Через російську загрозу Україна стала центром уваги в Японії: інтерв’ю українського посла Корсунського

Великі гроші, справжній борщ, спірні території і російська загроза – інтерв'ю про те, що пов'язує Україну і Японію на 105-му році дипломатичних відносин.

Японський парламент підтримав Україну резолюцією – документ був прийнятий 8 лютого на тлі російської загрози для нашої країни. Для традиційно нейтральної Країни сонця, що сходить, така подія виглядає дивно, адже в Японії діє пацифістська конституція, прийнята після Другої світової війни.

Чим нам допоможе Японія і навіщо одесити ввезуть до Йокогами свій якір? Як розвиваються українсько-японські зв'язки після сторіччя дипломатичних відносин і яке місце в них займають борщ з балетом? Чим російські лобісти в Японії відрізняються від європейських і чи готові японці їхати до України щоб допомагати українській обороні? Що ми поставляємо до Азії, чи буде створена Зона вільної торгівлі (ЗВТ) з Японією, чому більша частина японських інвестицій виявилися прихованими і до чого тут "великі торгові дома"?

На ці та інші питання у відвертому інтерв'ю "Телеграфу" відповів Сергій Корсунський, надзвичайний і повноважний посол України в Японії (з 2020 року), екс-посол в Туреччині, доктор фізико-математичних наук і автор книг про Азію.

- У чому важливість цієї резолюції для України і наскільки складно було домогтися результату? Японія завжди дуже обережна в заявах…

- Це дуже важливий документ. В Японії всі члени Кабінету міністрів є одночасно членами парламенту, а прем'єр-міністр – це голова партії, що отримала більшість голосів на виборах. Це означає, що резолюція парламенту говорить також про підтримку України з боку уряду країни.

Документ став проявом солідарності не тільки з Україною, а й з країнами G7. Якщо Росія відновить агресію, то будуть прийняті санкції – тепер, я думаю, не може бути сумнівів, що Японія приєднається до них повною мірою.

Резолюція була ініційована членами депутатської групи дружби Україна-Японія. Ми працювали дуже інтенсивно і з японською владою, і з опозицією, проводили численні зустрічі, щоб документ був прийнятий всією коаліцією. Нам треба було подолати сильне проросійське лобі і всі внутрішні японські протиріччя.

Зазначу, для Японії це безпрецедентний крок – таке сталося вперше в історії. Незважаючи на те, що мова резолюції досить м'яка, це величезний прорив. Особливо те, що резолюцію на підтримку України прийняли одноголосно як у коаліції, так і в опозиції.

- Чи можемо ми розраховувати на більш конкретну допомогу Японії, не тільки на слова підтримки?

- Японія постійно надає нам допомогу. Просто не завжди її афішує. Це і допомога переселенцям з Донбасу, і постачання медичного обладнання в госпіталі, і багато іншого. Завдяки японському кредиту був реконструйований, наприклад, аеропорт Бориспіль – Японія має сильний вплив на МВФ і Світовий банк, що важливо для отримання дешевих кредитів. Нагадаю, саме Японія, а не США є ключовим акціонером МВФ.

Ми працюємо над тим, щоб Токіо надав нам економічну допомогу. Про військову допомогу говорити неможливо, враховуючи дуже специфічну ситуацію в Японії – тут діє т.зв. "мирна конституція", яка була прийнята після Другої світової війни. У Японії формально немає армії, є тільки "сили самооборони", чиї можливості обмежені. Але економічна і гуманітарна підтримка напевно буде.

Власне, вона вже є. 15 лютого відбулася перша телефонна розмова президента України і прем'єр-міністра Японії, в ході якої Японія офіційно виступила на підтримку територіальної цілісності і суверенітету України. Японія виділить 100 млн. доларів на підтримку України і ще 4 млн. доларів допомоги медичним закладам. Йдеться і про декілька інфраструктурних проектів, які готуються до реалізації.

- Як бачать в Японії ситуацію навколо України?

