не змінює. Зеленський, як і будь-яка українська влада, сприймається суспільством як ворожий, якщо не ворожий елемент, довіряти якому не можна і співпрацювати з яким – неприйнятно. Він цього дуже хотів уникнути, але все одно опинився в цій точці.

– А якщо оцінювати не лише його звернення, а й усю останню риторику, на тому ж таки пресмарафоні, чи бачите ви вже заявку на другий термін?

– Півроку тому я була практично впевнена, що для нього це питання вирішене, і що він психологічно був готовий до того, щоб йти на другий термін. І головне, знав, як пояснити суспільству, чому він порушує свою передвиборчу обіцянку. А зараз я вже в цьому не впевнена. Думаю, що зараз аргументів та психологічних причин не йти на другий термін у нього більше. Просто тому, що, як мені здається, політична війна, в яку він уплутався, може виявитися для нього надто затратною і вимагатиме набагато більше, ніж він готовий заплатити за свою політичну кар’єру. Він поки що готовий воювати й на зовнішньому фронті, і на внутрішньому, зокрема, і з медіа. Адже така специфіка медіаринку: воюючи з олігархами, ти не можеш не воювати й з журналістами. Хоча тут можна було знайти розумніші стратегії, але поки що це не виходить.