- Позиція японської дипломатії в тому, щоб уникнути відновлення агресії проти України. Наші країни об'єднує те, що у японців також є територіальні суперечки з РФ – Північні території (відомі також як Південні Курильські острови – Ред.). З островів були виселені етнічні японці. Ці люди і їх нащадки не можуть змиритися з тим, що їх позбавили рідної землі. Вони не дають забути про цю проблему.

Японія вже 50 років вимагає повернути острови, але Росія не віддає. І навряд чи вона їх коли-небудь добровільно віддасть. Для японського суспільства ця ситуація близька до нашої з Кримом і вимушеними переселенцями. Зараз в Японії домінує точка зору, що повернути острови можна тільки шляхом переговорів з Росією, а не через конфлікт.

- Японія і Росія досі не підписали мирний договір після Другої світової війни. Як це сприймається японським суспільством?

- Це безпосередньо пов'язано з претензіями навколо північних територій Японії. Мирного договору не буде, поки це питання не вирішене. Але відсутність мирного договору ні на що не впливає. Ті, хто хоче працювати з РФ – працюють.

- Які пріоритети української дипломатії в Азійсько-тихоокеанському регіоні (АТР) на тлі створення AUKUS, QUAD і зміни балансу сил в регіоні?

- Наші пріоритети визначені у стратегі зовнішньої політики, прийнятій минулого року, а також Азійською стратегією – це внутрішній документ українського МЗС. Головний пріоритет для нас це економіка. АТР це величезний ринок збуту, де виробляється більше половини світового ВВП. Ринок, який ми практично не розвивали до 2019 року.

За винятком Китаю наша присутність тут була занадто епізодичною. Але в 2019 році президентом України було поставлено завдання повернутися на азіатські ринки, зокрема – посилити економічну присутність в Японії. Ми зараз працюємо над реалізацією спільних з Японією інвестиційних проєктів на загальну суму в 3 млрд дол. Вони на різній стадії реалізації, проте ми налаштовані оптимістично.

Українська дипломатія зараз працює над подібними проєктами з В'єтнамом, Індонезією, Малайзією, Сінгапуром, Кореєю. З Китаєм теж, але це окрема історія. Україна має в цих країнах великі можливості для створення спільних підприємств, технологічних проектів, а також, звичайно, розширення наших експортних можливостей. Товарообіг з Японією вже досяг 1,5 млрд дол. на рік. Але ці ринки дуже специфічні і сильно відрізняються від європейських.

- До речі про Китай – чи сприймають японці КНР як загрозу на тлі новин про Тайвань і суперечку через архіпелаг Сенкаку (Дяоюйдао)? Чи схоже ставлення японців до китайців на ставлення українців до росіян?

- Зараз їхні стосунки я оцінив би як прагматичні. Японці ставляться до Китаю з насторогою, але все ж сприймають його як партнера, а не супротивника. Незважаючи на напруженість навколо островів Сенкаку, відкритого конфлікту між ними немає. Мені здається відносини між ними зараз краще, ніж між нами і Росією, з більшою повагою.

Китай для Японії, як і для України, є головним торговельним партнером. Але найтісніші політичні зв'язки у японців зі США і Австралією, а також з Британією і Канадою. Як бачимо, у Японії те ж коло друзів, що і у нас, що полегшує нашу роботу.

Я б не хотів тему Китаю дуже чіпати, оскільки в України тут вже більше року немає посла, а Китай – це складний партнер. Для України Китай і Японія – це важливі економічні партнери.

- Ви нещодавно зустрічалися з послом США в Японії. Чи говорить це про координацію між країнами Заходу, нами і Японією на тлі складної ситуації з безпекою в світі і в АТР?

- Подібні консультації у нас відбуваються регулярно і не тільки з дипломатами зі США. Не так давно були подібні зустрічі з послами Британії, Польщі, а також Європейського Союзу. Але треба враховувати, що в Японії два роки не було посла США – Рахм Еммануель нещодавно прибув до Токіо і символічно, що першу зустріч у дипломатичному корпусі він провів зі мною, представником України.

У нас була дуже відверта і дружня бесіда. Ми "звірили годинники". Посол висловив серйозні наміри допомагати Україні в Японії. Він, до речі, довірена особа Джозефа Байдена. У минулому – мер Чикаго, штат Іллінойс, до цього багато років працював у Білому домі з президентами Клінтоном і Обамою. А це, напевно, найбільш український штат і місто в США, там найсильніше наше ком'юніті. У Чикаго є навіть Ukrainian village. Я бував там. Завдяки цьому ми легко знайшли спільну мову.

Зараз ми з партнерами проводимо в Токіо спільні закриті брифінги для аналітиків і політологів щодо ситуації в Україні, де роз'яснюємо свою позицію і всі нюанси ситуації. Там збираються десятки фахівців з дуже шанованих організацій і компаній, військові аташе.

Деталі, на жаль, розголошувати не можу, але нам приємно, що подібні наші ініціативи отримують швидкі і позитивні відповіді. Залучити на свій бік Токіо дуже важливо, адже Японію не дарма називають в Азії "м'якою суперсилою".

- Ви приймали участь в оформленні вже декількох угод про ЗВТ, в тому числі і з Туреччиною, підписаною зовсім недавно. Вас спеціально відправили до Японії, щоб підписати ЗВТ з цією країною?

- Процес вибору і призначення посла набагато складніший, ніж просто переговори про ЗВТ. Наші пріоритети вказані в листі президента і прем'єр-міністра своїм японським візаві, де, дійсно, є і ЗВТ. Також там у пріоритетах лібералізація візового режиму, розширення технічного співробітництва, залучення інвестицій. Ми намагаємося переконати японську сторону, що ЗВТ буде вигідна не тільки нам, але й їм.

Зовнішньоторговельний оборот Японії сягає 1,5 трлн доларів, ВВП – 5 трлн. У неї величезні обсяги імпорту та експорту, а сама країна, мабуть, сильніше всіх інтегрована в систему світової торгівлі. У них 80% обороту проходить через зони вільної торгівлі.

- Чи є реакція японської сторони? Вони зацікавлені в ЗВТ з Україною?

- Вони зацікавлені, але справедливо зазначають, що підготовка такої угоди є процесом складним, а тому довгим. Ця робота передбачає аналіз всіх подібних угод з іншими партнерами, а також зобов'язань в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Буде потрібно провести опитування великого бізнесу, який повинен висловити свою думку по товарних категоріях – для цього створюються спеціальні опитування. Потім сторони обмінюються своїми позиціями і тільки після цього починаються безпосередньо переговори.

Тільки попередня робота займає мінімум рік, не кажучи вже про самі переговори. А через антиковідні обмеження Японія фактично закрита для відвідувань вже два роки – це сильно гальмує процес тому що не всі теми можна обговорювати онлайн.

Я свого часу дійсно брав участь у переговорах щодо вступу України до СОТ, з ЄС в рамках підготовки Угоди про асоціацію, а також щодо ЗВТ з Туреччиною, які зайняли більше 10 років. Тому я дуже добре уявляю обсяг роботи, який нас з японською стороною ще чекає.

Японці дуже обережні і поки наші пропозиції оцінюють. Але у нас є впевненість у необхідності такої угоди, отже ми прийдемо до переговорів. Аналогічно було з Туреччиною. Коли ми тільки підняли цю тему, то з їхнього боку було деяке нерозуміння – навіщо це робити, якщо і так все працює. Але потім процес пішов і ось зараз, нарешті, завершився успіхом.

- Розкажіть, будь ласка, більш детально про роботу над ЗВТ з Туреччиною – що стримувало процес і що нам дає ця угода?

- Я був учасником переговорів щодо ЗВТ з Туреччиною протягом 6 років в якості посла України в цій країні – останнє засідання з моєю участю було в 2016 році, але я спостерігав за процесом і після від'їзду.

Туреччина – виключно важлива для нас країна. Це найбільший сусід по Чорному морю і друга за величиною армія НАТО. Через контроль над протоками і на тлі військово-технічного співробітництва важливість Туреччини для нас неможливо переоцінити.

Переговори йшли важко, тому що наш експорт дуже перетинається з турецьким по багатьом товарним групам, особливо по продукції сільського господарства і текстилю. З Японією ми, наприклад, абсолютно не перетинаємося.

Я з самого початку був палким прихильником ЗВТ з Туреччиною, не тільки тому що сама Туреччина це великий ринок збуту, а й тому, що вона ключ до всіх ринків Близького Сходу і Центральної Азії. Зараз її роль ще більше посилилася в регіоні. Також, як Японія ключ до регіону АТР.

Тоді, наприклад, український експорт до Сирії та Іраку проходив через Туреччину – він був на рівні 7-8 млрд дол. у рік, але через сирійську війну наш експорт до Туреччини впав відразу на 30%, тому що припинився реекспорт продукції. Спад стався ще в 2009-10 рр. ЗВТ з Туреччиною допоможе надолужити ці втрати. Крім того, турецький бізнес і раніше інвестував в Україну – впевнений, тепер інвестицій стане більше. Наші товари теж знайдуть свою дорогу на турецький ринок.

Я не буду коментувати підсумковий результат переговорів щодо ЗВТ з Туреччиною, оскільки вже два роки перебуваю в Японії і не маю інформації про остаточний варіант угоди, але щиро радий, що цей процес завершився успіхом. Всі деталі громадськість дізнається, коли буде ратифікація Угоди Верховною Радою.

- Повертаючись до японських питань, ви сказали, що товарообіг зріс до 1,5 млрд дол. на рік, а яка у нього динаміка? Що японці в нас найчастіше купують?

- Минулого року він виріс на 30%. У позаминулому році він теж виріс, але трохи менше. Навіть на тлі антиковідних обмежень цей процес триває. З продуктів харчування на полицях японських магазинів часто можна зустріти український "Верес", печиво компанії "Грона", є українські сухі сніданки і горіхи, дуже цінується наш мед. І горілка – наприклад, Nemiroff, вина "Шабо", "Чизай", "Князь Трубецькой".

Продаються також українські куртки та ковдри. Є ще дерев'яні та пластикові конструктори українських фірм, які у нас в країні не дуже популярні, але в Японії їх люблять. Тут шаленою популярністю користуються невеликі гарні вироби ручної роботи – серед них є і українського виробництва. У 2021 році офіс у Токіо відкрила ІТ-компанія ELEKS зі Львова. Є офіс компанії Ferrexpo – окатиші як сировина для металургії займають значну частину українського експорту.

Минулого року до Японії вперше прибула велика партія українського вина на 4 тис. пляшок. Це, як я вже казав, були "Князь Трубецькой", "Чизай" і "Шабо". Ми очікуємо найближчим часом ще одну велику партію, де будуть представлені вина вже 10 українських виробників. Ці сорти були спеціально відібрані і сертифіковані японськими фахівцями. Але поставкам сильно заважає локдаун.

Минулого року різко зросли поставки українського меду, який в Японії дуже швидко розкуповують. Він поставляється не під конкретним брендом, а великими партіями – величезними такими бідонами, і тут вже фасується для продажу. Причому всі виробники меду працюють в кооперації, об'єднавши зусилля і спільно просуваючи свій товар. Це дає результат. Зростання поставок – в чотири рази.

- Виходить, у Японії найбільший попит на українську харчову продукцію і на сировину для промисловості.

- Виходить що так. Але українських товарів в Японії з кожним роком стає все більше.

- Як виглядає ситуація з японськими інвестиціями в Україні?

- Якщо ви подивитеся на офіційні дані статистики, то вийде мікроскопічна сума в 140-150 млн. дол. на рік. Але насправді їх більше. Інвестиції однієї тільки Japan Tobacco в Україну склали 500 млн дол., просто вони приходять з Нідерландів, Швейцарії або інших європейських офісів японських компаній.

Таких прикладів багато, тому що японські компанії активно застосовують пільгові режими для оптимізації бізнесу. Нідерланди для цього дуже зручна юрисдикція, популярна не тільки у японських, але і, наприклад, у турецьких компаній – я до цього 8 років пропрацював послом України в Туреччині і точно знаю про що кажу.

Турецькі інвестиції в Україну теж формально лише близько 150-200 млн дол.. але насправді один тільки Turkcell інвестував у Lifecell набагато більше. І значна частина цих інвестицій прийшла саме через Нідерланди. У цій схемі немає нічого протизаконного – весь світ так працює. Але за українським законодавством така інвестиція не буде вважатися турецькою або японською.

- Чи допоможе Українська "інвестиційна няня" залучити японських інвесторів?

- Це не їх формат. У японських інвесторів трохи інше бачення ситуації і зовсім інший масштаб діяльності. У Японії щорічний профіцит зовнішньої торгівлі на рівні 60-70 млрд дол. – вони ці кошти спрямовують на інвестиції по всьому світу. Але при цьому вони дуже обережні.

Для них важливі питання захисту прав і репутації – зберегти обличчя для японського підприємця вкрай важливо, це частина місцевої ділової культури. Вони не люблять суди, але цінують, коли тримають слово. Тому заслужити їх довіру непросто. Ми як посольство робимо все, щоб зміцнити наш авторитет.

- А який формат їм ближче?

- Найчастіше вони заходять не безпосередньо до країни, а через впливових партнерів. Левову частку в цій галузі у Японії займають кілька великих торговельних будинків, які вже років 100-150 контролюють імпорт та експорт. Це Сумітомо, Міцубіші, Міцуї, Марубені, Соджіц та інші.

Їх продукція присутня і в Україні. Як і в 70% країн світу. Для них є нормальним, коли корпорація Сумітомо, наприклад, купує в Україні аграрну продукцію, а потім продає її у Польщі або Африці. Японський підхід до зовнішньої торгівлі набагато складніший, ніж просто закупівлі через своє представництво. Вони торгують відразу всім і по всьому світу.

- Які японські компанії вже зараз працюють в Україні? У яких галузях?

- Наприклад, Japan Tobacco. Вони виробляють в Україні свою продукцію і потім реалізують її в десятках країн. Їх продукція займає значну частку українського експорту до Японії. Але найбільший інтерес у японців до аграрного сектору, куди йде багато інвестицій – не для експорту у саму Японію, а для продажів на світових ринках.

Один з яскравих прикладів – соняшникова олія. Вони закуповують його у великих масштабах в Україні, обробляють в Європі і США, регулюють жирність під стандарти різних країн, а потім продають по всьому світу. До того ж, вони можуть його продавати навіть іншим іноземним компаніям, які працюють в Україні.

Є конкретний приклад з українською пшеницею – київська компанія з японськими інвестиціями вирощує у нас пшеницю і продає українському відділенню американської корпорації Cargill. Та, у свою чергу, реалізує зерно за межами України.

Це такий підхід і специфіка японських компаній у сфері торгівлі – для японців торгівля завжди має багатосторонній, а не двосторонній формат. В Україні присутні всього кілька торговельних компаній, здатних працювати на настільки високому рівні і в таких масштабах. Наприклад, пара компаній зі США, як уже згадана Cargill.

Через це значна частина інвестицій і товарообігу не потрапляє до офіційної статистики експорту та імпорту як японські. Тому ми відзначаємо зростання прямого товарообігу та інвестицій, і це добре, але сприймаємо їх скоріше як відносні дані, що показують динаміку, але не реальні обсяги.

- Отже, найбільш перспективним виглядає не прямий експорт до Японії українських товарів, а спільне з японцями освоєння інших ринків?

- Саме так. І саме над цим зараз працює наше посольство. Ми вже передали до уряду Японії свої пропозиції щодо угоди про зону вільної торгівлі, де все це буде відображено. Ми також вийшли з ініціативою оновити конвенцію щодо скасування подвійного оподаткування. Між країнами досі діє конвенція від 1986 року. Тобто ще радянська.

Цей момент повинен бути, нарешті, виправлений. Але так, щоб інтереси обох сторін були враховані. Необхідно не просто знизити ставки податків, зазначені ще за радянських часів, але вжити ряд заходів щодо активізації торгової та інвестиційної діяльності. Ми всі ці питання пов'язуємо з угодою про ЗВТ і намагаємося переконати японську сторону в прискоренні цього процесу.

- Росія вже "помирила" нас з поляками – була врегульована багаторічна суперечка навколо транзиту вантажів, вона прискорила підписання ЗВТ з Туреччиною, навіть Євросоюз погодився на перегляд квот у межах угоди про Асоціацію. Чи "допоможе" Кремль нам вирішити всі питання торгівлі з японцями? Чи можна сказати, що через російську загрозу японський берег став Україні ближчим?

- Так, безумовно став ближчим. Це просто незаперечно. Сьогодні Україна стала центром уваги у Японії. Ось зараз, у січні-лютому, ми щодня контактуємо з японськими медіа, формуємо громадську думку, розповідаємо про Україну і про агресію проти нас. Наприклад, після попередньої нашої прес-конференції ми нарахували 45 публікацій у місцевих медіа. Зараз ми спостерігаємо просто інформаційний вибух у японській пресі по темі України.

Я дуже радий, що, за моїми підрахунками, 98% публікацій є абсолютно проукраїнськими. Ми щодня отримуємо десятки листів і повідомлень від японців з підтримкою України. Деякі навіть хочуть їхати до нашої країни, щоб захищати її. Ця активність зростає і в соціальних мережах. Це нам дуже приємно.

Коли я приїхав у жовтні 2020 року, то тут був просто вакуум – інформації про Україну взагалі не було. Цю ситуацію було вкрай важко змінити, але справа зрушила з місця. Японія стала набагато краще розуміти Україну і українців. Ця інформаційна кампанія стане основою для розширення співпраці.

- А які аргументи у тих 2%, які ставляться до України негативно? Що їм не подобається?

- Це представники того самого проросійського лобі, які досить впливові в парламенті, мають доступ до ЗМІ. Зазвичай це люди, пов'язані з російським бізнесом або безпосередньо з посольством РФ.

Вони повторюють ті ж самі фейки про Україну з російських медіа. Просто перекладають на японську мову. Кажуть, наприклад, що російськомовні українці прагнуть бути у складі Росії, що Україна становить загрозу для Росії, що японцям треба враховувати Російські бажання і т.д. Якогось специфічного японського антиукраїнського контексту в їх заявах немає, тому що між Україною та Японією історично немає протиріч.

Японці закуповують у Росії скраплений газ, куди були вкладені великі японські інвестиції. Росія також великий ринок збуту для японських автомобілів та інших товарів. Це пом'якшує японську позицію і ускладнює українсько-японські відносини. Але, незважаючи на все, ми розраховуємо на підтримку Японії, оскільки це дуже відповідальна країна, яка виступає за мир.

- До речі про історію. Нещодавно ми відзначали 30-річчя дипломатичних відносин з Японією, а також 104 роки з підписання аналогічної угоди Японії з УНР – подвійна дата. Як зараз розвиваються наші відносини в цілому, без урахування російського чинника?

- Дійсно, 26 січня ми відзначили 30-річчя відносин з Японією, хоча насправді відносинам між нашими країнами вже понад століття. Це процедура досить формальна, але тому не менш значуща. Президент України і прем'єр-міністр Японії, а також міністри закордонних справ, обмінялися спеціальними листами.

В Японії були проведені присвячені 30-річчю заходи і зустрічі, а також спільна прес-конференція в прес-клубі Токіо. На даний момент наші відносини можна охарактеризувати як "глобальне партнерство". Воно ще не "стратегічне", але нами був пройдений великий шлях по зміцненню зв'язків.

- Є ще якісь напрямки співпраці?

- Усі ці роки між Україною та Японією активно розвивається культурне партнерство. У 2022 році в Японії відкривається перший університетський курс української мови, зростає кількість україномовних японців.

Тут гастролював раніше Київський балет, в якому, до речі, працює японець – його мама відкрила у Кіото школу балету, яка пов'язана з Київським театром. Треба сказати, японці полюбляють європейський балет і таких шкіл тут дуже багато. І українці у цій ніші присутні дуже сильно, особливо у Кіото. Японцям цікава українська опера та етнічна музика, наші оркестри та театри.

Дуже затребувані тут наші оперні співаки Оксана Степанюк і Денис Вишня. Це артисти, які виконують провідні партії у Токійській опері і дуже популярні. Популярна також бандуристка Катерина Гудзій, яка вже 15 років виступає по всій Японії і дуже відома – її концерти користуються великим успіхом.

Тут видаються українські книги японською мовою. Ми допомагаємо з перекладом. Так, минулого року ми доклали серйозних зусиль щоб видати японською мовою твори Лесі Українки та Григорія Сковороди, а також дитячу казку з красивими ілюстраціями "Котигорошко".

Всього за сприяння українського посольства за 30 років було видано близько дюжини книг про нашу країну і культуру. Процес йде. Я теж книгу написав і минулого року видав у харківському видавництві по темі того, як працювати в Азії, щоб українці краще розуміли як тут жити і працювати.

- А що пересічні японці знають про українців? Росіян зазвичай асоціюють з горілкою і ведмедями, французів з круасанами і вином, а нас з чим?

- З українським борщем! Українців у Японії сприймають дуже позитивно, але якогось такого конкретного образу поки немає. Японцям, які познайомилися з Україною і нашою культурою, найбільше запам'яталася наша їжа – в першу чергу український борщ. А також Карпати і церкви.

Нас буквально замучили проханнями навчити варити справжній борщ, тому ми проводимо кулінарні заходи, де показуємо японцям українські страви. Борщ, вареники з вишнею, котлети "по-київськи", львівський шоколад – ось наш бренд в Японії. Як виявилося, японці просто обожнюють українські традиційні страви.

Минулого року також було відзначено 50 років дружби між Кіото і Києвом. Чомусь так вийшло, що в Києві є парк Кіото і алея сакури, а в Кіото не було нічого київського. Ми рік працювали з мерією Кіото над тим, щоб висадити кілька каштанів – символу Києва.

Зараз ми працюємо над наповненням партнерства Одеса-Йокогама, якому скоро 56 років. Ми вже домовилися з мерією Одеси, що в Йокогаму буде привезений для монтажу одеський якір – символ міста. Він буде встановлений у парку біля мальовничого пляжу. Я дуже прошу одеситів відкрити там ресторан української кухні. Ресторани тут дуже популярні і місце вкрай вдале. Було б здорово створити український куточок.

Для культурного обміну вже організовані три українські товариства – у Йокогамі, Токіо і Нагої, які об'єднують близько двох тисяч українців, які проживають у Японії. При громадах є школи. Українці тут переважно професори, вчені, співробітники ІТ-компаній та інші фахівці. Ще є ціла плеяда українських артистів, які багато років тут виступають і є популярними.

В Японії немає трудової міграції як такої – сюди так просто не приїдеш. Пускають тільки висококваліфікованих фахівців. Тому наше ком'юніті в Японії дуже незвичайне, представлено в основному інтелектуалами і культурними діячами.

- Наше традиційне запитання: яку пораду ви собі дали б, якби змогли повернутися у минуле, у період до пандемії? Що змінили б у роботі посольства виходячи з нинішнього досвіду?

- Щоб ефективно працювати у Японії, з урахуванням її специфіки, цю країну треба дуже добре вивчити. Це просто інша планета. Якби можна було повернутися, то я б постарався вивчити країну ще краще, активніше вивчав би японську мову, намагаюся надолужити це зараз.